Тема 1.1. Виникнення освіти й виховання в світовій суспільній цивілізації

Лекція

План

1. Історія педагогіки як наука.

2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища.

3. Виховання у первісному суспільстві.

4. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.

5. Виховання у Древній Греції. Древньогрецькі філософи про формування людської особис­тості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит).

6. Школа і педагогіка Стародавнього Риму.

Література

1. Артемова Л.В. Педагогіка і методика вищої школи [Текст] : навч.-метод. посібн. / Любов Вікторівна Артемова, 2008. – К. : Либiдь, 2006. – С. 13–14.

2. Волкова Н.П. Педагогіка : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Наталія Павлівна Волкова. – К. : Академвидав, 2007. – С. 561–567.

3. Зайченко І.В. Історія педагогіки : навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Іван Васильович Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Слово, 2008. – Т. 1. Історія зарубіжної педагогіки. – С. 13–64, 108–154.

4. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобітном обществе до конца ХХ в. : учебн. пособ. для пед. учебн. завед. / под ред. А.И. Пискунова. – М. : ТЦ Сфера, 2005. – С.117–126.

5. Левківський М.В. Історія педагогіки [Текст] / Михайло Васильович Левківський. – К., 2008. – С. 11–20.

6. Фіцула М.М. Педагогіка : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Михайло Миколайович Фіцула. – К. : Академвидав, 2007. – С. 446–461.

Додаткова

1. Аристотель. Політика // Хрестоматия по истории зарубежной педагогіки : уч. пособ. [для студ. пед. ин-тов] / Сост. А.И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1981. – С. 35–39.

2. Богуславський М. Структура сучасного історико-педагогічного знання / М. Богуславський // Шлях освіти. – 1999. – №1. – С. 37–40.

3. Демокрит. Фрагменти про виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогіки : уч. пособ. [для студ. пед. ин-тов] / Сост. А.И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1981. – С. 10–11.

4. Квінтіліан М.Ф. Про виховання оратора // Хрестоматия по истории зарубежной педагогіки : уч. пособ. [для студ. пед. ин-тов] / Сост. А.И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1981. – С. 39–45.

5. Марценюк С. Педагогічні погляди Арістотеля / С. Марценюк // Рідна школа. – 1991. – №10. – С. 77.

6. Платон. Держава // Хрестоматия по истории зарубежной педагогіки : уч. пособ. [для студ. пед. ин-тов] / Сост. А.И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1981. – С. 21–33.

7. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади розвитку історико-педагогічної науки в Україні / О.В. Сухомлинська // Шлях освіти. – 1999. – №1. – С. 41–45.

8. Хрестоматия по истории зарубежной педагогіки : уч. пособ. [для студ. пед. ин-тов] / Сост. А.И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1981. – 528 с.

1. Історія педагогіки як наука

Історія педагогіки– це наука, яка вивчає ретроспективне ста­новлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Об’єктом історії педагогіки є історико-педагогічний процес, наповнений широким соціокультурним і антропологічним сенсом, що містить у собі співвідношення різного рівня педагогічних феноменів минулого з сьогоденним.

Предметом історії педагогіки є інтеграція здобутків громадянської історії і наукової педагогіки, вивчення багатовікового шляху світової педагогічної думки і практики, на якому здійснювалося поступове перетворення педагогіки з сукупності емпіричних суджень і знань в науку.

Історія педагогіки сприяє засвоєнню сучасної науки про виховання і освіту, висвітленню джерел світового педагогічного процесу, доступу до духовних скарбниць, які зберігає людство і які нерідко виявляються не залученими до процесу виховання нових поколінь.

Як наука, історія педагогіки користується власним категоріальним апаратом. Найважливішими поняттями історії педагогіки є: «виховання», «навчання», «освіта», «школа», «педагогічна думка» та інші.

В українській і російській педагогічній літературі можна відзначити декілька найвідоміших підходів до розкриття поняття «виховання».

У педагогіці поняття «виховання» вживається в широкому соціальному, у широкому педагогічному, у вузькому педагогічному та в гранично вузькому педагогічному значеннях.

Виховання в широкому соціальному значенні – це складний і суперечливий процес передачі накопиченого старшими поколіннями соціально-історичного досвіду (знань, умінь, способів мислення, духовної спадщини) молодшим поколінням.

Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованоюна досягнення конкретної мети в колективі учнів.

Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і вихованця.

«Освіта» – це складова частина і продукт соціалізації, процес і результат засвоєння системи наукових завдань, умінь і навичок.

«Школа» (лат. – schola) – навчально-виховний заклад, призначений для організованого навчання і виховання підростаючого покоління.

«Педагогічна думка»– це сукупність суспільних уявлень про виховання і освіту.

Історія педагогіки, як наука, користується й іншими науковими поняттями, запозиченими у філософії, соціології, педагогіці, психології та інших науках.

На сучасному етапі історія педагогіки як наука і навчальний предмет покликана вирішувати такі завдання:

• виховання історичної і національної свідомості, педагогічної обізнаності, ерудиції і культури майбутнього педагога;

• оволодіння студентами методологією наукового аналізу педагогічної теорії і практики;

• вивчення закономірностей виховання як загальнолюдського і суспільного явища, його залежність від потреб суспільства, які постійно змінюються;

• розкриття зв’язку мети і завдань, змісту, організації виховання з рівнем економічного, соціально-політичного, наукового і культурного розвитку суспільства у кожну історичну епоху;

• виявлення раціональних і гуманістично спрямованих педагогічних засобів, що містяться у невичерпній спадщині багатьох прогресивних педагогів минулого;

• розкриття шляхів розвитку педагогічної теорії і практики;

• утвердження у свідомості студентів необхідності глибокого вивчення, критичного осмислення і творчого використання всього позитивного, що було накопичено в попередні історичні епохи, виховання шанобливого ставленняя до нього;

• на кожному етапі соціально-історичного розвитку подавати наукову, історично правдиву картину стану світової й вітчизняної школи і педагогіки.

У цілому історико-педагогічні знання повинні активно впливати на формування історичної свідомості педагогів усіх рівнів, сприяючи подальшому удосконаленню народної освіти.

Методологічною базою історії педагогіки є теорія наукового пізнання соціально-педагогічних процесів, принципи об’єктивності, доказовості, історизму; філософсько-світоглядні й загально-наукові положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ і процесів, часу і простору, теорії і практики, гармонії національних і загальнолюдських цінностей; аксіологічний підхід до вивчення явищ; антропоцентричні засади, які виявляють значення людини як найвищої цінності; теоретичні положення і висновки, що містяться в багатьх природничих, соціальних і антропологічних науках.

Історія педагогіки вивчає теорію і практику навчання й виховання у нерозривному взаємозв’язку з сучасними проблемами педагогіки і школи, іншими педагогічними науками. Вона зберігає міцні зв’язки з традиційним колом наукових знань: філософією, антропологією, загальною педагогікою, психологією, школознавством, методикою навчання, соціальною педагогікою, порівняльною педагогікою, педагогічною антропологією, полікультурною педагогікою тощо.

Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на прин­ципах об’єктивності і нейтралітету, фундаментальності, системності, науковості, єдності логічного та історичного, національного та загальнолюдського, теорії та практики, новизни, критичного підходу до оцінки педагогічних процесів, подій, явищ, фактів, творчого використання кращого педагогічного досвіду минулого.

Найважливішими джерелами історії педагогіки є:

• джерела громадянської історії, філософії, літератури, мовознавства, мистецтва тощо;

• офіційні матеріали (закони, проекти, звіти, допо­віді) конкретних держав у минулому;

• педагогіч­на, навчальна та методична література минулого (навчальні плани, програми, підручники, посібники);

• педагогічна спадщина вітчизняних і зарубіжних педагогів, письменників, політиків, діячів науки і культури (автобіографії, мемуари, педагогічні монографії, листування, щоденники тощо);

• архівні джерела;

• періодична преса минулого;

• твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій;

• педагогічний фольклор (байки, казки, прислів’я);

• автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;

• сучасна вітчизняна і зарубіжна література з питань історії, освіти, школи і вихованнія;

• комп’ютерно-інформаційні мережі.

“Історія педагогіки” – навчальна дисципліна, що займає важливемісце в системі підготовки викладачів вищих навчальних закладів. Вивчення її сприяє розширенню загальнопедагогічного кругозору, дає уяву про важливіші педагогічні концепції минулого, пізні системи виховання і навчання.

Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх вчителів здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя становлення певних фактів чи освітньо-виховних систем. Тим самим у майбутніх пе­дагогів з'являється потреба аналізу, оцінювання тих чи інших ви­дів діяльності працівників освіти, вчених-педагогів. Взагалі, кри­тичність педагогічного мислення є суттєвою ознакою вчительсь­кої професійної діяльності.

Основними методами досліджень в історії педагогіки виступають:конкретно-історичний, порівняльно-історичне тлумачення джерел, типологізація, ретроспективний аналіз педагогічних явищ, фактів і подій, класифікація фактичного матеріалу й теоретичне узагальнення його показників, статистична кореляція.