ТРОПИ
Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартість.
До художніх засобів належать:
тропи:епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія тощо;
стилістичні фігури:повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо;
принципи фоніки:інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо;
формотворчі засоби кожного роду літератури:сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер'єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача і автора.
Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
Основні різновиди тропів:
Алегорія
Метафора
Метонімія
Синекдоха
Оксюморон
Епітет
Гіпербола
Літота
Іронія
Сарказм
Епітет ( з гр. додаток) – це художнє означення, що підкреслює якусь властивість чи рису предмета, явища тощо і викликає до нього певне ставлення. Слід відрізняти від звичайного означення. Е. має викликати в уяві образні картини, емоційно вплинути на читача, викликати уявлення, що лежать в різних життєвих сферах і залежать від досвіду читача. «…А земля лежить медова»
Які виникають асоціації зі словом медова?
(Рання золота осінь або пізнє літо, цвітіння квітів на лугах + віддалені асоціації медова земля – мед – бджола +прислів’я : працьовитий, як бджола» -людська плодотворна праця.
Художнє означення, або епітет, є ширшим від граматичного означення.
Епітет може бути виражений:
іменником : вітер-волоцюга, дівчина-слов’янка.
прислівником: посміхнутися криво; Він жадібно дивився на томик Шевченка.
дієприслівником: Він все життя перейшов танцюючи.
цілим словосполученням: Вона згадала село, вкрите біло-рожевим цвітінням вишень.
У народній творчості часто до певного слова вживаються одні й ті ж епітети, їх називають постійними:
Синє море, степ широкий, орел сизий, ясен місяць, вороний кінь, шовкова коса, золота осінь.
Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.
Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).
Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.
Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній маскультурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться „гаряча” боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).
Не рідко саме від такого поєднання непоєднуваного „народжуються” нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, „штовхати” науку тощо («квадратура кола»).
Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).
Розмовні оксюморони: живий труп, страшенно вродливий(-а), нелюдське життя, палючий холод, молодий старик, правдива казка.
Оксюморони, що увійшли в науково-популярний вжиток:
владний безлад(рос.беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксюморон є частим у вжитку, скажімо,опозиційноїдо діючої влади політичної сили;
складна ́ простота(коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці);
штучна людина(в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота).
Приклади використання оксюморонів у сучасній маскультурі:
назва голлівудськоїстрічки«З широко заплющеними очима»;
«порочний святенник»(рос.Падший ангел).
Порівнянням називається зіставлення двох предметів, явищ, подій тощо за їх спільними ознаками.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз.
(І. Франко)
Порівняння дає можливість докладно дізнатися про невідомі нам риси, властивості чи ознаки предмета, події тощо. Воно має велике пізнавальне значення. Без нього важко було б дізнатися про речі, яких ми не бачили.
Порівняння так само, як і епітет, викликає певні емоції, несе в собі якусь оцінку предмета чи явища, про які йде мова. У наведеному вище порівнянні звуку ударів молотів з ревом водопаду, з кривавим гуком битви відчувається захоплення могутністю каменярів, що ламають скелю, а разом з тим підкреслюється важкість і небезпечність їхньої справи — бо ж у битві кривавій гине багато людей. Опосередковано це порівняння високо підносить героїв-каменярів. Адже вони добровільно встали на роботу-боротьбу і з відданістю та могуттю рушать скелю, жертвуючи власним життям.
Види порівнянь:
прямі:дівчина гнучка, як вербова лоза; хлопець міцний, як дуб;
заперечні (негативні):То не грім в степу грохоче,
То не хмарасвіт закрила,—
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
порівняння-паралелізми: такі П., у яких без сполучників зіставляються два явища поруч:
Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?..
Ой той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється
порівняння може бути виражене Ор.в.:дивитися вовком( як вовк);Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем»(як вогонь) (О. Зуєвський)
За допомогою слів подібний, схожий, нагадує, здаєтьсята ін. :На людське серце свічка є подібна(свічка, мов серце); Кохання схоже на отруту (кохання , мов отрута).
Паралелізм – це стилістична фігура: паралельне зображення двох-трьох явищ із різних сфер життя.
У нар.тв-ті картини природи пов’язуються з душевними настроями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм.
Стоїть явір над водою,
В воду похилився.
На козака пригодонька,
Козак зажурився.
Епітет і порівняння — це прості тропи. За їх допомогою наше уявлення про предмет уточнюється, поширюється, але сам він залишається в своїй основі незмінним.
Є тропи складні — метафора, метонімія, іронія тощо. У них ознаки чи властивості одного предмета переносяться на інший.
