5. Теоретичні питання до заняття:
Класифікація медикаментозних засобів за шляхом уведення в організм хворого.
Форми лікарських засобів.
Роль і обов'язки медичного персоналу при забезпеченні хворих медикаментозними засобами.
Правила роздавання таблетованих та рідких медикаментозних засобів для перорального прийому.
Поняття про асептику і антисептику (різновиди: фізична, хімічна, механічна, біологічна).
Основні способи парентерального застосування препаратів.
Будова одноразового шприца.
Медичні голки. Класифікація медичних голок.
Механізм дії на організм фізіотерапевтичних процедур.
Застосування банок, гірчичників, компресів (різновиди компресів: вологтй зігріваючий, гарячий, холодний, медикаментозний), грілки (різновиди грілок:водяна, електрична, хімічна), пухиря із льодом. Основні покази та протипоказання до їх використання.
Правила обробки банок, грілок, пухиря для льоду після використання.
Найпростіші світлові і гідротерапевтичні процедури.
11. Механiзм дiї ванни; рiзновиди ванн залсжно вiд температури води
та призпачепня.
12. Знати механiзм дiї та показання до застосування сiрководневих,
радонових, гiрчичних, скипидарних, крохмальних, шавлiевих i,
хвойних ванн.
Правила обробки ванн та інструментарію, який використовувався при процедурах. Особливості відпуску фізіотерапевтичних процедур хворим похилого і старечого віку. Догляд за хворими під час прийому фізіотерапевтичних процедур і надання їм необхідної долікарської допомоги у випадках розвитку ускладнень.
6. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Оволодіння навичками роздавання таблетованих форм лікарських засобів.
2. Проведення внутрішньомязевих ін’єкцій.
3. Засвоїти методику накладання гірчичників, банок.
4. Оволодіти методикою накладання компресу.
7. Зміст теми
Види лікувальної дії лікарських препаратів
Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона включає природні речовини (трави, мінерали тощо), а також речовини, синтезовані хімічним шляхом.
Лікувальний вплив цих фармакотерапевтичних препаратів відбувається таким чином.
За механізмом терапевтичної дії
1. Етіотропна — лікарський препарат безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад, антибіотики, сульфаніламідні препарати знищують збудників запальних або інфекційних захворювань).
Патогенетична — лікарський препарат впливає на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотензивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).
Симптоматична — лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптома (застосування препаратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).
Замісна — лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).
За місцем дії
Місцева — препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).
Загальна — препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.
Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та побічну, коли препарат негативно впливає на організм, ідо проявляється: а) непереносністю препарату (так звана ідіосинкразія) з наступними алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникненням толерантності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вживанні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшудозу цього препарату. Це стосується і снотворних, проноснихзасобів.
При тривалому та неправильному призначенні наркотичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.
Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини виявляється тільки при введенні певної її кількості. З урахуванням цього існують такі дози введення.
Терапевтична (середньотерапевтична)—це звичайна доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, наявності інших хвороб. При цьому розрізняють разовуі добову дози.
Токсична доза викликає отруєння організму.
Смертельна доза спричиняє смерть хворого.
Слід знати, що у випадку призначення декількох препаратів можуть виникати потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препаратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препаратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають протилежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.
Ентеральне введення лікарських препаратів
Введення лікарських препаратів через рот — перорально.
Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.
Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:
-введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;
-виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;
-деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;
-певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення травного каналу;
-введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання. Треба пам'ятати, що в такому разі необхідні лікарські препарати, які вводять через тонкий зонд розчиненими;
-пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.
Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.
При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:
-якщо лікарський препарат подразнює травний канал(ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;
-препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їжі;
-антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.
Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку — ректально.
Показання. Захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.
Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.
Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).
Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й — застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми (див. с. 234), крапельні клізми (див. с. 236), лікувальні свічки (наприклад, свічка з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й — застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.
Вводити лікарські препарати можна під язик — сублінгвально.
Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин;
-при цьому способі введення лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.
За допомогою такого методу можна вводити нітрогліцерин або валідол у таблетках, які кладуть під язик до повного їх розсмоктування; у вигляді спиртових крапель (2— З краплі нітрогліцерину або 5—6 крапель валідолу крапають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування) .
Вводять лікарські препарати через фістулу — штучну норицю шлунка при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Звичайно це виконують до годування чи після хворого через фістулу.
Зовнішнє застосування лікарських речовнн
Цей шлях застосування лікарських речовин звичайно використовується з метою лікування різних уражень шкіри та слизових оболонок. При цьому слід пам'ятати, що шкіра, слизові оболонки добре васкуляризовані, тому певні речовини, особливо на жиророзчинній основі, можуть всмоктуватися та чинити резорбтивну (загальну) дію.
Застосування лікарських речовин для лікування уражень шкіри
А. Втирання лікарських речовин — це спосіб активного введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз, через які речовина легко всмоктується.
Показання. Місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, трофічні процеси, паразитарні захворювання шкіри (короста), гніздове облисіння (алопеція).
Для впливу на прилеглі тканини. Гострі та хронічні ураження м'язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіти, затяжні та хронічнізапалення суглобів.
Для загального впливу на організм, наприклад, втирання подразнюючих бальзамів у скроні при мігрені.
Лікарські форми. Рідини (саліцилати), мазі (ртутна, сірчана, різні бальзами). Втирання звичайно проводять у тих ділянках, де шкіра є найбільш тонкою і де відсутній волосяний покрив (якщо він є, то його збривають). Це — згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт, скроні.
Цю процедуру звичайно виконують на ніч. Шкіру в ділянці втирання лікарської речовини ретельно миють теплою водою з милом.
Для кращого всмоктування лікарського препарату необхідно попередньо зробити масаж шкіри (для покращання крово- та лімфообігу); з цією метою можна накласти гарячий компрес. На шкіру накладають необхідну кількість лікарської речовини, рівномірно розподіляють її по поверхні; коловими рухами пальців речовину втирають у шкіру, поки остання не стане сухою. Потім на це місце накладають не тугу бинтову пов'язку.
Протипоказання. Важкі ураження шкіри (мацерації, пролежні, екзема, фурункули, карбункули, гноячковий висип).
Б. Змазування — це нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки шкіри.
Мазь або пасту накладають на шкіру за допомогою шпателя або марлевого тампона, розподіляючи її рівномірним шаром. Якщо застосовують суспензію, перед вживанням її слід збовтати. Якщо треба змазати волосисту частину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зробити не можна, то змазують шкіру та волосся в напрямку росту волосся. При гноячкових висипах змазують навколо вогнищ ураження в напрямку від периферії до центру.
В. Мазьові пов'язки.
Показання. Якщо необхідний тривалий вплив лікарської речовини на шкіру.
Невелику кількість мазі накладають на марлеву серветку або безпосередньо на уражену ділянку. Марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім ватою. Пов'язку щільно бинтують або фіксують лейкопластирем. Таку пов'язку можна тримати протягом 12—24 год.
Г. Вологовисихаючі пов'язки.
Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екзема.
Стерильну марлеву серветку, що складається з 8—10 шарів, змочують лікарською речовиною, віджимають і накладають на уражену ділянку шкіри. Зверху кладуть компресний папір та забинтовують.
Треба знати, що вату прикладати не рекомендується, бо вона уповільнює висихання.
Якщо пов'язка висохла і самостійно не відходить, її треба відмочити тією самою лікарською речовиною.
Д. Припудрювання та присипання.
Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезинфекції, запрілості, надмірного потіння, особливо у закритих місцях.
Застосовують різні індиферентні присипки та пудри: рисова пудра, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок оксиду цинку, борної кислоти, крохмаль.
Чистий ватний тампон занурюють у присипку чи пудру, присипають чи припудрюють уражене місце, злегка торкаючись його ватним тампоном. Оброблене місце прикривають тонким шаром марлі та забинтовують.
Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболонок
А. Інгаляційні методи впливу на слизову оболонку дихальних шляхів (див. розділ «Догляд за хворими при ураженні дихальних шляхів»),
Б. Уведення крапель у кон'юнктивальний мішок.
Краплі вводять у кон'юнктивальний мішок при різних захворюваннях кон'юнктиви, рогівки, кришталика, сітківки ока.
Піпетку кип'ятять. Перевіряють термін придатності лікарської речовини, яку будуть закрапувати, щоб у ній не було сторонніх домішок. Руки миють з милом. Набирають рідину в піпетку до третини її об'єму, щоб рідина не потрапила до гумового балончика. Пальцями лівої руки відтягують нижню або верхню повіку чи обидві повіки одночасно, особливо коли є блефароспазма (мал. 65).
Слід пам'ятати, що якщо у хворого в збудженому стані це зробити не вдається, то краплі крапають у ямку біля внутрішнього кута очної щілини; при цьому рідина самоплинно потрапляє до кон'юнктивального мішка.
Заповнену піпетку тримають вертикально до ока. Не торкаючись вій, вводять до кон'юнктивального мішка 1—2 краплі лікарської рідини (більше двох крапель вводити не слід, бо більша кількість крапель не вміщується в кон'юнк-тивальному мішку). Хворий повинен сидіти з заплющеними очима протягом 5—10 хв. Після цього він може розплющити очі; якщо рідина витікає з очей, її видаляють ватним тампоном (окремим для кожного ока).
В. Уведення крапель у ніс
Ніс хворого звільняють від слизу та кірочок за допомогою ватної турунди або ґнотика, як це описано в розділі «Особиста гігієна хворого». Хворого кладуть на кушетку або саджають з відкинутою назад головою. Лікарську речовину, підігріту до температури тіла, набирають у піпетку до третини її об'єму. Лівою рукою трохи піднімають кінчик носа хворого, голову нахиляють у бік, протилежний тому, куди будуть крапати краплі. Не торкаючись слизової оболонки носа, вводять у кожну ніздрю по 5—8 крапель водного розчину або 15—20 крапель олійного розчину лікарської речовини.
Г. Закладання мазі в кон'юнктивальний мішок Для цієї процедури потрібна скляна паличка з розширеним та сплощеним кінцем, яку перед процедурою слід
прокип'ятити. Сплощеним кінцем скляної палички набирають невелику кількість (як невелика горошина) мазі. Вказівним пальцем лівої руки відтягують нижню повіку донизу, мазь накладають на зовнішній кут кон'юнктиви. Хворому рекомендують заплющити очі, після чого повіки злегка масажують.
Д. Уведення крапель у зовнішній слуховий прохід
Цей метод застосовують при запаленні середнього вуха (мал. 66).
Перед уведенням крапель вухо прочищають, як описано у розділі «Особиста гігієна хворого». Лікарську речовину у вигляді водного або масляного розчину підігрівають до температури тіла. Голову хворого нахиляють у бік здорового вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. Лівою рукою відтягують вушну раковину вгору і назад. При цьому зовнішній слуховий прохід випростовується і краплі потрапляють у його глибину. Правою рукою крапають 5—8 крапель. Краплі тримають у вусі протягом 10—15 хв. Після цього нахиляють голову хворого у бік хворого вуха, щоб краплі витекли з нього або просушують їх у слуховому проході за допомогою ватної турунди.
Роздавання ліків
Медична сестра самостійно не може призначити хворому ліки або змінити призначення лікаря. Вона може це зробити тільки у разі відсутності лікаря у відділенні (коли хворий просить у медичної" сестри найпростіші ліки, наприклад, анальгін при головному болю).
У той самий час медична сестра, безпосередньо спостерігаючи за хворими, може затримати призначення, наприклад, коли хворий погано переносить препарат або в нього виникла алергічна реакція, коли необхідність у призначенні певного лікарського препарату усунулася, на: приклад, якщо хворий, якому призначили снотворне, заснув.
У разі появи найменших ознак неадекватной реакції на ліки або ускладнення медична сестра повинна негайно повідомити про це лікареві.
Якщо медична сестра переплутала ліки або перевищила їхню дозу, слід негайно повідомити про це лікареві, навіть у випадку, коли у хворого відсутні ознаки отруєння.
Медична сестра повинна пам'ятати про важливу роль віри хворого в успішність призначеного лікування, тому вона не має права пропустити точного часу роздавання ліків, зневажливо ставитися до призначення того чи іншого препарату.
Якщо ліки мають неприємний смак або запах, хворого треба попередити про це та вказати на найкращий спосіб прийняття таких ліків.
Якщо ліки впливають на забарвлення калу або сечі слід про це попередити хворого.
Виписування, зберігання та облік ліків
Виписування ліків
Виписуванням ліків у відділенні займається старша медична сестра. Існує такий порядок надходження ліків у відділення.
1. Лікар записує призначення до листка призначень.
Щодня палатна медична сестра складає заявки на необхідні лікарські препарати та віддає їх старшій медичній сестрі.
Старша медична сестра на підставі цих заявок складає спеціальну заявку за підписом завідуючого відділенням і направляє її до аптеки. Корінець цієї заявки залишається в неї.
Треба пам'ятати, що-наркотичні, отруйні препарати, спирти виписують на окремих заявках.
4. На підставі поданих заявок аптека видає необхідні лікарські препарати.
5. Старша медична сестра перевіряє відповідність виданих лікарських препаратів заявці, наявність етикеток, їх відповідність назві препарату, його дозі. Ретельно перевіряє термін придатності препарату.
Якщо у старшої медичної сестри виникає сумнів з приводу якихось ліків або скінчився термінреалізації якогось препарату, вона повертає ці ліки до аптеки.
6. Придатні до застосування ліки старша медична сестра віддає на пост чергової медичної сестри.
Зберігання та облік ліків
Різні лікарські препарати потребують різних умов зберігання.
Так, мікстури, відвари, вакцини, краплі для очей швидко псуються, тому їх треба зберігати в холодильнику. Інші лікарські форми зберігають у сухому прохолодному місці.
Зберігати ліки необхідно у відповідному посуді: настої, мікстури — в літрових та півлітрових банках; краплі — в маленьких пляшках; мазі — в маленьких банках.
Медична сестра самостійно не може змінювати упаковку на ліках, переливати ліки з одного посуду в інший.
Категорично забороняється зривати етикетки або закреслювати написи на них, наклеювати нестандартні етикетки, складати в один пакет різні таблетки та порошки.
Для зберігання ліків відводять спеціальні шафи, що мають систему шухляд, які маркуються та закриваються.Окремо виділяють 2 шухляди:
для отруйних та наркотичних речовин (наркотики, атропін тощо) — група А;
для сильнодіючих речовин (адреналін, кофеїн тощо) — група Б.
Шухляди закривають на ключ, який постійно знаходиться в медичної сестри на посту. На внутрішньому боці дверцят прикріплюють список препаратів, які знаходяться у шафі.
У шафі є окремі полички для препаратів, які вводять внутрішньовенно, для зовнішнього застосування стерильних розчинів, речовин з сильним запахом, легкозаймистих речовин (спирт, ефір), перев'язних матеріалів.
Необхідно слідкувати за терміном зберігання ліків. Мікстури зберігають у холодильнику протягом 5 діб, відвари— 3 діб, розчин пеніциліну — до однієї доби, краплі для очей — до 3 діб, стерильні розчини в закритих пляшках — 10 діб.
Облік медикаментів веде старша медична сестра, в якої знаходиться зошит обліку лікарських препаратів, підписаний головним лікарем.
Коли старша медична сестра видає ліки палатній медичній сестрі, вона реєструє кількість ліків, вказує прізвище хворого, номер історії хвороби.
На посту медичної сестри є книга обліку наркотиків. Вона прошнурована, пронумерована, підписана головним лікарем і скріплена печаткою. Чергова медична сестра веде облік використаних наркотиків, відмічає в зошиті номер історії хвороби, прізвище хворого, кількість витрачених ліків.
Правила роздавання ліків для приймання всередину
Виконуючи призначення лікаря, медична сестра керується зошитом (журналом), що є на посту, або листками призначень лікаря.
Разові призначення (снотворні, препарати від головного болю) медична сестра виписує з історії хвороби.
Приймання більшості ліків пов'язане з часом прийняття їжі, а саме:
-натще приймають послаблюючі препарати, мінеральні води, жовчогінні трави;
-після їди приймають препарати, що подразнюють слизову оболонку травного каналу (бром, ацетилсаліцилову кислоту, препарати заліза), травні ферменти;
-перед їдою приймають шлунковий сік, лужні препарати, препарати, що діють на патогенну флору кишок (фталазол, імодіум);
-під час їди приймають травні ферменти, жовчогінні препарати, препарати заліза;
-у проміжках між їдою приймають усі індиферентні для функції травного каналу лікарські препарати (сульфаніламідні, антибіотики тощо);
-снотворні препарати дають у певний час перед сном.
4. Перед роздаванням ліків медична сестра повинна звірити етикетку на упаковці з призначеннями, перевірити термін придатності ліків, один раз на добу розкласти ліки згідно з їх прийманням. Вони розміщені у спеціальному ящику на пересувному столику (мал. 67).
5. Хворі приймають ліки тільки в присутності медичної сестри або лікаря.
6. Хворі, які самостійно пересуваються, приходять до поста медичної сестри самі і там одержують ліки; важкохворим медична сестра приносить ліки в палату та допомагає їх прийняти, дає запити кип'яченою водою з поїльника.
Водні розчини ліків, відвари дають хворим у градуйованих мензурках з мітками в 5, 10, 15 та 20 мл.
Спиртові розчини (наприклад, корвалол) відмірюють краплями в мензурку, наливають туди 10—15 мл води, змішують, дають випити хворому. Ці препарати обов'язково слід запити водою.
Парентеральне введення лікарських препаратів
Ін'єкції — це введення лікарських препаратів поза травним шляхом, за допомогою шприца і голки.
Переваги. Миттєва дія, що є дуже важливим чинником при невідкладних станах. Точність дозування та підтримання певної концентрації ліків у крові. Ліки потрапляють у кров і надходять до органів і тканин у незміненому вигляді.
Застосування ін'єкцій необхідне в тих випадках, коли приймання ліків через рот неможливе (внаслідок стенозу стравоходу, воротаря), при відсутності відповідних лікарських форм для внутрішнього вжитку.
Недоліки. Існують певні хворобливі стани, коли парентеральне введення ліків стає утрудненим або неможливим, наприклад, при загостренні хвороб, що супроводжуються підвищеною кровоточивістю; при опіковій хворобі важкого перебігу, коли охоплена опіком значна площа тіла; при значних змінах у шкірі в ділянці ін'єкцій (екзема, псоріаз); при різних психічних станах (боязнь ін'єкцій, психічне збудження, судоми, правець).
ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА КРОВООБІГ
Загальні механізми дії засобів впливу на кровообіг
Шкіра виконує найважливіші функції в організмі, тому вона добре постачається кровоносними та лімфатичними судинами, нервами, містить багато рецепторів, за допомогою яких зв'язується з різними органами і тканинами через центральну і вегетативну нервову систему.
Тому різні подразнюючі, теплові та холодові засоби, впливаючи на шкіру, можуть діяти на метаболізм та функції різних тканин, органів, організм у цілому.
Подразнення периферичних нервових закінчень шкіри викликає рефлекторне розширення або звуження кровоносних судин (як артеріальних, так і венозних) не тільки у шкірі, а й у глибоко розташованих органах (легенях, головному мозку). Наприклад, гірчичник, прикладений на литки, відтягує кров з головного мозку.
У разі дії подразнюючих речовин, вакууму, тепла, холоду виникає місцева гіперемія, підсилюється кровообіг у тканинах та органах, що сприяє підвищенню захисних функцій організму, розсмоктуванню запальних процесів, зменшенню спазмів, болю, покращанню метаболізму, секреторної та моторної функцій внутрішніх органів.
Тому ці процедури показані при різних запальних та спазматичних процесах, венозному застої, випотах різної етіології.
Застосування банок
Банки застосовують, щоб викликати місцевий приплив крові та лімфи до шкіри та підшкірної основи з тканин та органів, розташованих глибоко в організмі.
Дія банок ґрунтується на утворенні негативного тиску повітря, внаслідок чого у них втягується шкіра. Від швидкого припливу крові виникає не тільки сильне розширення кровоносних та лімфатичних судин, але й розрив кровоносних капілярів, що призводить до утворення крапкових крововиливів. Виникає рух крові з глибших ділянок організму у підшкірну основу. Тому банки можна віднести до відтягуючих засобів.
Таким чином, застосування банок викликає: 1) рефлекторне розширення кровоносних та лімфатичних судин; 2) посилення крово- та лімфообігу; 3) відтягування крові та лімфи від глибоко розташованих ділянок організму на периферію; 4) у місцях крововиливів у шкіру відбувається послідовне зсідання крові, а пізніше — розсмоктування продуктів її розпаду та аутолізу (саморозчинення). Усмоктування продуктів розпаду крові, що являють собою біологічно активні речовини, чинить стимулюючий вплив на кровотворення таімунну систему організму, підвищуєобмін речовин подібно до дії аутогемотерапії і може викликати короткочасне підвищення температури тіла, яка, проте, швидко нормалізується.
Це свідчить про те, що банки чинять загальну дію на організм, а саме: стимулюючу, протизапальну, розсмоктуючу, болезаспокійливу.
Протипоказання. Температура тіла понад 38 °С, різко підвищена чутливість шкіри; зміни шкіри місцевого характеру (гноячкові захворювання, висип, нейродерміт, мокнуча та суха екзема, садна, опіки, пролежні); пухлини злоякісного і доброякісного походження (незалежно від локалізації пухлини та місця постановки банок); схильність до кровоточивості (гемофілія, тромбоцитопатія, ламкість судин); значне загальне виснаження; туберкульоз легенів, міліарна форма туберкульозу; гнійні запалення легенів (абсцес, бронхоектатична хвороба, гангрена); септичний стан хворого, психічне збудження хворого, судоми. У медичній практиці банки ставлять переважно на поверхні тіла, що не має складок, заокруглень та виступів, особливо кісткових, тобто там, де м'язовий та жировий шари товстіші, підшкірні судини менше розвинені.
Найбільш придатними ділянками для постановки банок є спина, крім лопаток та хребта, бокова частина грудної клітки, у чоловіків — передня поверхня грудної клітки праворуч; сідниці, стегна.
Необхідно пам'ятати, що ні в якому разі не можна ставити банки на хребет, ділянку серця, молочні залози у жінок, шию, обличчя, місця проекції нирок на спині. На спині відстань від банки до хребта з обох боків повинна складати не менше як 2 см.
Будова банки. Медична банка являє собою скляну посудину з потовщеними стінками та заокругленим дном об'ємом 30—60 мл. Діаметр отвору банки складає 5 см.
Вимоги до приміщення, де ставлять банки. Температура повітря у приміщенні має бути у межах 20—23 °С, без протягів, підвищеної вологості.
Техніка постановки банок. Звичайно банки ставлять на ніч, щоб хворий добре відпочив після цієї процедури та перебував у сталих температурних умовах. Необхідно пам'ятати, що перед постановкою банок слід перевірити, щоб не було тріснутих банок з ушкодженими краями.
1. На біляліжковий столик ставлять великий чотирикутний емальований лоток, на якому мають знаходитися набір чистих сухих банок (15—20 шт.), флакон з 96 % етиловим спиртом.
Слід пам'ятати, що застосовувати ефір та інші горючі суміші категорично забороняється, бо вони дають великий факел, що може бути причиною опіку хворого та пожежі, а також неприємний запах, внаслідок чого може виникнути приступ бронхіальної астми.
Необхідно мати металевий зонд довжиною 15—20 см з нарізками або металевий затискач (ні в якому разі не слід застосовувати для фіксації ватного тампона пінцет або дерев'яну паличку), банку з чистою сухою ватою, банку з вазеліновою олією, коробку з сірниками, банку з водою (на випадок займання якогось предмета).
2. Повністю звільняють від одягу ту ділянку тіла, на яку будуть ставити банки.
3. Хворого кладуть на живіт або на бік.
4. Готують шкіру хворого до постановки банок таким чином: шкіру, де будуть ставити банки, розтирають вологим рушником, насухо витирають. Якщо шкіра вкрита волоссям, її голять, миють теплою водою, насухо витирають рушником.
Якщо у хворої (або хворого) на голові довге волосся, його підіймають догори якомога вище або зв'язують та накривають рушником.
Щоб краї банки щільно прилягали до шкіри, останню змащують тонким шаром вазелінової олії.
Щільно накручують вату на зонд або затискають її металевим затискачем і щільно накручують на нього.
Ватний тампон змочують спиртом.
Щоб запобігти опікам шкіри, які можуть виникнути при стіканні з вати надлишків спирту, що горить, ватний тампон зі спиртом до запалювання треба віджати.
8. Вату зі спиртом (гніт) підпалюють. Зонд (затискач) з факелом тримають у правій руці, а банку в лівій якомога ближче (на відстані 7—10 см) до тіла хворого.
9. Миттєвим рухом руки обводять полум'ям внутрішню поверхню банки, щоб викликати в ній розрідження повітря.
Необхідно пам'ятати, що довго тримати полум'я у банці не можна, тому що може виникнути перегрів банки, внаслідок чого настає опік шкіри або банка тріскається та викликає поранення того, хто її ставить.
10. Миттєво банку всією окружністю ставлять до шкіри хворого.
Банки ставлять на відстані 2—3 см одна від одної, термін тримання їх на шкірі становить 10—15 хв.
11. Хворого зверху вкривають рушником та легкою ковдрою.
За рахунок розрідженого повітря, що утворилося всередині банки, банка присмоктується до шкіри хворого. Шкіра поступово втягується всередину банки (на 1—2 см), набуваючи темно-червоного кольору з крапковими крововиливами.
Необхідно знати, що при правильній постановці банок у хворого не повинно виникати неприємних, болісних відчуттів.
Техніка зняття банок. Щоб зняти банку, не викликаючи болю, треба лівою рукою трохи нахилити банку вбік. Вказівним пальцем правої руки злегка натиснути на шкіру біля краю банки. При цьому виникає щілина, повітря проникає всередину банки, і вона легко та безболісно відпадає.
Місце, де стояли банки, витирають сухим рушником, сухим ватним тампоном або марлевою серветкою. Надягають на хворого чисту суху білизну.
Ускладнення, що можуть виникнути при постановці банок, бувають двох видів.
І — патологічна реакція на банки, внаслідок чого можуть виникнути: а) значне підвищення температури тіла. Хворому необхідно дати антипіретики (анальгін, димедрол), при наступній постановці банок слід тримати їх на шкірі удвічі менше; б) відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутливості (у хворого, якому банки ніколи не ставили) з утворенням кривавих пухирців. Пухирці змащують концентрованим розчином перманганату калію; вони швидко підсихають та загоюються.
II—порушення техніки постановки банок, внаслідок чого можуть виникнути: а) опіки від нагрітих країв банки, які лікують за звичайною методикою; б) багрові пухирі, заповнені кривавою рідиною від довгого тримання банок. Вони легко лопаються і можуть стати вхідними воротами для інфекції.
Слід обережно ставити банки у важкохворих, виснажених, а особливо у хворих, що знаходяться у непритомному стані. У цих хворих ослаблена або відсутня чутливість шкіри, і вони не можуть поскаржитися на виникнення будь-яких неприємних, болісних відчуттів, тому в них легко можуть виникнути ускладнення.
Як правило, постановка банок чергується (через день) з гірчичниками.
Застосування гірчичників
Гірчичники є відтягуючою процедурою і засобом, який подразнює шкіру.
Гірчичник фабричного виготовлення — це листок щільного паперу розміром 8X12,5 см, прямокутної форми, з одного боку вкритий тонким шаром знежиреного сухого порошку з насіння гірчиці. Основою гірчичників є ефірне гірчичне масло, при контакті якого з водою температури 35—40 °С утворюється фермент мірозин, що подразнює шкіру. Він проникає у підшкірні ділянки, викликаючи гіперемію шкіри та підшкірної основи, що супроводжується відчуттям тепла та печіння.
Ознаки придатного гірчичника. Має гострий запах, що підсилюється при змочуванні; гірчичний шар з нього не обсипається, при змочуванні теплою водою не відпадає.
Необхідно знати, що на кожному 10-му гірчичнику стоїть термін виготовлення, якого треба суворо дотримуватися. Термін придатності гірчичника складає 8—11 міс.
Зберігати гірчичники слід у сухому прохолодному місці, загорнутими у вощений папір, інакше їхній склад зміниться, і вони втратять свою подразнюючу дію.
Протипоказання до накладання гірчичників ті самі, що й до банок, а також наявність у хворого алергічної реакції на гірчицю, що нерідко трапляється.
Не можна ставити гірчичники на хребет, молочні залози, шию, обличчя.
Методика і техніка накладання гірчичників .
Треба мати ниркоподібний лоток, гірчичники, термометр, вату, сухий чистий рушник.
Хворого кладуть у зручне для накладання гірчичників положення.
Шкіру готують таким чином, як для постановки банок; тільки не треба змащувати її вазеліновою олією.
Наливають у лоток воду температури 35—40 °С. Це оптимальна температура для утворення подразнюючих речовин гірчичника. Температура води понад 45 °С веде до їхнього руйнування.
Гірчичник швидко змочують у воді та щільно прикладають до тіла хворого гірчичною масою донизу. При підвищеній чутливості шкіри, коли хворий швидко відчуває печіння шкіри, необхідно підкласти під гірчичник марлеву серветку, що складається з двох-трьох шарів і має розмір гірчичника.
Треба знати, що ні в якому разі не можна накладати гірчичник через газету, тому що значною мірою зменшується його подразнююча дія на шкіру. Разом з гірчичними ефірними речовинами під шкіру можуть проходити шкідливі речовини із газетної фарби, що вміщують свинець.
Місце накладання гірчичників прикривають сухим рушником, а зверху — ковдрою. Якщо гірчичники накладені правильно, через декілька хвилин хворий відчуває тепло та невелике печіння шкіри. Якщо виникають значні болісні відчуття та печіння шкіри, гірчичники треба зняти.
Через 5—15 хв гірчичники знімають. Шкіра під ними має бути гіперемійованою.
Шкіру обтирають злегка вологою (щоб зняти залишки гірчиці), а потім сухою серветкою.
8. Одягають хворого в суху білизну, вкривають ковдрою. Не рекомендується прикладати гірчичники на одне й те саме місце, щоб не викликати пігментації шкіри або опіків.
Звичайно при бронхіті та пневмонії гірчичники накладають через день, чергуючи їх з банками. При трахеїті гірчичники ставлять на груднину.
Застосування тепла
Зігріваючий компрес
Це тривала теплова процедура, що являє собою лікувальну пов'язку з непромокаючим шаром, який затримує на місці його накладання випаровування та тепловіддачу.
Механізм дії. Рівномірне та тривале розширення судин веде до збільшення притоку крові не тільки до шкіри, а й до тканин та органів, які лежать глибше і розташовані за грудниною та черевною стінкою.
Протипоказання донакладання компреса. Гарячка з високою температурою тіла, алергічні та гноячкові захворювання шкіри, септичний стан хворого, гнійне ураження прилеглих органів, порушення цілості шкіри.
Позитивні сторони компреса. Не потребує частої зміни, як, наприклад, грілка. За бажанням хворий може не лежати в ліжку. Компрес може бути накладений на ділянки, де незручно або неможливо ставити банки, накладати гірчичники, грілку (шия, кінцівки тощо).
Зігріваючий компрес може бути сухий чи вологий. Вони відрізняються між собою тільки першим шаром: у першому випадку — це суха марля, а в другому — волога.
Усі види компресів накладають тільки на чисту суху шкіру.
Вологий компрес. Для накладання вологого компреса необхідно взяти марлю, компресний (вощений) папір або клапоть поліетиленової плівки, вату, бинт, гарячу воду або 40 % етиловий спирт, або одеколон, або 9 % розчин оцту.
Вологий компрес складається з чотирьох шарів, кожен з яких з метою герметизації, починаючи з нижнього шару і до верхнього, повинен бути на 2—3 см більшим за попередній.
Перший, нижній шар: змочують клаптик марлі необхідного розміру (6—8 шарів) у воді температури 25—ЗО °С або 40 % етиловому спирті. Віджимають надлишки рідини.
Другий, герметизуючий, шар, складається з компресного (вощеного) паперу або клаптика поліетиленової плівки, його краї повинні бути на 2—3 см більшими, ніж краї попереднього шару.
Третій, утеплюючий, шар. Найчастіше для цього шару використовують вату. Він також має бути на 2—3 см більшим за попередній.
Четвертий, укріплюючий, шар. Це звичайна марлева серветка, більша за попередній шар на 2—3 см, яка при клеюється клеолом до шкіри, або марлевий бинт, яким компрес щільно прибинтовується.
Треба слідкувати, щоб прибинтовування не було надто слабким, бо тоді компрес буде зсуватися, що призведе до порушення його герметичності та зникнення теплозберігаючого ефекту, а також, щоб прибинтовування не було надто міцним, особливо на кінцівках, бо можна перетиснути кровоносні судини.
Такий компрес тримають на хворому місці протягом 8—10 год, змінюючи його двічі на добу (вранці та увечері).
Ознаки правильно накладеного компреса
Марля внутрішнього шару залишається вологою та теплою і через 8—12 год. Шкіра під компресом волога, тепла, злегка гіперемійоваиа.
Після зняття компреса шкіру протирають теплою водою, потім сухим рушником досуха. Щоб не було мацерації, протирають шкіру 70 % етиловим спиртом.
Через 2—3 год компрес можна накладати знову.
При виникненні мацерації шкіру протирають 70 % етиловим спиртом, у місці ушкодження присипають її цинковою присипкою або змащують цинковою маззю чи концентрованим розчином перманганату калію. Необхідно зробити перерву на 2—3 доби або застосувати сухий компрес.
Для підсилення дії вологого компреса слід використовувати грілку, покладену поверх компреса, різні мазі (Вишневського, вазелінову, міновазинову), жовч, димексид.
У цьому випадку такий компрес можна назвати медикаментозним.
Необхідно також знати, що спиртові компреси швидше висихають, ніж водяні. Тому їх треба змінювати через. кожні 4—6 год. Не слід накладати компрес на шкіру, змащену йодом, тому що виникає велика небезпека глибокого опіку або мацерації шкіри. Якщо компрес зсунувся, 1-й шар охолов та висох, його треба зняти та накласти новий компрес.
Особливості накладання компреса на різні ділянки тіла
1. Компрес на грудну клітку: а) звичайний компрес, щоб не сповзав, треба закріпити за допомогою бинта і обов'язково перекинути його через одне плече або через обидва передпліччя навхрест; б) зручним є застосування компреса у вигляді жилетки (на один бік) з внутрішнім шаром, що відстібується.
Компрес на шию (горло) при ангіні, трахеїті має вигляд стрічки завширшки 6—8 см; довжина її відповідає окружності шиї.
Компрес на вухо (при негнійних запаленнях середнього вуха). Перші З шари накладають на соскоподібний відросток, а 4-й, фіксуючий, шар утворюється за допомогою циркулярного прибинтовування цих шарів до голови.
Застосування грілок
Місцевий зігріваючий ефект можна одержати за допомогою грілки. Ефект грілки залежить не стільки від інтенсивності температури, скільки від тривалості процедури. При застосуванні грілки відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин органів черевної порожнини та розслаблення непосмугованих м'язів. Болезаспокійливий ефект грілки застосовують при лікуванні виразкової хвороби, ниркової коліки, радикуліту тощо.
Протипоказання до застосування грілок. Біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного виду, гострі запальні явища в черевній порожнині: апендицит, гнійний холецистит, перитоніт, будь-які панкреатити (підшлункова залоза дуже чутлива до тепла, і при її запаленні відбувається самоперетравлення залози), злоякісні і доброякісні пухлини, туберкульоз будь-якої локалізації, тромбофлебіт, нагнійні та алергічні захворювання шкіри, свіжі травми, забиті місця, обмороження, інфіковані рани, септичний стан хворого.
Для накладання водяної грілки необхідно наповнити її водою температури 70 °С до двох третин об'єму. Витісняють з грілки повітря, поклавши її на якусь площину горизонтально і піднявши верхній кінець до появи у горловині води. Це можна робити й іншим чином: тримати грілку вертикально і натискати її посередині до появи у горловині води. Повітря з грілки слід витискати з метою надання їй плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше прилягала до тіла. Потім грілку герметично закривають корком. Перевіряють герметичність. Для цього грілку перевертають дном догори, а отвором донизу. Якщо вода починає підтікати, відкривають корок і знову закривають та перевіряють на герметичність. Якщо з отвору постійно підтікає вода, така грілка не придатна для користування.
Сухим рушником витирають грілку.
Гумову грілку, ніколи не прикладають безпосередньо до тіла, а завжди обгортають її чистим сухим рушником. Спочатку, коли грілка ще надто гаряча, під неї підкладають рушник, складений у декілька шарів. У міру охолодження грілки кількість шарів зменшується.
Якщо грілку слід накласти до хворого місця на тривалий час (години, доби), через кожні 2—3 год воду в ній треба міняти. Дуже важливо слідкувати за правильністю положення грілки та загальним станом важкохворих і хворих, які перебувають у непритомному стані. Якщо через негерметичність грілки намокла білизна, її обов'язково слід перемінити. У разі виникнення значної гіперемії, пухирів або сильних больових відчуттів грілку слід негайно зняти.
За умови дотримування показань та протипоказань, а також техніки накладання грілки ускладнення при її застосуванні зустрічаються надто рідко. Серед них трапляються опіки. Вони, як правило, виникають у хворих, які перебувають у непритомному стані, важкохворих, у яких шкіра стає нечутливою, зі зменшеною опірністю. Опіки, особливо II—IIIступеня, стають вхідними воротами для інфекції та виникнення септичного стану або ранової інфекції.
Якщо чутливість шкіри підвищена, можуть виникнути пухирі алергічної етіології. Поширюються запальні та септичні процеси. У разі неправильного накладання грілки на живіт виникають кровотечі, перфорації, перитоніт. Внаслідок тривалого застосування грілки може виникнути гіперпігментація шкіри. Щоб запобігти їй, шкіру на місці накладання грілки греба змащувати вазеліновою олією.
Електрична грілка має переваги перед водяною, бо вона сприяє поступовому наростанню теплової дії, тривалому застосуванню тепла, регулюванню необхідного рівня температури та рівномірного постійного тепла. Вона м'яка, пластична.
Для кожного хворого електричну грілку слід загортати у_ чисту наволочку та індивідуально підбирати необхідний рівень температури.
При користуванні електричною грілкою необхідно суворо додержуватися правил техніки безпеки. Для цього необхідно перевіряти цілість електричного шнура, слідкувати, щоб грілка не була вологою, не залишати хворого, який перебуває у непритомному стані, самого, не накривати електричну грілку ковдрою, бо це загрожує перегріванням та виникненням пожежі.
Застосування холоду
До лікувальних процедур шкіри належить застосування холоду. Місцеві холодові процедури викликають дію, протилежну дії тепла.
Протипоказання. Виснаження хворого. Хвороби, яким притаманні артеріальні спазми (облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно). Підвищена чутливість до холоду. У хворих, що втратили чутливість шкіри (паралічі). У хворих з гострою затримкою сечі. При трофічних ураженнях шкіри. Холодові процедури слід обережно застосовувати у хворих, які перебувають у непритомному стані.
Міхур з льодом
Міхур для льоду виготовляють з гуми. Він має пласку, круглу форму з отвором у центрі, що загвинчується корком з нарізкою. Лід має знаходитися у морозильнику у вигляді великої грудки.
Перед застосуванням міхура лід дрібно розколюють для зручнішого розміщення у міхурі та щоб міхур був легшим і краще моделювався за формою тіла. Лід набирають у совок і на дві третини заповнюють ним міхур.
Не можна наливати воду у міхур, а потім заморожувати його, тому що внаслідок цього утворюється велика холодова поверхня, що може призвести до сильного охолодження або навіть обмороження місця прикладання міхура. Такий міхур стає надто важким і сильно давить на підлеглі органи (але його можна застосовувати при маткових кровотечах), він погано набуває форму ураженого місця.
З міхура витісняють повітря, надавивши на дно, щоб в отворі з'явився лід. Отвір герметично закривають корком. Міхур насухо витирають рушником, обгортають його сухим рушником та прикладають до тіла хворого.
Дітям та виснаженим хворим міхур з льодом слід підвішувати на висоті 3—5 см від тіла.
Тримати міхур з льодом можна 1—2 год, але кожні 20— ЗО хв робити перерву на 10—15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром, не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льодом (протягом доби) через 2—3 год лід треба поновлювати.
Примочки (холодні компреси)
Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і прикладають до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2—3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примочки прикладають протягом 5 хв — 1 год.
Застосування п'явок (гірудотерапія)
У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-давен, переважно з метою крововитягання і як загальний та місцевий протизсідний засіб.
П'явки належать до класу кільчастих хробаків. Вони живуть у прісних стоячих водоймах (ставках, озерах, болотах, канавах). -
З лікувальною метою застосовують медичні та аптечні п'явки, котрі не слід плутати з кінськими п'явками.
П'явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватися, а насмоктавшися крові, так само дуже збільшуватися. Довжина дорослої п'явки становить 3—6 см, поперечник— 10—12 мм;
її маса— 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому — 3 щелепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є друга, більшого розміру, присоска, за допомогою якої п'явка причіплюється до шкірних покривів та просувається вперед.
Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорними плямами.
Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в декілька літрів. При цьому в 3—5-літровій банці їх може зберігатися до 300 особин. Банку слід прикривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водопровідного крана до половини або на % банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку слід тримати на вікні в не дуже світлій кімнаті, по можливості при температурі повітря +12...+18°С.
Треба знати, що для використання придатні тільки здорові, голодні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швидко пересуватися у воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику води дуже (у 3—4 рази) скорочуються, набуваючи форму яйця; тіло такої п'явки на дотик еластичне, слизьке.
Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиз на його поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка непридатна до застосування.
Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку інфекційних хвороб (гепатит, СНІД) від одного хворого до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.
Звичайно використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, а потім викидають їх до каналізації.
Але їх можна використовувати у того самого хворого декілька разів. Для цього після використовування п'явки її слід потримати декілька хвилин у підсоленій або підкисленій оцтом воді, обережно пальцями витиснувши з неї кров (у напрямку від головного до хвостового кінця) та залишити голодною на декілька місяців (кров, що залишилася у п'явці, перетравлюється надто повільно).
Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх звичайно прикладають, можуть викликати крововтрату до 100—150 мл.
Протипоказання до застосування п'явок. Хвороби зі зниженим зсіданням крові, ламкість судин, недокрів'я (анемія), гідремія, гіпотензія, гострий септичний стан, злоякісні пухлини, алергічні захворювання. Обережно слід застосовувати п'явки при лікуванні антикоагулянтами.
П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки можуть прокусити їх (скроні, ділянка нижньої щелепи, шия); де шкіра надто тонка та чутлива (обличчя, шия); де підшкірна основа надто пухка (обличчя) і може просякнутися кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (долоні, підошви) , що її п'явки не зможуть прокусити.
Якщо п'явку треба прикласти біля відхідника або піхви, куди вони можуть заповзти, треба завчасно покласти туди ватний тампон, просякнутий вазеліновою олією.
Необхідно пам'ятати, що застосовувати п'явки треба тільки за вказівкою лікаря, а прикладає їх медична сестра або фельдшер. Показувати п'явки хворому не слід, оскільки їхній зовнішній вигляд може викликати огиду або млість, внаслідок чого хворий може відмовитися від цієї корисної процедури.
Техніка прикладання п'явок. Необхідно відібрати придатні п'явки у банку або склянку без води і потримати їх так протягом 2—3 год (після цього вони краще будуть присмоктуватися). Слід узяти на 5—6 п'явок більше, ніж потрібно.
Перед накладанням п'явок необхідно підготувати шкіру хворого. Якщо на місці накладання п'явок є волосся, його треба поголити, але заздалегідь, бо п'явка не виносить запаху мила. З метою знезараження шкіри її протирють 70 % етиловим спиртом, потім ватним тампоном, змоченим теплою кип'яченою водою, а далі сухим ватним тампоном.
Хворого треба покласти у положення лежачи або напівлежачи, тому що він може знепритомніти.
Необхідно пам'ятати, що для обробки шкіри ні в якому разі не можна застосовувати запашного мила, ефіру, йоду, бо їхній запах відлякує п'явок. Для кращого присмоктування п'явок можна зробити таке: розтерти шкіру масажними рухами (приплив крові приваблює п'явок), змочити шкіру 40 % розчином глюкози.
Для процедури прикладання п'явок необхідні такі засоби: здорові голодні п'явки, пробірка, хірургічний пінцет, 40 % розчин глюкози, кухонна сіль або її розчин, стерильні серветки, вата, бинт, у разі необхідності — засоби гоління (безпечна бритва, мило, помазок).
П'явку захоплюють пальцями (ні в якому разі не пінцетом) біля її головного кінця та прикладають до шкіри у потрібному місці. Тримають п'явку до тих пір, доки вона не присмокчеться.
Можна помістити п'явку у пробірку таким чином, щоб задній присосок був повернутим до її дна, а передній до отвору. Пробірку приставляють до потрібного місця і обережно, щоб не відірвати п'явку від ранки, коли та присмокчеться, виймають з-під неї.
Щоб прикласти п'явку в точно визначеному місці, можна позначити його шматочком паперу з отвором певної величини, куди слід прикласти п'явку. Якщо треба прикласти декілька п'явок в одній ділянці, слід розмістити їх у склянці, приставити до потрібного місця та потримати, поки всі п'явки присмокчуться.
Ознаками присмоктування п'явки є поява болю та хвилястих рухів передньої частини тіла п'явки. Після того як п'явка присмокталася, під її задній присосок підкладають стерильну серветку, тому що присмоктування п'явки до шкіри цим присоском значно знижує активність смоктання.
Необхідно також знати таке: якщо під час смоктання рухи п'явки сповільнюються, треба вздовж її тіла провести ватним тампоном, змоченим теплою водою; якщо п'явка присмокталася, а потім швидко відпала, її треба замінити іншою; п'явка смокче кров звичайно протягом 30—45 хв і більше, поступово наповнюючись нею.
Насмоктавшись крові, п'явка може відпасти самостійно у підставлений заздалегідь лоток. Якщо п'явку треба зняти раніше, ніж вона відпаде сама, треба посипати її сіллю або змочити розчином солі.
Слід пам'ятати, що відривати п'явку від шкіри не можна, тому що при цьому можна відірвати їй щелепу, яка може залишитися в ранці, або, навпаки, разом зі щелепою п'явки можна відірвати шматочок шкіри хворого. І в тому, і в іншому випадках це призводить до значної кровотечі.
Після відпадання п'явок місця їх укусів кровоточать протягом 6 год — однієї доби і довше. Тому на ранку треба накласти тугу ватно-марлеву пов'язку і тримати її протягом доби. Якщо вона просякнулася кров'ю, її треба підбинтувати ватою та бинтом.
Після зняття пов'язки, якщо кровотеча припинилася, слід обробити шкіру 3 % розчином перекису водню і ще на 2—3 доби накласти суху асептичну пов'язку. За цей час ранка звичайно загоюється.
Вдруге застосовувати п'явки на тому ж місці можна через 3—4 дні.
При застосуванні п'явок можуть виникнути такі ускладнення: у чутливих хворих може бути досить сильний біль, тривала кровотеча з-під стискуючої пов'язки.
При цьому необхідно прикласти до рани тампон, змочений міцним розчином перманганату калію, і знову щільно забинтувати. Якщо це не допомагає, слід тонкою голкою накласти на рану шов у вигляді вісімки. Якщо ушкоджена велика судина, треба негайно накласти кровоспинний зажим, а потім накласти шов.
Можуть спостерігатися підшкірні крововиливи, алергічні реакції (свербіння шкіри, висип, набряк Квінке), свербіжка та нагноєння шкіри.
ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ
При організації догляду за хворими похилого (від 60 до 74 років) та старечого (понад 75 років) віку основну увагу приділяють деонтологічним аспектам. Щоб надати необхідну допомогу таким хворим, медична сестра повинна не тільки знати вікові зміни різних органів та систем організму, але й відрізняти їх від зрушень, що виникають внаслідок хвороб; останні потребують профілактики та лікування.
Догляд за хворими похилого та старечого віку більш складний, ніж догляд за хворими інших вікових груп, і вимагає від медичного персоналу більше уваги та часу.
Треба пам'ятати, що головним принципом догляду за такими хворими є повага до нього, терпиме ставлення до його фізичних та психічних вад (дратливість, багатомовність, іноді недоумкуватість тощо).
Хворі похилого та старечого віку, як правило, важко переносять зміни звичного життєвого стереотипу і важко пристосовуються до нового для них середовища. Якщо немає суворих показань до госпіталізації, бажано, щоб людина похилого віку знаходилася дома, в колі сім'ї. У разі необхідності госпіталізації треба переконати хворого, що госпіталізація йому конче необхідна.
У хворих похилого віку можливе порушення пам'яті. Часто-густо вони добре пам'ятають те, що відбувалося багато років тому, але не пам'ятають, що було напередодні. При догляді за цими хворими треба бути тактовними та уважними, терпляче відповідати на запитання, які хворий може повторювати не один раз, постійно нагадувати про час приймання ліків та проведення процедур.
Хворим неприпустимо нагадувати про їхній вік і натякати на природний кінець життя. Свідченням культури медичного персоналу є звернення до цих хворих на ім'я та по батькові.
Має значення створення оптимального лікувально-охоронного режиму для хворих похилого та старечого віку. Часто в них порушується сон, вони сплять удень і не сплять уночі. У такому разі не слід негайно призначати снотворні препарати, а намагатися спочатку з'ясувати причину безсоння і по можливості усунути її.
Причини, що призводять до порушення сну, бувають різними: дизурйчні порушений, викликані віковим зниженням фільтраційно-концентраційної функції нирок, яке приводить до того, що недостатність нирок протягом дня компенсується збільшенням діурезу вночі. У чоловіків похилого віку дизурйчні порушення можуть бути пов'язані з наявністю в них аденоми простати.
Важливими чинниками, що забезпечують нормальний сон, є чисте повітря у палаті з оптимальною температурою 18—22 °С, тепла та легка ковдра, тиша, зручне ліжко.
Внаслідок вікових змін в організмі хворих часто турбує біль у кістках, особливо в нічний час. Для полегшення стану хворого його постіль роблять більш зручною, під матрац підкладають щит, щоб ліжко не прогиналося. При болю в суглобах слідкують за правильним положенням кінцівок у ліжку, у разі необхідності їх кладуть на подушку. Важливе місце в організації догляду за хворими займає запобігання травмам і нещасним випадкам, які обумовлені віковими змінами: зниження зору й слуху, хиткою ходою з поганою координацією рухів і легкою втратою рівноваги, що призводить до падіння хворих. У зв'язку з тим що в них є зміни кісткової тканини (остеопороз), при падінні це викликає переломи, нерідко шийки стегна. Падінню і травмам можуть сприяти м'які килими, що легко зміщуються, волога підлога, захаращування меблями палат та коридорів, погане освітлення, відсутність спеціальних пристосувань для опори в санвузлі.
Якщо хворим не протипоказана гігієнічна ванна, медична сестра повинна завчасно підготувати її і обов'язково бути присутньою при цій процедурі. Температура повітря у ванному приміщенні має бути не нижчою 25 °С, не можна робити протяги. На підлозі біля ванни має бути гумовий килимок, щоб хворий не підковзнувся та не впав, що може призвести до перелому кінцівок. Запобіганню нещасних випадків сприяє обладнання ванни спеціальними поручнями та лавками. Але найнадійнішим заходом профілактики переломів є присутність медичних працівників при купанні хворих похилого та старечого віку, які надають їм належну допомогу. Медична сестра допомагає хворому ввійти у ванну, куди вона завчасно налила води належної температури, бо хворі самі, помилившись, можуть відкрити кран з гарячою водою і обпектися. Під час приймання ванни чи душу в таких хворих може виникнути приступ стенокардії або навіть порушення мозкового кровообігу.
В осіб похилого віку спостерігається сухість шкіри, тому треба застосовувати мило, яке містить значну кількість жирів (дитяче). Необхідно пам'ятати, що шкіра в осіб похилого віку дуже уразлива, її чутливість порушена, на ній легко утворюються виразки, пролежні, запалення. При застосуванні грілки можливі опіки. Тому таких хворих треба особливо ретельно доглядати. Необхідно частіше повертати хворого в ліжку, якщо дозволяє його стан, протирати та розтирати шкіру, часто перестеляти постіль, слідкувати, щоб там не було залишків їжі, складок, латок на простирадлі. Шкіру хворих, прикутих до ліжка, треба щодня оглядати, особливо місця найчастішого утворення пролежнів. Після кожного акту дефекації та сечовипускання хворого підмивають, насухо витирають, промежину у разі необхідності змащують вазеліном або кремом. Нігті на кінцівках в осіб похилого віку стають ламкими та твердими, тому перед зрізанням їх змащують якимось жиром, краще касторовою олією, їм своєчасно видаляють мозолі; треба всіляко заохочувати осіб похилого віку, щоб вони слідкували за своєю зовнішністю. Акуратна зачіска, регулярне гоління, охайна одежа самі по собі сприяють доброму настрою хворого, поліпшують його самопочуття. Ретельного догляду потребують хворі з нетриманням сечі, яке викликає в них опрілості та пролежні. Для запобігання їм необхідно підкласти під хворого гумове судно, частіше його підмивати, насухо витирати промежину.
У похилому та старечому віці часто порушується функція кишок, що проявляється стійким закрепом внаслідок ослаблення перистальтики (вживання безшлакової їжі, мала рухова активність тощо). У таких випадках призначати щодня очисні клізми протипоказано, бо настає звикання до них та подразнення слизової оболонки кишок. Для боротьби з закрепом у раціон включають продукти, багаті на клітковину (яблука, сливи, буряк, капуста), кефір. Щодня натще рекомендують випивати склянку холодної води. При випинанні гемороїдальних вузлів акт дефекації стає болючим, а іноді й неможливим. Тому до початку дефекації у пряму кишку вставляють свічку з гліцерином або белладонною. Після кожного акту дефекації доцільно обмивати ділянку ануса теплою водою, робити ванночки з відвару ромашки, слабкого розчину калію перманганату, змащувати гемороїдальні вузли жиром і по можливості вправляти їх у пряму кишку.
Іноді у цих хворих утворюються калові камені, які давлять на стінку прямої Кишки і можуть бути причиною утворення в ній пролежнів. Для їх видалення медична сестра надягає гумову рукавичку, змащує її вазеліновою олією, вводить IIпалець у пряму кишку і витягує тверді калові маси. Потім ставить очисну клізму.
Важливе місце в догляді за хворими похилого та старечого віку займає правильна організація їх харчування. У зв'язку з тим, що в осіб похилого віку інтенсивність обмінних процесі» в організмі знижена, їм зменшують енергетичну цінність харчового раціону за рахунок зменшення вмісту жирів тваринного походження та вуглеводів. Особи похилого віку повинні більше споживати жирів рослинного походження (соняшникову, кукурудзяну, маслинову олію). Внаслідок зниження в них інкреторної функції підшлункової залози зменшують споживання вуглеводів, що легко засвоюються (цукор, цукерки, мед, варення). Навпаки, продукти, які містять грубоволокнисту клітковину, обов'язково включають до раціону осіб похилого віку. Потреба організму, який старіє, у білках значно не змінюється порівняно з такою осіб похилого віку і залишається у межах 1,2 г на 1 кг маси тіла людини (120 г на добу). Кількість мінеральних солей та мікроелементів з віком не змінюється; разом з тим споживання кухонної солі слід обмежити до 6—8 г на добу. При наявності набряків рідину також обов'язково обмежують. Особам похилого та старечого віку необхідні вітаміни, особливо аскорбінова кислота.
Необхідно пам'ятати, що в осіб старечого віку часто відсутні зуби. Це обумовлює неповноцінність жувального апарату, знижує засвоювання їжі в кишках, а внаслідок цього порушує травлення. Таким хворим дають напіврідку, добре протерту їжу невеликими порціями, 4 рази на день. Якщо у хворих наявні знімні протези, після кожного приймання їжі їх миють, а на ніч поміщають у склянку з водою. Тривале перебування на постільному режимі, відсутність рухової активності (гіподинамія) негативно позначаються на функціональному стані організму. Тому в комплекс заходів догляду за хворими включають лікувальну фізкультуру, але необхідно обережно ставитися до визначення обсягу фізичних вправ. Починають з малих навантажень і поступово збільшують їх інтенсивність під контролем функціональних показників серцево-судинної системи (частота пульсу, артеріальний тиск). При появі перших ознак втоми або неприємних відчуттів фізичні вправи негайно припиняють.
Треба пам'ятати, що проведення медикаментозної терапії в геріатричній практиці вимагає надто великої обережності. В умовах стаціонара медична сестра повинна особисто дати хворому ліки і прослідкувати, щоб він їх прийняв.
ЗАСТОСУВАННЯ ВОДНИХ ВАНН
Ванни — це воднi процедури, якi застосовують з гiгiєнiчною та лiкувальною метою. Вони бувають загальнi, коли у воду занурюється все тiло, i мiсцевi, коли у воду занурюється частина тiла (сидячi, ручнi, ножнi).
Механiзм дiї вапни складається з дiї температурного та механiчного (діє тиск рiдини на тiло хворого) чинникiв. Саме температура ванни iстотно впливаєнатепловий обмiи органiзму хворог. При цьому змiнюсться потовидiлення та дихання, вiд6увається перерозподiл кровi, подразнення чугливих нервових закiнчень шкiри, що сприятливо впливає на роботу всiх органiв та систем органiзму.
Механiчна дiя полягає в стисненнi грудної клiтки, внаслiдо чого зменшується кiлькiсть дихальних рухiв, а також у здавлення черевної порожнини. Крiм шкiри, ванни впливають на лiмфатичнi та кровоноснi су-дини.
Різновиди водних вання залежно від температури води, їх дія та призначення.
Залежно вiд температури води розрiзняють холоднi (24—27 °C), прохолоднi (28—33 °C), iндиферентнi (34-36"С), теплi (36—39 "С) i гарячi (40 °C i вище) ванни.
Холоднi загальнi ванни спричинюють значне з6удження нервової системи та посилення обмiну речовин. Тривалiсть 1—3 хв. Ефективне їх застосування при ожирiннi. <
Прохолоднi загальнi ванни призначають при неврозах iз пригнiченим загальним станом, апатiєю. Тривалiсть 3—5 хв.
Iндиферентнi, теплi ванни призначають у разi ниркової чи печiнкової кольки, хронiчних захворювань суглобiв, захворювань периферiйної нервової системи (радикулiт, полiневрит).
Гарячi ванни збуджують серцево-судинну систему, викликають прискорення пульсу до 100—120 за 1 хв, пiдвищують артерiальний тиск, збiльшують об'єм циркулюючої кровi, збiльшують потовидiлення, обмiн речовин i пiдвищують температуру тiла. Можуть призвести до загальної слабкостi, задишки, серцебиття, запаморочення. Тому гарячi ванни протипоказанi в разi захворювань серцево-судинної системи, загального виснаження, ту6еркульозу легень. Тривалiсть гарячої ванни 5—10 хв.
Сидячi прохолоднi та холоднi ванни призначають хворим iз гемороєм(тривалiсть 1—3 хв).
Сидячi теплi ванни призначають у разi хронiчних запальних процесiв жiночих статевих органiв, хронiчного запалення перед-мiхурової залози (тривалiсть 20—30 хв).
Сидячi гарячi ванни застосовують у випадках ниркової кольки (тривалiсть 10—15 хв). Протипоказанi сидячi гарячi ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органiв малого таза, вагiтностi, схильностi до маткових кровотеч.
Гарячi ручнi та ножнi ванни застосовують при залишкових явищах запальних процесiв шкiри, м"язiв, суглобiв, нервових розладах, а також як болевтамовуючий засiб у разi захворювань легень, серця, судин.
Для проведення ванни необхідним є:
1) ванна загальна;
2) ванна сидяча;
3) ванна ручна;
4) ванна ножна;
5) руiтпiик, простирадло;
6) нiдставка для iiiг;
7) водяний термометр.
Для відпуску процедури необхідна певна послідовність виконання таких дій:
1. Перевiркаготовностіванної кiмнати та ванни до проведення процедури. Температура повiтря у ваннiй кiмнатi повинна бути не нижчою нiж 25 °C, вiкна — зачиненi.
2. Заповненняванниспочатку холодною водою, потiм гарячою. Можнавикористати змiшувач. Температуру визначаютьводяним термометром, не виймаючи його з води.
3. Хворогопотрібно посадити у ванну так, що6 спина опиралася в одну стiнку ванни, а ноги — в другу. Якщо хворий не дiстаєстiнки ванни, то пiд ноги йому пiдкладiть пiдставку. Пiд голову хворого покластирушник, скручений валиком, а6о грiлку, наповнену водою кiмнатної температури.
4. Вiдпускаютьванну вiдповiдно до призначення лiкаря (тривалiсть ванни та температура води). У разi правильно призначеної i виконаної процедури спостерiгаєтьсялегке почервоніння та потеплiння шкiри. У хворогоз’являється вiдчуття свiжостi, бадьоростi.
5. Пiд час приймання ванни не можна залишатихворого одного.Потрібно стежитиза загальним станом хворого, його шкiрними покривами та пульсом. Якщо хворий зблiд, з"явилося запаморочення,потрібно вивестийого з ванни, витертирушником, покластина лiжко з трохи пiднятим ножним кiнцем, розтертискронi й датипонюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Термiново викличте лiкаря.
6. Пiсля ванни хворий повинен вiдпочити 30 хв.
7. Для сидячої ванни використовуєтьсяспецiальний посуд з оцинкованого залiза або емальованамиска.
8. Для ножної ванни використовуєтьсявиварка, вiдро, для ручної — мискачи спецiальний посуд.
9. Пiд час гарячої ножної ванни тiло хворого тепло закутується. Дезінфекцiя ванни: пiсля використання ванну двiчi протирають спецiально для цього видiленою щiткою, змочену 3% розчином хлорамiну та промиваєтьсятеплою водою.
ЗАСТОСУВАННЯ ЛIКУВАЛЬНИХ ВАНН
До лікувальних ванн належать:сiрководнева, радонова, киснева, перлинна, скипидарна, крохмальна, шавлiєва, хвойна, гiрчична.
Для проведення лікувальних ванн необхідними є:1) ванна;
2) водяний термометр;
3) рушник, простирадло;
4) пiдставка для нiг;
5) лiкарськi екстракти, розчини, речовини.
Механiзм дiї та показання до призначення сiрководневих та радонових ванн.Крiм механiчної та термiчної дiї, мiнеральнi ванни справляють ще хiмiчний вплив на шкiру хворого. Пухирцi газiв подразнюють шкiру, рефлекторно розширюючи капiляри, внаслiдок чогошкiра червонiєi вiдбувається перерозподiл циркулюючої кровi.
Сiрководневi та радоновi ванни призначають у разi захворювань периферiйної нервової системи, артритiв, захворювань шкiри та периферiйних судин.
Механiзм дiї та показання до призначення гiрчичної ванни. Гiрчичну ванну призначають як болевтамовуючийзасiб у разi катару верхнiх дихальних шляхiв, бронхiтiв, пiдвищення артерiального тиску, а мiсцевi (ножнi) — у разi нападiв бронхiальної астми.
Протипоказанi гiрчичнi ванни при захворюваннях шкiри.
Показання до призначення скипидарних ванн.Скипидарнi ванни застосовують у разi захворювань периферiйної нервової системи (радикулiти, неврити), суглобiв (полiартрити, артрози), у разi хронiчних пневмонiй.
Показання до призначення та дiя крохмальних ванн.Крохмальнi ванни приймають при шкiрних проявах ексудативного дiатезу. Вони зменшують свербiж i пiдсушують шкiру.
Показання до призначення шавлiєвих ванн.Шавлiевi ванни ви-користовують як болезаспокiйливi при захворюваннях i наслiдках травм периферiйної нервової системи, наслiдках травм опор-но-рухового апарату, при хронiчних запальних процесах жiночих статевих органiв.
Показання до застосування хвойних ванн.Хвойнi ванни-йока-занi в разi функцiональних розладiв нервової системи (неврози, безсоння). . .Послiдовнiсть дiи пiд час виконання процедур
Пiдготовка та вiдпуск сiрководневої ванни
1. Налийте у ванну 200 л води (температура 35—37 °C).
2. Висипте 27 г двовуглекислої соди та розмiшайте дерев'яною лопаточкою до повного розчинення.
3. Вилийте 355 мл 12,6% розчину натрiю сульфiду, а пiзнiше
110 мл технiчної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмi-
шувати лопаточкою.
4; Тривалiсть процедури 10-15хв. 5. Курс лiкування 12—15 ванн, через 1—2 днi.
Пiдготовка та вiдпуск радонової ванни
1. Концентрований розчин радонової води зi спецiальної по-судини через сифон вилийте на дно ванни, попередньо наповне-ноїводою (температура 36-37 °C), i обережно перемiшайте.
2. Тривалiсть ванни 10-15хв.
3. Курс лiкування 12—15 ванн.
Радоновi ванни готують у спецiальному примiщеннi з дотри-манням правил технiки 6езпеки з розчину радону, який одержу-ють iз солей радiю. Препарат тримають у спецiальному посудi, який знаходиться в свинцевому контейнерi.
Пiдготовка та вiдпуск кисневої ванни
1.Кисневу ванну приготуйте за 10 хв до початку процедури.
2. У 200 л води висипте 100 г натрiю гiдрокарбонату, 5 мл 5% розчину сульфату мiдi (мiдний купорос) i 200 мл технiчного пергiдролю.
3. Ретельно все перемiшайте i через 10 хв, коли вiдбудеться накопичення максимальної кiлькостi пухирцiв кисню, починайте
процедуру.
4. Температура води 36—37 °C, Тривалiсть 10—15 хв.
5. Курс лiкування 15—20 ванн, щодня або через день.
Пiдготовка та вiдпуск перлинної ванни
1. На дно ванни покладiть спецiальну реiштку й пiдключiть її до компресора.
2. Налийте у ванну 200 л води температури 35—37 °C.
3. Включiть компресор i нагнiтайте повiтря пiд тиском
1,5 атм.
4. Тривалiсть ванни 10—20 хв.
5. Курс лiкування 12—15 ванн, через день. Пiдготовка та вiдпуск гiрчичної ванни
1. 100—250 г гiрчицi розчинiть у 10 л води, температура якої 38-40 °C.
2. Одержаний розчин вилийте у ванну, наповнену прiсною во-дою, температура якої 38 °C, i розмiшайте.
3. Тривалiсть ванни 5—7 хв.
4. Пiсля ваi;ши облийте хворого теплою водою або забезпечте приймання теплого душа.
5. Витрiть рушником, закутайте в простирадло i покладiть вiд-почити iiа 30—40 хв.
Гiрчичпi ванни приймають на нiч.
Пiдготовка та вiдпуск скипидарних ванн
1. Салiцилову кислоту (0,75 г) i дитяче мило (10 г) залийте переварепою гарячою водою (550 мл), ретельно перемiшайте до отримання емульсiї, охолодiть її до 40—50 °C i додайте 500 г скипидару.
2. На першу ванну вiзьмiть 20 мл приготовленої емульсiї, aiтотiм вiд процедури до процедури поступово збiльшуйте її кiль-кiсть i доведiть до 60--70 мл.
3. Температура вапни 36—37 °C, тривалiсть 10—15 хв.
4. Курс лiкування 10—15 ванн, через день.
Пiдготовка та бiдпуск крохмальної ванни
1. 100 г картопляного крохмалю розмiшайте в 10 л холодної води. :
2. Вилийте у ванну з водою, температура якої 38 °C.
3. Тривалiсть ванни для дорослих 30—45 хв, для дiтей — 8-10 хв.
4. Пiсля ванни хворий повинен прийняти душ.
5. Курс лiкування 10—12 ванн, кожного дня або через день. Пiдготовка та бiдпуск шавлiєвої ванни
1. На 200 л води, температура якої 37 °C, налийте 8—10 л рiдкого або 400 г згущеного конденсату й перемiшайте.
2. Тривалiсть процедури 8—15 хв.
3. Курс лiкування 12—18 ванн.
Пiдготовка та вiдпуск хвойної ванни
1. На 200 л води, температура якої 37 °C, додайте 40-60 мл рiдкого соснового екстракту або 20-40 г порошку та перемiшайте.
2. Тривалiсть ванни для дорослих 15—30 хв, для дiтей — 5-10 хв.
3. Курс лiкування 15—20 ванн, через день. Пiсля прийняття ванни хворий повинен витертися руiпником, одягнутися й вiдпочити протягом 30 хв.
СВIТЛОЛIКУВАННЯ
Iнфрачервонi променi здатнi проникати в тканину иа глибииу 3—4 мм. Поглинаючись тканинами органiзму, квант-епергiя iпфрачервоного опромiнювання перетворюЄться на теплову енергiю i спричинюЄ судинну реакппо — короткочасний спазм з паступни.у стiЙким розпiиренням кровоносних судин, ак-тивною гiперемiєюта пiдвищенням мiсцевого кровопостачання. Пiд впливом iпфрачсрвопого опромiнювання полiшпуються об-мiннi процеси, знижуЄться больова чутливiсть, усувасться спазм судпн, виводяться продукти метаболiзму, розсмоктутоться вогни-ща запалення. Використовуютьінфрачервоееопромiнюванмяпри хронiчних i пiдгострих запальних процссах. Iнфрачервонi променi дае лампа солюкс — переносна ламиа з рефлектором, а також лампа iнфраруж. Лампа Мiнiна випромiнюе, крiм теплових, ульт-рафiолетовi променi
Механiзм дгї ультрафiолетового опромiнювання. Показання та протипоказання до його застосування.Проникаючи на глибину 0,1—1 мм, ультрафiолетове опромiнювання активiзуе в органiзмi бiохiмiчнi процеси, змiнюе структуру клiтини та ДНК. Ультра-фiолетовi променi мають бактерицидну властивiсть, справляють протизапальну дiю, прискорюють розвиток сполучної тканини та епiтелiзацiю шкiри, знижують больову чутливiсть, стимулю-ють еритроцитопоез, знижують артерiальний тиск на початкових стадiях гiпертонiчної хвороби, нормалiзують лiпiдний обмiн при атеросклерозi.
Тому ультрафiолетовi променi дають високий терапевтичний ефект при багатьох захворюваннях (бронхiт, пневмонiя, плеврит, гiперїонiчна хвороба, виразкова хвороба, гастрит, екзема, трофiч-нi виразки, невралгiя та iн.). Крiм того, ультрафiолетове опромi-нення проводять вагiтним для профiлактики рахiту в дiтей; для загартування, пiдвищеi-iня стiйкостi органiзму до iнфекцiйних за-хворювань; особам, якi працюють у шахтах та на пiвночi, для компенсацiї природної ультрафiолетової недостатностi.
Протипоказаннями до ультрафiолетового опромiнення є зло-якiснi пухлини, схильнiсть до кровотеч, захворювання кровi, гi-пертиреоз, активний туберкульоз легень, гiпертонiчна хвороба III стадiї.
Послiдовнiсть дiй пiд час виконання процедур
Проведення теплових процедур за допомогою ламп солюкс, iн-фраруж, ламп Мiнiна
1. Лампою солюкс опромiнюйте певнi дiлянки тiла. , 2. Вiдстань лампи вiд тiла визначте за вiдчуттям тепла.
3. Опромiнюйте щодня або через день по 10—30 хв.
Аналогiчно використовуйте лампу iнфраруж, а також лампу Мiнiна, але опромiнення за допомогою лампи Мiнiна здiйснюйте протягом 10-15хв.
Застосування ультрафiолетового опромiнювання
1. Увiмкнiть ртутно-кварцову лампу в електричну мережу. Нор-мальний режим роботи лампи встановлюють через 5—10 хв пiсля ввiмкнення.
2. Захистiть очi хворого та свої захисними окулярами.
3. Визначте бiодозу ультрафiолетового опромiнення, тобто мi-нiмальну iнтенсивнiсть опромiнення, здатного призвести до утворення еритеми, за допомогою бiодозиметра БД-2. Це металева пластинка з шiстьма прямокутними отворами. Отвори закрийте пересувною заслiнкою.
4. Накладiть 6iодозиметр на дiлянку, яку будете опромiнюва-ти, або на нижню частину живота, якщо будете проводити загаль-не опромiнення, i зафiксуйте на тiлi хворого. Iншi частини тiла закрийте простирадлом.
5. Установiть ртутно-кварцову лампу перпендикулярно до по-верхнi мiсця опромiнення на вiдстанi 50 см,
6. Вiдкрийте перший отвiр бiодозиметра i опромiнюйте шкiру над ним 30 с. Потiм кожнi 30 с вiдкривайте наступнi отвори, про-довжуючи опромiнювати дiлянки пiд вiдкритими ранiше отворами, поки не будуть опромiненi всi 6 отворiв.
7. Через 24 год визначте час, який потрiбен для утворення мi-нiмально вираженої еритеми.
8. Мiсцеве опромiнення проводьте з вiдстанi 50 см i застосо-вуйте еритемну дозу ультрафiолетових променiв.
9. Повторно одне й те саме поле опромiнюйте в мiру змен-шення еритеми, через 2—3 днi, але не бiльше нiж 5 разiв,
Груповi профiлактичнi загальнi опромiнення проводять у спе-цiальних примiщеннях — фотарiях. Орiентуються за середнiми бiодозами, якi отримали 10 осiб пiд час користування певною лампою. При iндивiдуальному загальному опромiненнi послiдов-но дiють на передню та задню поверхнi оголеного тiла постiйно зростаючими дозами. Починають курс опромiнення з 1/4—1/2 iн-дивiдуально визначеної бiодози. Через кожнi 2—3 процедури дозу вдвiчi збiльшують i доводять у кiнцi курсу до 2—3 бiодоз. Процедуру загального опромiнення проводять через день. Пiд час лiкування не виникае гiперемiя шкiри, оскiльки iнтенсивнiсть опромiнення пiдвищуеться поступово.
Запам'ятайте!Недостатнiй захист очей може призвести до розвитку гострого кон’юнктивiту внаслiдок опiку ультрафiолетовим промiннямkoh'iohktиbи та рогiвки очей (свiтлобоязнь, сльозотеча, бiль, почервонiння кон”юнктиви). При цьому треба використовувати холоднi примочки та очнi краплi з дикаїном. У випад-ках грубих порушень технiки безпеки у хворих можуть виникати опiки шкiри, якi лiкуються так само, як термiчнi опiки.
Оснащення:
1) лампа солюкс;
2) лампа iнфраруж;
3) лампа Мiнiна;
4) ртутно-кварцова лампа;
5) бiодозиметр;
6) сантиметрова стрiчка.
ОКСИГЕНОТЕРАПIЯ
Фiзгологiчна дгя кисню.У разi збiльшення вмiсту кисню в тканинах знижуЄться метаболiчний ацидоз завдяки видаленню недо-окислених продуктiв обмiну речовин, що призводить до усунення гiпоксiї, зменшення цiанозу, нормалiзацiї дихання, полiпшення ро-боти серця, нормалiзацiї сну.
Показанням до оксигенотерапiї є: гiпоксемiя (низький рiвень кисню в артерiальнiй кровi). Причиною гiпоксемiї може бути порушення вентиляцiї легень у випадку паралiчу дихальних м^зiв, передозування лiкiв, якi пригнiчують дихальний центр, набряку легень, тяжких iнфекцiйних захворювань, захворювань серця.
Технiка безпеки при експлуатацiї кисневих установок
Медичний кисень мiститься в балонах синього кольору емкiс-тю 1, 2, 5, 16, 40 л у газоподiбному станi пiд тиском до 150 атм. Такий високий тиск небезпечний, тому кисневi балони зберiгають у спецiальних нежилих примiщеннях а6о металевих шафах, розмiщених поза лiкарняними вiддiленнями.
Балони зберiгають у вертикальному положеннi й фiксують їх металевими поясами.
Кисень до хворого потрапляб по газопроводу. Тиск кисню в газопроводi до 3 атм, вiн регулюЄться за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.
Оскiльки в кисневому середовищi рiзко прискорюеться про-цес горiння, неприпустимо в примiщеннi палити, користуватися вiдкритим вогнем або електроприладами.
За6оронено нагрiвати балони, зберiгати їх у горизонтальному положеннi.
Спалахи в кисневому середовищi ефiру, спирту, машинного масла, бензину призводять до вибуху. У зв"язку з цим заборонено використання цих речовин в примiщеннях кисневої служби.
Заборонено змащувати руки жирним кремом або олiєюпiд час експлуатацiї кисневих установок.
При перевiрцi наявностi кисню в балонi нi в якому разi не направляйте струмiнь газу в обличчя, оскiльки стиснений кисень — це сухий i холодний газ, який пiд час контакту зi слизовими обо-лонками може призвести до їх опiкiв. •
Послiдовнiсть дiй пiд час виконання процедур
Iнгаляцшний спосiб оксигенотерапiї з централiзованої системи
1. Заповнiть водою апарат Боброва так, щоб нижнiй кiнець довгої скляної трубки занурився у воду.
2. ПриЄднайте апарат Боброва до централiзованої системи.
3. До зовнiшнього кiнця короткої скляної трубки апарата при-еднайте стерильний носовий катетер. Перевiрте еластичнiсть катетера, вiдсутнiсть у ньому трiщин.
4. Зафiксуйте апарат Боброва бiля голови хворого.
5. Переконайтесь у прохiдностi верхнiх дихальних шляхiв.
6. Змочiть катетер стерильним iзотонiчним розчином натрiю хлориду та введiть через нижнiй носовий хiд задньої стiнки глотки (на глибину 15 см). Для правильного визначення довжини введення катетера вимiряйте у хворого вiдстань вiд кiнчика но-са до вуха i на таку довжину введiть катетер в один iз носових ходiв.
7. Вiдрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що за-безпечуе концентрацiю кисню в повiтрi до30-409о.Не допускайте перенасичення органiзму киснем, оскiльки у ви-соких концентрацiях вiн погано впливае на серцево-судинну та дихальну системи.
8. Зовнiшню частину носового катетера в;разi потреби зафiк-суйте до шкiри обличчя пластирем.
9. Кожнi 30—40 хв змiнюйте положення катетера (iз правого носового ходу переставте в лiвий i навпаки) для запобiгання пролежням i висиханню слизової оболонки носових ходiв.
10. Якщо виникло першiння в носi та носовiй частинi глотки, тимчасово припинiть подачу кисню i закапайте в нiс краплi на олiйнiй основi.
Iшаляцiйний спосiб оксигенотерапiї з кисневої подушки
1.Знiмiть мундштук з кисневої подушки й наповнiть її через редуктор киснем з кисневого балона.
2. Вентиль редуктора закрийте, а трубку подушки перекрийте затискувачем.
3. ПриЄднайте мундштук до подушки та обгорнiть його зво-ложеною водою марлевою серветкою, складеною в кiлька шарiв.
4. Мундштук притиснiть до рота хворого й вiдкрийте кран. Регулюйте швидкiсть надходження кисню за допомогою крана та натискування на подушку.
5. Можна пiдвищити ефективнiсть кисневої подушки, якщо мундштук замiнити носовим катетером, а зволоження кисню здiйс-нити шляхом пропускання його через частково заповнений водою апарат Боброва; до довгої скляної трубки приеднайте подушку, до короткої — катетер.
За вiдсутностi апарата Боброва для зволоження кисню можна використати герметично закритий флакон з водою, в який через корок треба ввести довгу металеву повiтряну голку та коротку голку. Через довгу голку кисень буде зволожуватись, а через коротку голку та приЄднаний до неї носовий катетер потрапить у дихальнi шляхи.
Оснащення: ..
1) кисневий балон з киснем;
2) редуктор;
3) гумовий шланг;
4) апарат Боброва;
5) носовий гумовий або пластйковий катетер;
6) розвiдний ключ;
7) киснева подушка.
Тестові питання для перевірки готовності до вивчення теми:
1. Яка середня тривалість лікувальної ванни?
1. 5–10 хвилин.
2. 15–20 хвилин.
3. 25–30 хвилин.
4. 40–50 хвилин.
5. До 1 години.
2. У хворого під час прийому електропроцедури раптово з’явились стискаючі болі в ділянці серця, серцебиття. Що повинна зробити медсестра, яка відпускає процедуру?
1. Припинити відпуск процедури.
2. Зробити ін’єкцію кордіаміну та продовжити процедуру.
3. Викликати лікаря, а до його приходу продовжувати процедуру.
4. Дати понюхати ватку з нашатирним спиртом.
5. Дати хворому корвалол та продовжувати процедуру.
3. У хворого через 10 годин після сеансу ртутно-кварцевого опромінювання з’явилась інтенсивна гіперемія шкіри спини. Стан пацієнта супровождувався відчуттям жару і пекучим болем шкіри. Які дії медичної сестри в такій ситуації?
1. Зробити масаж.
2. Протерти шкіру в місцях ураження камфорним спиртом.
3. Змастити шкіру маззю з гідрокортизоном.
4. Накласти холодний компрес на шкіру спини.
5. Накласти теплий компрес на шкіру спини.
4. Через який час після прийому їжі можна відпускати лікувальну ванну?
1. Через 1–2 години після сніданку.
2. Через 30–45 хвилин після сніданку.
3. Тільки до прийому їжі.
4. Не раніше 4 годин після прийому їжі.
5. Через 3 години після обіду.
5. Через який час після прийому їжі можна відпускати лікувальну ванну?
1. Через 1–2 години після сніданку.
2. За 30–40 хвилин до обіду.
3. Через 1–2 години після обіду.
4. Не раніше 4 годин після прийому їжі.
5. Через 4 години після обіду.
6. У хворого біль у правому колінному суглобі. У Вашому розпорядженні є мазь, яка містить у своєму складі знеболюючий засіб. Яку процедуру із застосуванням мазі Ви проведете хворому?
1. Теплий компрес з маззю на суглоб.
2. Накладання мазі на суглоб.
3. Холодний компрес з маззю на суглоб.
4. Втирання мазі в ділянку суглоба.
5. Накладання волого–висихаючої пов’язки з маззю на суглоб.
7. Які ускладнення можуть виникнути при застосуванні міхура з льодом?
1. Пухирі на шкірі.
2. Прорив інфільтрату.
3. Нагноєння інфільтрату.
4. Виразки шкіри.
5. Затвердіння інфільтрату.
8. Яка тривалість застосування компресу?
1. 30 хвилин.
2. 2–3 години.
3. 6–7 годин.
4. 8–10 годин.
5. 24 години.
9. У яких випадках Ви застосуєте холодний компрес?
1. Напад ядухи.
2. Ниркова колька.
3. Гнійний інфільтрат.
4. Печінкова колька.
5. Крововилив у суглоб внаслідок травматичного ушкодження.
10. Яка тривалість перебування банок на шкірі хворого?
1. 5–10 хвилин.
2. До 15 хвилин.
3. 15–20 хвилин.
4. До 30 хвилин.
5. 25–40 хвилин.
11. Визначте серед запропонованого переліку ділянки, на які банки ставити не показано:
1. Ділянка серця.
2. Поперек.
3. Паравертебральні ділянки.
4. Підключичні ділянки.
5. Підлопаткові ділянки.
12. При яких патологічних станах застосування гірчичників протипоказане?
1. Кашель сухий.
2. Запалення трахії (трахеїт).
3. Запалення легень.
4. Гіпертонічна хвороба.
5. Пухлина легень.
13. Які ознаки вірного одноразового застосування гірчичників?
1. Виникнення дрібних пухирців на шкірі.
2. Виникнення пігментації шкіри.
3. Відсутність почервоніння шкіри в ділянці застосування.
4. Почервоніння шкіри, відчуття жару в ділянці застосування.
5. Почервоніння шкіри та набряк підшкірної клітковини в ділянці застосування.
14. Чим спричинена подразнююча дія гірчичників?
1. Терпеновими сполуками.
2. Ефірними оліями.
3. Органічними кислотами.
4. Фенольними сполуками.
5. Спиртами.
15. Після пропускання через шприц і голку бензидинового реактиву його забарвлення стало зеленим. Про що свідчить поява такого кольору реактиву?
1. Наявність залишків ліків в шприці.
2. Наявність залишків крові в шприці.
3. Шприц хімічно чистий.
4. В шприці наявні домішки розчину гідрокарбонату натрію.
5. В шприці наявні домішки миючого засобу.
16. На багаторазовий інструментарій, який після використання був замочений в розчині миючого засобу, а потім промитий проточною водою, нанесено кілька крапель 1% спиртового розчину фенолфталеїну. Про що може свідчити поява рожевого забарвлення?
1. Наявність залишків ліків.
2. Наявність залишків крові.
3. Наявність залишків миючого засобу.
4. Рожевий колір зумовлений забарвленням самого реактиву.
5. Рожевий колір свідчить про якісне проведення передстерилізаційної обробки.
17. Скільки водної витяжки (настою) лікарських рослин міститься в 1 столовій ложці?
1. 30 мл.
2. 20 мл.
3. 15 мл.
4. 10 мл.
5. 5 мл.
18. Яка тривалість зберігання у холодильнику настоїв та відварів?
1. До 1 доби.
2. До 3 діб.
3. До 5 діб.
4. 1–5 годин.
5. До 10–12 годин.
19. Яка тривалість зберігання у холодильнику стерильних розчинів у флаконах?
1. До 1 доби.
2. До 3 діб.
3. До 10 діб.
4. Кілька годин.
5. До 1 місяця.
20. Що таке терапевтична доза препарату?
1. Доза, спроможна поряд із лікувальною дією викликати отруєння організму.
2. Доза, здатна викликати смерть хворого.
3. Доза, в якій препарат проявляє лікувальну дію без помітних проявів токсичності.
4. Доза, в якій препарат може викликати алергічну реакцію.
5. Доза, лікувальний ефект від якої настає тільки після кількратного її застосування.
21. Яким чином слід підготувати міхур з льодом?
1. Налити холодну воду у міхур, після чого заморозити.
2. Налити гарячу воду у міхур, остудити, після чого заморозити.
3. Налити дистильовану воду у міхур, після чого заморозити.
4. Дрібно наколоти лід з морозильника і заповнити міхур на 2/3.
5. Заморожений у вигляді середніх грудок лід покласти до міхура, заповнивши його на 1/3–2/3 об’єму.
22. Яка тривалість знаходження міхура з льодом на тілі хворого?
1. До 1–2 годин, роблячи перерву кожні 20–30 хвилин.
2. До 5 годин за умови безперервного знаходження на шкірі хворого.
3. До 3 годин за умови безперервного знаходження на шкірі хворого.
4. До 10 годин, роблячи перерву кожні 1–2 години на 10 хвилин.
5. Не більше 20 хвилин.
23. Як правильно застосувати водяну грілку?
1. Наповнити водою температури 40 С та покласти безпосередньо на тіло хворого.
2. Наповнити водою температури 50 С та покласти безпосередньо на тіло хворого.
3. Наповнити кип’ятком, дати охолонути, покласти на тіло хворого.
4. Наповнити водою температури 70 С, обгорнути сухим рушником та покласти на тіло хворого.
5. Наповнити водою температури 70 С, обгорнути вологим чистим рушником та покласти на тіло хворого.
24. Із скількох шарів має складатись вологий компрес?
1. Двох.
2. Трьох.
3. Чотирьох.
4. П’яти.
5. Шести.
25. Який з перерахованих способів уведення препаратів належать до зовнішніх:
1. Пероральний.
2. Через пряму кишку.
3. Підшкірний.
4. Аплікації.
5. Під язик.
26. Який з перерахованих способів уведення препаратів належать до парентеральних:
1. Per os.
2. Внутрішньошкірний.
3. Per rectum.
4. У кон’юктивальний мішок.
5. Під язик.
Ситуаційні завдання для перевірки засвоєння теми
Під час прийняття лікувальної ванни у хворого з’явилось відчуття слабкості, легке запаморочення. Які дії і в якій послідовності слід застосувати в цьому випадку?
Хворому призначено компрес олійного розчину камфора. Перерахуйте, що повинна підготувати медична сестра для виконання призначення?
Під час проведення проби з бензидиновим реактивом сестра була терміново відкликана для надання медичної допомоги. Через 10 хвилин вона повернулась і виявила на обладнанні, яке готувалось для стерилізації, яскраво-зелене забарвлення. Про що це свідчить? Які дії сестри в даній ситуації?
Назвіть кількість та послідовність накладання шарів вологого компресу.
Література.
Основна:
Нетяженко В.З., Сьоміна А.Г., Присяжнюк М.С. Загальний та спеціальний догляд за хворими, К., 1993. – С. 5–21.
Щуліпенко І.М. Загальний та спеціальний догляд за хворими з основами валеології, К., 1998.
Туркина Н.В., Филенко А.Б. Общий уход за больніми, М.:2007. – 550с.
Додаткова:
Гребенев А.Л., Шептулин А.А., Хохлов А.М. Основы общего ухода за больными. – М.: Медицина, 1999.
Общий уход в терапевтической клинике / под ред. Ослопова В.Н. – М.: МЕДпресс-информ, 2002.
Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика и деонтология. - К: Здоров'я, 1994.