Як Паньгу небо й землю розділив

У сиву давнину небо й земля ще не розділилися і були зліплені у згусток, схожий на куряче яйце. І прапредок людства Паньгу народився й виріс у ньому. Він проспав у яйці вісімнадцять тисяч років.

Раптом Паньгу прокинувся, протер очі: як же це так, що нічого не видно? Навколо суцільна темрява. Простягнув руки, але нічого не зміг намацати. Це засмутило Паньгу, і він забігав у яйці, заметушився. Раптом наштовхнувся на якусь річ, підняв її – аж то сокира. Рубонув навмання поперед себе. Несподівано темрява розірвалася і яйце тріснуло: все те, що було в ньому легкого, поволі піднялося вгору і стало тим, що ми нині звемо “небо”; а все те, що було важке й брудне, повільно опустилося донизу і стало тим, що ми нині звемо “земля”. Ось так за допомогою сокири Паньгу розділив первісний згусток на небо й землю.

Побачивши сотворене ним, він спершу здивувався, а потім повеселішав, відчувши, що на серці стало вільніше. Він боявся, що небо й земля з’єднаються знову, тому міцно став ногами на землю і підпер головою небо. Весь цей час небо й земля безперервно змінювалися, а разом із ними й Паньгу. Небо щодня вищало на один чжан, і земля щодня товстішала на один чжан; тіло Паньгу також щодня витягувалося на один чжан.

Минув рік, за ним ще один… Паньгу стояв отак вісімнадцять тисяч років! За цей час небо стало надзвичайно високим, земля – товстою, а тіло Паньгу – довгим, кажуть, довжиною дев’яносто тисяч лі¹. Він весь час отак стояв, неначе величезний стовп, затиснутий між небом і землею. Минули роки, епохи, а могутній Паньгу не зрушився з місця й на півкроку.

Нарешті одного дня він побачив, що небо й земля вже не змінюються, а отже – не з’єднаються знову. Паньгу відчув неймовірну втому і зрозумів, що мусить відпочити. Коли він упав, здалося, що завалилася велика гора. Більше велетень вже не встав.

Паньгу помер.

Перед смертю з усім його тілом сталися незвичайні зміни: повітря, яке він видихав, перетворилося на вітер і хмари, звук його дихання став гуркітливим громом, ліве його око стало сонцем, а праве – місяцем, руки-ноги і тулуб перетворилися на високі гори, кров стала ріками, а судини – дорогами, м’язи Паньгу – полями й ґрунтом, волосся на голові й борода – зірками, рослинність на тілі – квітами й деревами, зуби й кістки перетворилися на блискучі метали й каміння, кістковий мозок – на перлини і яшму, а піт Паньгу став дощовою водою та росою.

Ось так велетень Паньгу, предок людства, пожертвувавши своїм тілом і всім життям, створив багатий і красивий світ.

Як Нюйва створила людей

Після того, як Паньгу створив світ, з’явилися могутні гірські хребти, бурхливі ріки, густі ліси, надзвичайної краси квіти, а також звірі, птахи, комахи та риба. Уся земля буяла життям. Та богиня Нюйва подивилась на світ і зосталася невдоволеною, бо відчула, що чогось не вистачає.

Якось вона самотньо сиділа коло лазурового озера. Коли, нахилившись, богиня спостерігала за рибкою в озері, то помітила у воді своє відображення. Вона подумала: якби ж то мати когось схожого на себе, хто був би щодня разом зі мною – ото було б добре! І Нюйва взяла з озера грудку глини і почала ліпити подібну до себе фігурку. Спершу вона зробила кульку, потім виліпила на ній ніс, рот, очі та вуха, приєднала до кульки тіло, і наостанок додала руки й ноги. Який же гарненький чоловічок вийшов! Вона легенько поставила своє творіння на землю, аби краще його розгледіти. І хто б таке збагнув: тільки-но фігурка торкнулася землі, як несподівано ожила! Розмахуючи пухкими рученятами, вона вистрибом підбігла до богині, розтулила ніжні червоні губки й закричала: “Мамо! Мамо!” Нюйва дуже зраділа й назвала своє маленьке диво людиною.

Увесь наступний день Нюйва безперервно ліпила фігурки. Виліплені люди гралися й стрибали навколо богині, вони сміялися, кричали, розмовляли й співали, і від цього на землі стало веселіше. З цього часу Нюйва вже не нудьгувала. Але вона хотіла виліпити як можна більше людей, аби в кожному куточку величезного світу було багато веселощів. Вона безперервно ліпила і вже не помічала зміну дня і ночі. Таким чином безліч людей було створено її руками.

Одного дня Нюйва відчула велику втому. Вона мимохіть зірвала гілочку й розмішала нею глину, з якої ліпила людей, а потім за допомогою цієї ж лозинки розбризкала глину на всі боки. І сталося диво: ледве шматочки глини торкалися землі, як відразу перетворювалися на людиноподібних істот! Нюйва дуже зраділа і в такий спосіб створила їх стільки, що й не злічити.

Нюйва – добра богиня: створивши багато людей, удень вона навчала їх робити одяг із листя і тамувати голод фруктами з дерев, а увечері співала й танцювала разом із ними під ясним місяцем. Вона щасливо сміялася, бо ж не тільки створила людство, а й навчила його багатьох корисних речей і розваг.

“Каталог гір та морів” (“Шаньхайцзін”)

Наводимо уривки з “Каталогу гір та морів” (переклад за виданням: Каталог гор и морей / пер. с кит. Е.М. Яншиной. – М., 2004. – С. 40-43).