Словесний наголос, вигляд наголосу, визначуваного в межах слова і полягаючого у виділенні одного з його складів, на відміну від фразового, ритмічного (тактового), складового наголосу. С. в. може бути вільним, як в російській мові, або фіксованим, як в чеському, угорському, польському мовах.

Вільне С. в. може виконувати як розрізняльні, так і кульмінатівниє (забезпечення єдності слова) і делімітатівниє (розмежувальні) функції (наприклад, «замокнув — замокнув», «руки — руки»; у першому випадку С. в. розрізняє різні слова, в другому — різні граматичні форми слова). Воно співвідноситься з морфологічною структурою слова (наголос на основі — наголос на флексії) і є важливою характеристикою граматичнихпарадигм . Фіксоване С. в. грає роль лише словоразгранічительного сигналу (у мовах, що не мають сингармонізма, воно несе також кульмінатівную функцію), співвідноситься із складовою структурою слова і є непарадігматічним.

Не всі мови володіють С. у.: у французькій мові наголос в потоці мови співвідноситься не із словом, а з ритмічною групою (тактом). Немає С. в. (у звичайному сенсі цього слова) і у ряді тональних мов Західної Африки. У деяких мовах С. в. може поєднуватися в межах слова із складовим (наприклад, в китайській мові); при цьому обидва наголоси є фонетично різними (складове — музичне, С. в. — силове).

Словесний наголос

В українській мові словесний наго­ лос динамічний, вільний і рухомий. Наголос називають динамічним (силовим), бо наголошений склад звучить сильніше, виділяється біль­ шою напруженістю артикуляції. Український наголос кваліфі­ кують як вільний (різномісцевий), бо він постійно не закріплений за пев­ ним складом, як, скажімо, у фран­ цузькій мові (наголос завжди на ос­ танньому складі), чеській та естон­ ській (на першому складі), польській (на передостанньому). Отже, в одних словах він може бу­ ти на першому складі (Сумщина, по­ значка, високо, широко, глибоко), в інших — на другому (навчання, си­ нонім, шофёр, індустрія, низький, ходжу, кошу, роблю, була, було, бу­ ли), на третьому чи й на останньому (сантиметр, постамент, гастро­ номія, некролог, чотирнадцять, бе­ ремо, живемо, донести). В українській мові наголос рухо­ мий, тобто при змінюванні слів він може переходити з одного складу на інший: сестра — сестрою — сестри, садити — саджу — садять.

На́голос або акце́нт — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

Зміст

  [сховати] 

• 1 Загальні відомості

• 2 Функції наголосу

• 3 Аналогічні явища

• 4 Позначення наголосу в Unicode

• 5 Див. також

• 6 Джерела та література

Загальні відомості[ред.]

Варто пам'ятати, що про наголошені склади часто говорять як про найбільш виділені в слові. Однак Г. В. Торсуєв вважає, що поняття «наголошений» та «виділений» не можуть вживатися як синоніми [6: 53-57]. Ефект виділення досягається за допомогою деяких фонетичних характеристик звуків. Загальновідомо, що звуки мови мають різний ступінь сонорності. Сонорність являє собою внутрішню характеристику голосних, яка напряму пов'язана не з акцентною структурою слова, а з іншими артикуляційними характеристиками; і разом з ними робить свій внесок у створення ефекту виділення. Таким чином, термін «виділення в потоці мовлення» має ширше значення ніж «наголос». Це досягається за допомогою компонентів словесного наголосу, таких як голосність, довгота, якість голосного. У дискурсі ефект виділення може підсилитися завдяки мелодії, яка в свою чергу є компонентом інтонації.

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

• силовий (динамічний, експіраторний) наголос

• музичний (тоновий, мелодичний) наголос

• кількісний (квантитативний) наголос

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

• словесний (тактовий) наголос.

  • вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)

    • рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

    • нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

  • постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)

• синтагматичний наголос

• фразовий наголос

В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.

Залежно від семантики розрізняють:

• логічний наголос — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.

• емфатичний наголос — емоційне виділення сегменту мовлення.

Функції наголосу[ред.]

• Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

• Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

• Змісто- й форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:

за́пал-запа́л, ша́баш-шаба́ш, веро́ніка-Вероні́ка, ви́рок-виро́к, на́голос-наго́лос

Аналогічні явища[ред.]

Словесний наголос є засобом просодичної організації слова у флективних мовах, зокрема в індоєвропейських. Аналогічним засобом у таї-китайських мовах є тон, у тюркських —сингармонізм.^[1]