Основні значення відмінків такі:

Називний відмінок (елатив) виражає вихідну форму назви предмета, іменник у називному відмінку становить назву суб’єкта дії чи стану, виступаючи підметом. Це первинна і незалежна функція називного відмінка. Вторинні функції називного відмінка: 1) об’єкта дії (у пасивних конструкціях): Будинок будується батьком; 2) атрибутивна, коли іменник виступає у ролі прикладки: роман-хроніка.

Родовий відмінок має об’єктне значення (не виконав роботи, випив чаю, просити слова), суб’єктне значення (свіжість ранку, виступи учителів), атрибутивне значення (поезії Франка, син свого батька), кількісне значення (пляшка молока, кілограм масла), темпоральне значення (Одного дня він приїхав), партитивного суб’єкта (Людей стало менше).

Давальний відмінок виражає об’єктне значення (подарував матері хустку), значення приналежності або стосунку (пам’ятник Шевченкові), при безособових дієсловах означає особу, яка переживає той чи інший стан (сниться матері сон, Іванові щастило).

Знахідний відмінок виражає функцію прямого об’єкта дії (читати книгу), суб’єкта фізичного стану (Івана непокоїло), при неперехідних і перехідних дієсловах – час, простір (Не спала й годинку, всю дорогу мовчали).

Орудний відмінок виражає функцію інструменталя (Їздить машиною, шиє руками), локатива (Ішов полем, стежкою), темпоральності (Співала вечорами), сукупності (Воду лив відрами). Такі значення подає О.К.Безпояско у монографії «Іменні граматичні категорії»36.

Особливості відмінкових форм іменників І відміни.

До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічо­го і спільного роду, що в називному відмінку однини ма­ють закінчення -а,-я.

У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м’я­ку і мішану.

До твердої групи належать іменники з основою на твер­дий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, пора­да, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.

До м’якої групи належать іменники з основою на м’я­кий приголосний: скриня, кав’ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, піво­нія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця, капри­зуля, здоровуля, розмазня.

До мішаної групи належать іменники з основою на ши­плячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша, міхоноша, святоша, потороча.

В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою (книжка — книжкою, вода — водою), м’якої та мішаної груп — -ею (земля — землею, тиша — тишею), після голосного, м’якого знака та апострофа— -єю: сім’я — сім’єю, мрія — мрією. Перед закінченням -і у давальному та місцевому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с — м’які: ногa — нозi, рукa — руцi, мyха — мyсі. У родовому відмінку множини іменники першої відміни мають нульове закінчення або закінчення -ів та -ей. Частина іменників жіночого роду мають закінчення -ей: миші — мишей, сім’ї — сімей, статті — статей (подвоєння т не письмі не зберігається). Закінчення -ів має група іменників чоловічого роду: судді — суддів; а також прізвища Шевченки — Шевченків, Журби — Журбів. Є іменники з можливими варіантами закінчень: губи — губ, губів; легені — легень, легенів, мами — мам, мамів, баби — баб, бабів. У родовому відмінку множини може відбуватися чергування о, е з і: дороги — доріг, берези — беріз, ви′годи — ви′гід. В іменників, що мають у називному відмінку однини сполучення двох різних приголосних (книжка — жк, миска — ск, мітла — тл, вишня — шн, війна — йн), у родовому відмінку множини між такими приголосними з’являються о або е: книжок, мисок, доньок, мітел, вишень. Можливі варіанти у слові війна — воєн та війн. В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ами, -ями. Однак можливі поодинокі випадки варіантних закінчень -ми: сльози — слізьми (сльозами), свині — свиньми (свинями).