71Структура давньогрецької античної комедії

Починається з прологу, в якому накреслюється тема всієї п’єси і майбутнього словесного змагання персонажів, що має на меті заінтригувати глядачів. За прологом іде парод, вихід хору на оркестру. Хор у комедії складався з 24 хоревтів і поділявся на два півхори, у кожного був свій корифей. Пісня першого хору називалася одою, другого – антодою. Інколи додавалися строфи і антистрофи, в них пісня хорів завершувалася декламаційно- речитативним втручанням корифея, його окремі виступи називалися епіремами і антепіремами. Коли актори зникали у скене, виконувалася парабаса : хор скидав маски, корифей звертався до глядачів з великим монологом, так званим анапестом, а півхори співали після цього кілька своїх пісень. Тобто парабаса ніби ставила хор поза межі вистави, що підкреслювалося зняттям масок. Після пароду починалися епісодії – діалоги персонажів, у які з піснями втручався хор. Між епісодіями часто вміщувався словесний двобій двох головних дійових осіб – агон, найсерйозніша частина комедії, головною

його темою ставали актуальні політичні проблеми, вирішенню яких і присвячувалася вся комедія. Останньою частиною комедії був гексод («вихід») хору з оркестри.

77. Зародження літературної прози. Проза V-IV ст.: історіографія, красномовство, філософія.

Проза у греків виникла значно пізніше поетичних жанрів, здавна пов'язаних з народними обрядами і фольклорними джерелами. Пізніше, з подальшим розвитком еллінського суспільства, коли воно вже не могло вдовольнитися міфологічним поясненням навколишнього світу, а поетичні твори були неспроможні адекватно висловити нові проблеми, з'явилися прозові жанри. Їх особливістю було те, що в них мистецтво й наука тісно поєднувалися між собою.

Проза 5-4 ст. представляла собою проблеми тогочасного суспільства, що викладалися в художній формі. Вона існувала у трьох різновидах:

1) історіографія (першим представником був Геродот - "батько історії);

2) ораторське мист-во або красномовство чи риторика (найвідоміший грецький представник - Демосфен);

3) філософія (Сократ, Платон, Аристотель).

78. Красномовство як різновид давньогрецької прози. Діяльність Демосфена.

Промови в Греції поділялися на три види:

1) політичні

2) урочисті

3) судові

Найвідомішим грецьким оратором був Демосфен. Незважаючи на низку недоліків, що мали б завадити йому ще у ранньому віці здійснити свою мрію - стати оратором - Демосфен боровся з ними і робив усе для того, щоб стати найкращим у своїй сфері.

Специфіка промов Демосфена:

1) говорить про занепад морального стану Афін;

2) говорить про втрату патріотизму, про те, що Афіни забули про свій обов'язок - захищати незалежність Греції;

3) постійно повторює одну ідею: потрібно боротися до кінця, незважаючи ні на що;

4) він використовує риторичні запитання, антитезу і метафори.

Греція за часів Демосфена знаходилася під впливом Філіппа Македонського. Демосфен, який належав до Антимакедонської партії, виголосив "Філіппіки" - викривальні, звинувачувальні промови.

Завдяки Демосфену та його промовам відбулася битва греків проти Філіппа біля міста Херонеї, яка, на жаль, закінчилась поразкою.

79. Давньогрецька проза. Історіографія: Геродот, Фукідід, Ксенофонт.

Проза 5-4 ст. представляла собою проблеми тогочасного суспільства, що викладалися в художній формі. Вона існувала у трьох різновидах:

1) історіографія (першим представником був Геродот - "батько історії);

2) ораторське мист-во або красномовство чи риторика (найвідоміший грецький представник - Демосфен);

3) філософія (Сократ, Платон, Аристотель).

Історіографія. Першим, хто намагався зафіксувати історичні події, був Геродот. Тому його називають "батьком історії". Проте його не цікавила точність фактів, він лише прагнув зобразити героїчність свого народу. Тому "Історію" Геродота ще називають "прозовим епосом".

А от його сучасник, Фукідід, вважається найточнішим історичним мислителем античності. Його історія просякнута науковим духом. Він вірить, що явища і природи, і суспільства керуються певними законами. Твори Фукідіда розраховані на тривалу корисність, а не на скороминущий успіх, він прагне збагнути істину, а не отримати перемогу в змаганні поетів. Головними темами, що хвилюють Фукідіда є війна і політика.

Своєю діяльністю в сфері історіографії Фукідід вплинув на Ксенофонта. Цей діяч 10 років брав участь у війні на боці перського царя. Він написав два великих твори - "Апологія Сократа" (де він захищає і прославляє філософа) і "Грецька історія" (формує ідеал вождя і воєначальника, яким є для цього перський цар Кір).

Також Ксенофонт описав побут грецького війська як простий солдат і очевидець. Написав трактат "Начальник кінноти", де дає поради стосовно того, як воєначальнику варто поводитися зі своїм військом, як завоювати повагу воїнів.

80. "Історія" Геродота: тема, особливості художньої структури та авторської позиції (книга 4, "Мельпомена"), світове значення.

Першим, хто намагався зафіксувати історичні події, був Геродот. Тому його називають "батьком історії". Проте його не цікавила точність фактів, він лише прагнув зобразити героїчність свого народу. Тому "Історію" Геродота ще називають "прозовим епосом".

Особливості художньої структури. "Історія" рясніє міфологічними образами. Усі міфологічні герої змальовані Геродотом як реальні істоти. Отже, є підстави стверджувати, що до цього твору ввійшло багато недостовірних відомостей. Однак автор лише попереджає про їхню можливу недостовірність, але не перевіряє її, як робить справжній науковець.

Як і Гомер, він уводить у текст промови або діалоги історичних осіб, розкриває в них характери і навіть вкладає у вуста своїх героїв власні думки (авторська позиція). Часом він удається до легкого гумору, комічних сценок, що чергуються з похмурими і страшними епізодами. Але стиль його все ж найбільше наближений до епічного.

Основною темою "Історії" є війни між еллінами і персами.

Александрійські вчені розбили "Історію" на 9 книг, давши кожній назву однієї з дев'яти муз.

Зокрема, наприклад, четверта книга, "Мельпомена", оповідає про невдалий похід царя Дарія на Скіфію і втечу з цієї країни. Тут він також дуже докладно описує життя і побут скіфів. Ці факти є дійсно достовірними.

Світове значення. Геродот достовірний там, де він наводить етнографічні дані про різні народи чи розповідає про близькі до його часу історичні події. Таким чином, його твір допомагає історикам краще зрозуміти, яким було життя різних народів у давні часи. До того ж, його оповіді стали джерелом для різноманітних сюжетів у творчості багатьох пізніших письменників.

82. Діалог Платона "Бенкет": особливості композиції, головна тема, значення образу Сократа.

Композиція. Діалог Платона "Бенкет" являє собою твір, що складається з семи частин, кожна з яких є монологом певного конкретного героя. Усі герої - мислителі, що зібралися на бенкеті спільного друга для того, щоб влаштувати діалог. Кожен із героїв має право висловити свою думку стосовно теми діалогу - ролі Ероса і почуття, що він уособлює, тобто кохання, у житті людей.

Головним героєм цього твору є Сократ. Він виступає останнім і своїм монологом підбиває підсумки діалогу, що відбувся між мислителями на бенкеті. Сократ не погоджується з деякими ідеями, що були висловлені іншими героями, тому він виправляє їх, цілком логічно обгрунтовуючи власну позицію.

Отже, шляхом діалогу герої приходять до висновку, що кохання, - це прагнення до мудрості і вічного блага (щастя). Оскільки з прагненням до вічного володіння благом неможливо не прагнути безсмертя, любов є передусім прагненням до безсмертя.

Сократ пояснює, що людина насправді прагне мати лише те, чого в неї немає. А оскільки Ерос прагне добра і краси, випливає висновок, що сам він - потворний і злий. Але Сократ спростовує цю гіпотезу. Ерос - це щось середнє між цими парами крайнощів, він - посередник між богами і людьми, тобто саме через нього відбувається спілкування між ними.

Сократ- не просто герой діалогу "Бенкет". Оскільки цей філософ був для Платона прикладом для наслідування, то у своєму творі автор намагається якомога яскравіше підкреслити значимість Сократа, описати широту його думки, уславити його і показати з найкращого боку. Вустами Сократа певною мірою говорить із читачем і сам Платон. Отже, думки Сократа є уособленням авторської позиції Платона, його власних поглядів на тему, що піднімається у діалозі "Бенкет".

83. Образ Арістофана у діалозі Платона "Бенкет", своєрідність його концепції кохання.

Арістофан є одним з героїв твору Платона "Бенкет" і активним учасником діалогу, що почався між мислителями. Він виступає четвертим і своїм монологом висловлює власне розуміння і ставлення до Ероса і почуття кохання в цілому.

Він стверджує, що людина в теперішньому її вигляді - лише символ людини, половинка цілісної колись істоти. Любов є ніщо інше, як прагнення до початкової цілісності.

Арістофан розповідає легенду. Немає такого бога, який любив би людей так, як Ерос. Колись давно на світі жили цілісні люди - цільні жінки, чоловіки або андрогіни - двостатеві істоти. Вони були достатньо сильними для того, щоб зайняти місце богів. Тому Зевс злякався і порозрізав кожну цілісну людину на дві половини. Тепер кожна половина бажає об'єднатись із втраченою, кожна така "половина" ходить по землі у пошуках "другої половини".

Тобто Ерос, на думку Арістофана, прагне зробити людей одним цілим, зцілити людську природу і повернути їй могутність.