64. Партійні системи в зарубіжних країнах.

Партійні системи

Всі партійні системи поділяються на багатопартійні та однопартійні. В межах багатопартійних систем виділяються багатопартійні системи з однією домінуючою партією; крім того окремо виділяють двопартійні політичні системи. Багатопартійна система з двома домінуючими партіями - найяскравішим прикладом в цьому відношенні є Німеччина.

Регламентація правового статусу партій проявляється у 2-х взаємопов’язаних процесах:

1. конституціалізації (включення до змісту конституції основних принципів правового статусу політичних партій)

2. законодавчої інституціалізації (правове положення політичних партій визначається законом). Законодавча інституціалізація включає наступні елементи:

• поняття політичної партії;

• визначення місця та ролі партії в партійній системі та державному механізмі;

• умови та порядок створення політичної партій, припинення партії;

• вимоги до ідеології та програмних положень політичної партії;

• вимоги до організаційної побудови та порядку діяльності політичної партії;

• фінансування політичної партії;

• взаємовідношення з публічною владою.

Регулювання питання фінансування діяльності політичної партії в законодавстві зарубіжних країн включає 3 структурних елементи:

1. Встановлення обмежень на фінансування виборчої компанії політичної партії;

2. Регулювання питання здійснення пожертвувань та внесків фізичними та юридичними особами;

3. Питання здійснення державою субвенцій та дотацій політичним партіям.

Варіанти політичних систем

Багатопартійна політична система (т.зв. двопартійна політична система):

Фактично дві політичні партії завжди боряться за владу.

{наприклад: США - демократи і республіканці}

Багатопартійні політичні системи з однією домінуючою партією:

Наприклад: Японія - 38 років домінувала демократична партія японії, представник цієї партії був прем'єр-міністром.

Двох з половиною партійна система

Наприклад: Німеччина - дві партії ХДС та ХСС, вони об'єднуються, коли потрапляють до Бундестагу; + вільні демократи Німеччини.

Т.зв. трьох-партійна політична система

Наприклад: Франція - є соціалістична партія Франції та партія французьких демократів та об'єднання на підтримку республіки.

Т.зв. Двоблокова політична система:

Наприклад: Ізраїль - Два блоки партій. Перший блок - лівоцентристський - партія праці. Другий блок - націонал-ліберальний - партія лікург.

В цій країні різносоціальне населення і різний спектр інтересів, але цей спектр в двох концепціях

В Ізраїлі дуже серйозна сила - представники ортодоксального ₴&@ вони радикальні, відверто націоналістичні політ сили, але користуються достатньою підтримкою. Дуже серйозна поляризація між політичними силами. У партій абсолютно різні концепції. Коли приходить до влади партія Лікург починають прийматися досить жорсткі закони.

{ В Ізраїлі при усиновленні обов'язково проходження обряду Деюма }

Т.зв. Однопартійні політичні системи:

Наприклад: КНР та Куба.

65. Регламентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Інституалізація політичних партій в зарубіжних країнах.

Внаслідок розширення обсягу галузевого регулювання діяльності політичних партій відбулася інституціоналізація політичних партій. Її виразом є створення на основі норм конституції режиму правового регулювання не тільки участі партій у формуванні та діяльності ключових ланок державного механізму, а функціонування політичних партій як автономних стосовно держави елементів політичної системи суспільства.

Поняття інституціоналізації охоплює порядок утворення політичних партій і припинення їх діяльності, основи діяльності партій, фінансування, взаємозвязки партій з різними складовими державного механізму тощо.

Інституціоналізація має два напрямки: конституціоналізація та законодавча інституціоналізація.

Конституціоналізація - закріплення основних засад діяльності і вимог до політичної партії в межах конституції.

Законодавча інституціоналізація - питання діяльності політичних партій закріплюються в межах закону. Існує два варіанти: 1) створюються спеціальні закони; 2) регулюються окремі питання діяльності політичних партій (наприклад: закон про фінансування політ партій).

В різних країнах передумови інституціоналізації різні. Напр, у розвинутих країнах інституціоналізація видається формою визнання політичних партій як своєрідних посередників між громадянським суспільством і державою. У постсоціалістичних і пострадянських країнах вона слугує запобіжником реставрації 'старих' політичних порядків.

Особливим є правовий статус ПП у Великобританії і в ряді інших країн, де сприйнято британську конституційну модель. У Великобританії ПП лише згадуються в різних законах без визначення іх статусу. Більше того, їх практично не відрізняють від інших об'єднань громадян. Тому про інституціоналізацію тут мова не йде.

Нормативно-правовим стрижнем інституціоналізації ПП є положення основних законів. Зазвичай ПП присвячено одну або кілька статей, хоча до деяких конституцій включені окремі розділи щодо ПП. Нерідко відповідна стаття (-і) визначає призначення, роль і цілі ПП.

Напр, ст 21 Основного закону ФРН – «партії сприяють формуванню політичної волі народу»; ст. 4 Конституції Франції – «ПП сприяють волевиявленню під час виборів»; ст. 6 Конституції Іспанії – «ПП згідно з принципом політичного плюралізму конкурують у процесі формування і вираження волі народу і слугують основним інструментом участі у політичному житті»; ст. 5 Конституції Чехії – політична система ґрунтується «на вільному суперництві ПП, що поважають основні демократичні принципи і відкидають насильство як спосіб досягнення своїх інтересів»; ст. 11 Конституції Польщі – ПП утворюються «з метою впливати демократичними методами на політику держави».

Також інституціоналізація охоплює утворення ПП. Іноді в основному законів формулюють загальні засади організації і діяльності ПП. Ст. 6 Конституції Іспанії – «внутрішня структура і діяльність ПП мають бути демократичними».

Щодо фінансування ПП, то це досить нове явище, яке з’явилося у 50-х рр. ХХ ст. Регулювання фінансування має за об’єкти різні сторони фінансування ПП, зокрема державне фінансування. Існує два різновиди державного фінансування ПП. По-перше, держава надає ПП кошти (зазвичай у вигляді дотацій) для здійснення їх загальної діяльності, в т.ч. внутрішньо-організаційної (Бразилія, більшість штатів США, ФРН, Португалія). По-друге, держава фактично субсидіює участь партій у виборчому процесі, беручи на себе частину їх витрат. В деяких країнах держава субсидіює парламентські фракції.

Щодо взаємозв’язку ПП з різними складовими державного механізму:

Взаємозв’язок ПП і парламенту дістає вияв в існуванні парламентських фракцій, утворюваних, як правило, за принципом партійної належності депутатів. Парламентські фракції виконують важливу роль у підготовці і ухваленні практично усіх рішень законодавчого органу, з урахуванням їх пропозицій формулюється порядок денний засідань парламенту, утворюються інші його структури. В Англії, Грузії, Естонії, Кабо-Верде, Португалії, Хорватії, Чехії парламентські фракції наділені правом законодавчої ініціативи.

Взаємозв’язок ПП і уряду. Саме ПП відіграють вирішальну роль у процесах формування уряду, здійснення парламентського контролю за урядом і вирішення питань його політичної відповідальності перед парламентом.

У Греції президент має право призначити прем’єр-міністром у першу чергу лідера ПП, яка має більшість місць у парламенті. В Албанії президент призначає прем’єр-міністра на пропозицію ПП або коаліції, що має більшість місць у парламенті, у Вірменії відповідне призначення має здійснюватися на основі «розподілу депутатських місць» у парламенті і консультацій з парламентськими фракціями. В Македонії і Сербії президент доручає кандидату від партії або партій більшості у парламенті сформувати уряд, а в Болгарії таке доручення надається кандидату, рекомендованому найбільшою парламентською групою.