Граматична форма, граматичне значення, граматична категорія, грамема. Засоби вираження граматичних значень.

Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності. Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова. Синтетичні форми - форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі. Аналітичні форми - форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне - самостійним словом, а граматичне - службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу - службовим дієсловом буду); писав би (лексичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу - за допомогою частки би). Є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо) й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом. Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде - йшов, я - мене, поганий - гірший.

Граматичне значення – узагальнене(абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне(стандартне) вираження.

слова «весна, літо, парк, робітник» мають значення предметності; « добрий, теплий, зелений» - значення ознаки; «йти, летіти, співати» - значення процесуальності; «дороги, книжки, стола» - значення Р.в.; «читав, думав» - значення минулого часу.

Крім них, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб’єкта, об’єкта та ін.

Граматичне значення відрізняється від лексичного значення масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного :

Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов’язковим ( не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно є значно частотнішим від лексичного.

Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов’язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення – з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення.

Відношення до мислення й об’єктивної дійсності. Якщо лексичне значення співвідноситься з об’єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом

Способом вираження. Граматичне значення має регулярне(стандартне) вираження.

Граматичні значення бувають 3 типів:

• дериваційні – це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію

• реляційні – змінні, видозмінюються від однієї словоформи до іншої

• модальні – виражають відношення людини до висловленої думки і до об’єктивного світу – ствердження, заперечення, умовність, бажаність

У мовознавстві ще немає єдиного загальноприйнятого трактування граматичної категорії. Одні вчені інтерпретують граматичну категорію дуже широко, відносячи до неї всі групи граматичних одноманітностей, однаковостей. Потебня категоріями називав іменник, дієслово, час, число, особу, орудний відмінок.

Граматична категорія — система протиставлених одна одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа виділяють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду — значення доконаності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження- стіл — столи, берег — береги, корова — корови.

Усі граматичні категорії поділяють на морфологічні і синтаксичні. До морфологічних категорій належать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи. До синтаксичних категорій можна віднести категорію комунікативної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності—заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які формують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні категорії — це такі, в яких члени виступають як рубрики класифікації слів. Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно поєднується в мовленнєвому ланцюжку.

До словозмінних належить категорія роду прикметників, бо прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника залежить від поєднуваного з ним іменника. Категорія роду-граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю. Категорія відмінка - граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання. Кількість відмінків у різних мовах неоднакова. Категорія числа - граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки. Категорія означеності/неозначеності (детермінації) - граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність). Категорія ступеня якості (порівняння) - граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію. Категорія часу - граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні. Категорія виду (аспектуальності) - граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі. Категорія стану - граматична категорія дієслова, що виражає суб'єктно-об'єктні відношення. Категорія особи - граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб'єкта дії до мовця.

Леонова: Грамема — термін від «граматика» з «емічним» суфіксом, що вказує на абстрактну одиницю мовної системи (грамемою є кожне із протиставлюваних значень у межах граматичної категорії^ однина й множина, чоловічий, жіночий, середній рід, доконаний і недоконаний вид і т, д.)

Засоби вираження граматичних значень

Синтетичні способи вираження граматичних значень:

афіксація, чергування, наголос, редуплікація, словоскладення, суплетивізм

Афіксація – це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо):

суфіксація – вираження граматичних значень за допомогою суфіксів →повторювати – повторює (недоконаний вид); розумний -розумніший (вищий ступінь);

Префіксація – вираження граматичних значень за допомогою префіксів: писати-записати, розуміти-зрозуміти.

Конфіксація – вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів, префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно: machen "робота" -gemacht "зроблений", schreiben "писати" -geschrieben "написаний“.

Інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня.

Трансфіксація – вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично.

Нульовий афікс, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах: пташка – птах, фільми – фільм.

Чергування (внутрішня флексія)

Грам. значення виду: читати-прочитати

Наголос – фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований.

Наголос як граматичний спосіб може поєднуватися з афіксацією: (вода —

водам, степи — степів) і з чергуванням: (кричати — крикнути).

Редуплікація

Повне або часткове повторення кореня,

основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною.

Напр., в індонез. мові orang "людина”orang-orang "люди", sedulur "друг“ – sedulur-sedulur "друзі", kuda "кінь“ – kuda-kuda "коні";

у кит. жень "людина“ - жень-жень "люди", сін "зірка" — сін-сін "зірки".

У укр. мові чітко вираженим граматичним способом повтори зрідка виступають для передачі видових відтінків дієслова (тривалість дії): миєш-миєш.

Словоскладення

Поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово.

1) механічна (аглютинативна): значення складного слова дорівнює сумі значень складових його частин (напр., укр. спортзал, англ. headache);

2) органічна (фузійна): значення цілого не дорівнює сумі значень складових частин (англ. typewriter = не "шрифт“ + "ьой,хто пише", а "друкарська машинка", killjoy = не "убий" + "радість", а "людина, яка псує всім настрій").

Суплетивізм

Утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. Напр.: брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид), відкривати (недоконаний вид) — відкрив (доконаний вид); person-people.

Суплетивізм як єдиний спосіб вираження граматичних значень в індоєвропейських мовах: укр. я — мене, вона — її, ми — нас; нім. ich — mich, sie — ihr, wir — uns, англ. / — me, she — her, we — as.

Аналітичні способи вираження граматичних значень:

Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки.

Функції артиклів: засіб частиномовного позначення. Приєднання артикля до неіменних слів і форм переводять неіменні слова в іменники (явище конверсії): нім. Schreiben "писати" — das Schreiben "письмо", англ. to paint – the paint.

Допоміжні дієслова служать для творення складних (аналітичних) дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії особи, числа, часу, стану і способу

Ступінь

Спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників. Напр: більш, менш, дуже, вельми (зручний — більш зручний, перспективний — менш перспективний, розумний — дуже, вельми розумний).

Пусті слова — це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень. Напр.: англ. he-cat (він-кіт), she-cat (вона-кіт, "кішка"), укр. рись-самець, рись-самка. Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень. Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка би в українській мові використовується для творення (і вираження) умовного способу (писав би).

Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису:

• модальність (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте ставлення мовця до того, що він говорить тощо);

• групування членів речення;

• розрізнення простого й складного речення. Пор.: Бачу матір в садочку. Бачу: /матір — в садочку;

• актуальне членування речення;

• виділення вставних слів і речень. Напр.: Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію.

Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення І.Кучеренка, І. Вихованця, К. Городенської, В. Горпинича).

І. К. Кучеренко виділив 7 частин мови – іменник, прикметник, числівник, дієслово, прислівник, частка, сполучник – та обґрунтував безпідставність виділення прийменників як окремої частини мови; щодо них він уживав термін прийменникові слова та розглядав у складі прислівників узагальненого значення До речі, об’єднання в одній частині мови прислівників і прийменників Ю. О. Карпенко вважав чи не найслабшим місцем у класифікації частин мови, запропонованій І. К. Кучеренком. Щодо прийменників у поєднанні з повнозначними словами та прислівників, структуру яких становлять прийменникововідмінкові застиглі форми іменників, у науковій літературі набув поширення складений термін прийменникові еквіваленти слова, а в поєднанні прийменників з іншими класами службових слів і вигуків – термін еквіваленти слова з невизначеним частиномовним статусом

Займенники з їхньою узагальненовказівною семантикою І. К. Кучеренко теж не виділяє в окрему частину мови, а розглядає у складі іменників, прикметників, числівників і прислівників. Учений звернув також увагу на одне з угруповань слів, що мають виразну граматичну ознаку прикметника (закінчення –ий) і в традиційному мовознавстві належать до різних частин мови – числівників (перший, сьомий), займенників (такий, усякий, кожний), дієприкметників (працюючий, писаний). Для їхнього позначення він увів термін ад’єктивні слова. Вигуки І. К. Кучеренко розглядав у складі часток.

І. Вихованець виокремлює чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник.

І. Вихованець запропонував і відмінну від традиційної класифікації оригінальну систему поділу слів за частинами мови, згідно з якою частинами мови вважаються лише іменники і дієслова (їх виділено як центральні) та прикметники і прислівники (периферійні). Усі інші традиційно виокремлювані класи слів (числівники, службові слова і вигук) учений кваліфікував як такі, що позбавлені частиномовного статусу. Стосовно поняття числівник запроваджено термін лексична морфема, а стосовно поняття службові слова – аналітичні синтаксичні морфеми . Щоправда, у «Теоретичній морфології української мови» І. Вихованець переглянув свій погляд щодо числівника, надавши йому статус окремої частини мови. Вигуки вчений узагалі виводить за межі морфології, називаючи їх нечленованими одиницями та словамиреченнями, що перебувають на периферії синтаксичних одиниць Не виділено в окрему частину мови й займенники. Частину з них, співвідносну з іменниками, кваліфіковано як займенникові іменники, інші, співвідносні з іншими виділюваними частинами мови – прикметниками й прислівниками, – позначено відповідно термінами: займенникові прикметники та займенникові прислівники. У «Теоретичній морфології української мови» у зв’язку з наданням числівникові частиномовного статусу займенники, співвідносні із числівниками, позначено терміном займенникові числівники Зазначені групи займенників об’єднано загальним терміном займенникові слова. І. Вихованець запропонував залишити без змін семантично вагомі терміни прикметник, числівник і дієслово, водночас замінити термін іменник семантично більш вагомим – предметник на тій підставі, що ця частина мови позначає предмети, а прислівник заступити терміном обставинник за властивою йому синтаксичною функцією обставини в структурі речення.

Лексико-граматичні розряди іменників.

За семантичними ознаками і морфологічною характеристикою іменники поділяються на такі лексико-граматичні розряди:

• конкретні й абстрактні іменники;

• іменники - назви істот і неістот;

• власні й загальні іменники;

• збірні іменники;

• матеріально-речовинні іменники.

Конкретні й абстрактні іменники

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища, що пізнаються (сприймаються) безпосередньо органами чуттів, наприклад: стіл, дерево, дощ, дівчина, день, ліс. До цієї групи належать іменники, що є назвами:

а) одиничних предметів - назви людей, тварин, рослин, предметів неорганічного світу (хлопець, заєць, квасоля, килим, річка);

б) речовин, маси, матеріалу (молоко, повітря, полотно, деревина);

в) простору чи часу (берег, слуга, степ, місяць, урок, година);

г) власних назв (Петро, "Дніпро" (часопис), "Сонечко" (дитсадок), Київ).

Іменники з конкретним значенням мають такі спільні ознаки:

- вони утворюють співвідносні форми однини/множини (брат -брати, тиждень - тижні, будинок - будинки);

- вільно сполучаються з власне кількісними числівниками (п 'ять місяців, три площі, шестеро учнів).

Іменники з абстрактним значенням називають не власне предмети, а абстраговані, узагальнені властивості, дії, ознаки, процеси поза зв'язком з їхніми носіями чи виконавцями (просьба, прикрість, натхнення, кілограм, метр). Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення і сприймаються уявою.

До абстрактних належать іменники на позначення:

а) якостей і властивостей (щирість, чорнота, ясність, патріотизм);

б) психічних і фізичних станів (сон, тиша, страх, любов, непритомність);

в) дій і процесів (біг, хід, горіння, приїзд, перемовини);

г) понять етикету (вітання, прощання);

г) наукових понять (діалектика, функція, модальність, сюжет);

Іменники з абстрактним значенням мають такі власне граматичні показники:

• відсутність співвідносних форм числа (більшість їх уживається тільки в однині: терпеливість, щастя, бадьорість, а частина-тільки у множині: канікули, кошти, радощі);

• несполучуваність з власне кількісними числівниками (лише деякі з них вживаються з неозначено-кількісними числівниками: багато радості, мало витрат.

Переважна більшість іменників з абстрактним значенням - це слова з похідними основами прикметникового або дієслівного походження із суфіксами: -ість (прикрість, свідомість); -енн- (натхнення, значення, захоплення);-інн- (видіння, стремління); -анн- (дерзання, бажання, думання); -ств-, -зтв-,-цтв- (сирітство, боягузтво, пророцтво); -б- (просьба, боротьба); -изм, -ізм (-їзм) (романтизм, анахронізм, архаїзм).

Меншу із кількісного погляду групу становлять іменники з непохідними основами (сила, воля, горе, розум, побут, дух).

Чіткої межі між іменниками з конкретним та абстрактним значенням немає: іменники з конкретним значенням можуть набувати абстрактного значення, іменники з абстрактним значенням переходять у розряд іменників з конкретним значенням, наприклад: іменник берег у сполученні берег річки має конкретне значення, а в сполученні берег самоти - абстрактне.

Іменники - назви істот і неістот

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням. За семантичними ознаками до категорії істот належать іменники, які означають:

а) назви людей за різними ознаками, їхні імена, прізвища, псевдоніми (активіст, учитель, секретар, лісник, красень, Олена Пчілка, Варвара, Петро);

б) назви птахів, тварин, риб, комах (вовк, корова, ворона, щука, короп, комар, метелик);

в) назви міфічних істот (Мавка, Бог, Господь, Венера);

г) імена, прізвища героїв казок, байок (Снігуронька, Колобок); ґ) назви померлих (мрець, небіжчик, покійник);

д) назви іграшкових виробів, що наділяються властивостями людей (лялька, манекен);

е) загальні назви, що вживаються на позначення людей (зірки кіно).

Інші іменники належать до категорії неістот - це назви:

а) речей, рослин (дерево, мальва, пальто);

б) сукупності осіб (гурт, загін, натовп);

в) частин організму людини й тварини (рука, нога, дзьоб, легені);

г) страв (локшина, борщ, краби);

г) мікроорганізмів (бактерія, мікроб).

Отже, поняття істот/неістот не цілком збігається з уявленнями про живе/неживе в природі.

Назви істот і неістот послідовно розрізняються граматично - у знахідному відмінку множини. Назвам істот всіх родів властивий збіг форм знахідного й родового відмінків: бачу синів - немає синів, побачив сиріт, подруг - немає сиріт, подруг, а назвам неістот - форм знахідного і називного: розпалити вогонь - видніється вогонь, бачу лампи - світяться лампи, згадую море - згадується море.

* Деякі іменники - назви Істот у знахідному відмінку мають паралельні форми - подібну до родового і називного відмінків (пасти корів (корови), телят (телята); назви неістот теж можуть вживатися в обох формах (одягти плащ (плаща), взяв ніж (ножа).

Всі іменники розподіляються на іменники власні і загальні.

Загальні іменники - це узагальнені назви класів однотипних предметів або явищ: син, явір, калина, лоша, родина, поет.

Власні іменники - це індивідуальні назви предметів. Вони виокремлюють конкретний предмет із ряду однотипних предметів: Світлана, Любомир, Надія, Тернопіль, Кавказ.

До власних іменників передусім належать:

а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Левчук, Пав-личко, Клименко, Василь, Оксана, Володимирівна, Петрович, Леся Українка);

б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України);

в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім, видавництво "Вища школа", газета "Вечірній Київ", теплохід "Тарас Шевченко";

г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (Полтавська битва. День незалежності, Державна премія імені Т.Г. Шевченка);

г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій);

д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог);

е) клички тварин (Рябко, Пушок).

Власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. На противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (Грінченко, Крим, Київ). Форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, брати Тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У товаристві було два Миколи; В Україні багато Вербівок. Позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (Суми, Карпати, Чернівці).

Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто).

Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої.

Збірні іменники

Збірними називаються іменники, які означають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймається як одне ціле: маковиння, мишва, гудиння, селянство.

Збірні іменники характеризуються такими граматичними ознаками:

* вони вживаються лише в однині (відсутня форма множини);

• з ними не поєднуються власне кількісні числівники, оскільки поняття сукупності не підлягає рахункові. Із збірними іменниками можуть поєднуватися неозначено-кількісні чи дробові числівники: трохи квасолиння, багато рідні, одна друга молодняка.

Значення сукупності предметів виражається за допомоги спеціальних суфіксів: -ств- (-цтв-) (студенство, людство, козацтво); -н- (дітлашня, мурашня); -в- (братва, мошва, панва); -от- (кіннота, біднота, дрібнота); -ур- (професура, апаратура); -їй- (-і-я) (братія, інженерія, інтелігенція); -инн- (-овинн-) (кукурудзиння, бавовиння); -ин- (яровина, садовина); -изн- (білизна, старизна), -еч- (малеча, молодеча).

Збірність властива і окремим безафіксним іменникам (зелень молодь, наволоч).

До збірних іменників не входять іменники, збірність яких виражена лексично: армія, полк, зграя, отара, ліс, група, рота, команда, ансамбль. Ці іменники виступають в обох числових формах - однині і множині (группа - групи, ансамбль - ансамблі).

Матеріально-речовинні іменники

До розряду речовинних іменників належать назви речовин, однорідних мас, що підлягають виміру, а не підрахункові. У межах цього розряду можна виокремити кілька семантичних підгруп, що є назвами:

а) металів (сталь, мідь, бронза);

б) рідин (молоко, вода, вино);

в) хімічних елементів (кисень, водень, вуглець);

г) ліків (цитрамон, аспірин, валідол, клофелін);

г) продуктів харчування (хліб, борошно, цукор, кава);

д) будівельних матеріалів (глина, цемент, гіпс, пісок, цегла);

е) овочів, ягід (капуста, морква, малина, смородина); є) тканин (сатин, шовк, ситець, льон) тощо.

Іменники з речовинним значенням вживаються переважно в однині. Форми множини використовуються тоді, коли йдеться про сорти, різновиди речовини, продукти харчування, наприклад: мінеральна вода - мінеральні води, метал - метали, масло - масла, сталь - сталі.

Певна частина речовинних іменників мають форму множини (дріжджі, висівки, ласощі, макарони, парфуми, вершки).

Категорія речовинності. Граматичні особливості іменників, яким властива категорія речовинності.

Це іменники на позначення речовини: вона не підлягає рахунку, її можна лише виміряти, а потім порахувати одиниці виміру.

Категорія речовинних іменників сформувалася як узагальнення поняття речовини незалежно від форм її існування у навколишньому світі. Значення об’ємної маси — речовини — виражають іменники кількох груп. До них належать назви:

1) продуктів харчування, напоїв, страв та ін.: мед, олія, чай, жир, джем, кетчуп, майонез, пиво;

2) продуктів перероблення речовин тваринного походження: віск, баранина, осетрина, хутро, каракульча;

3) рослин і продуктів їх перероблення: акація, граб, глід, хміль, гарбуз, жито, овес, кора, живиця;

4) хімічних (органічних і неорганічних) речовин, сполук, елементів: бром, водень, залізо, хром, цезій, ефір, оксид, сульфат, хлорофос, динаміт, тротил;

5) корисних копалин, ґрунтів, мінералів: нафта, вапняк, магма, рубін, олександрит, яшма;

6) будівельних, текстильних матеріалів, промислової продукції і відходів: азбест, асфальт, брезент, шифон, лінолеум, гліцерин, попіл, утиль;

7) ліків: баралгін, бутадіон, валідол, гліцерин, мозолін;

8) парфумів: гель, лосьйон, шампунь та ін.

Категорія речовинності знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються здебільшого в однині, або мають форму лише множини (ласощі, вершки, дріжджі, духи).

Речовинні іменники однинної форми виступають у множині, якщо позначають площі посівів, лани, дорогоцінності тощо. Наприклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці, жита).Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можлииих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху). Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Семантична мотивація реалізується граматично у формі родового об’єкта. Відхилення у виборі флексії незначні і переважно пояснюються змінами семантичних відтінків слова.

Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить вияв в о д и н и ч н и х ( с и н г у л я т и в н и х ) іменниках.

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірнимта речовинним іменникам, наприклад: птаство — пташина,селянство — селянин, бадилля — бадилина, зерно — зернина, пшениця — пшеничина, волосся — волосина.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина — квасолини, намистина — намистини, перлина — перлини, стеблина — стеблини.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності не лише за своїми семантичними відтінками, а й дістають своєрідне граматичне вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменникової предметності. Ці самі ознаки знаходять вияв на вищому рівні абстракції — в граматичній категорії числа.

Рід іншомовних невідмінюваних іменників. Рід абревіатур

Невідмінювані іменники чоловічого роду
Назви осіб чоловічої статі + назви професій	аптекар, слюсар, директор, провідник, аташе, менеджер, пілот, кондуктор, дипломат, консул, бригадир, консультант
Назви тварин	поні, шимпанзе, кенгуру, какаду
Назви птахів	колібрі, жако, фламінго Але: муха цеце – жіночий рід
Назви вітрів	торнадо, грего, майстро, памперо, солано, сироко
Деякі назви неістот (інші назви належать до середнього роду)	назва устаткування – барбекю, сир – сулугуні, музичний стиль – кантрі, танець – шимі, перегоновий автомобіль – феррарі
Власні назви (за родовою ознакою)	Борнео (острів), Мадагаскар (острів)
Складні іменники з одним незмінним компонентом	кафе-автомат, кафе-заправка, кафе-маркет
Складні іменники із двома відмінюваними компонентами	замок-блискавка, музей-квартира, диван-ліжко Рід визначаємо за першим словом у складному іменнику.

Невідмінювані іменники жіночого роду
Назви осіб жіночої статі	леді, місіс (або місис), інженю (акторка, що грає молодих дівчат у кіно або театрі), міс, мадам, фрау
Назви риб	гурамі, івасі, путасу, фугу, пушту, батерфіш
Назви мов	бенгалі, гінді, комі
Назви неістот (інші назви належать до середнього роду)	вулиця – авеню, мінеральна вода – боржомі, сорт капусти – кольрабі, ковбаса – салямі, сорт груші – бере
Власні назви (за родовою ознакою)	Гаїті (країна), Міссісіпі (річка)
Складні іменники з одним незмінним компонентом	крем-сода, програма-максимум, програма-мінімум, бренді-кола
Складні іменники із двома відмінюваними компонентами – визначаємо за першим словом	спідниця-шорти, сукня-костюм, виставка-продаж

Невідмінювані іменники середнього роду
Назви неістот	бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне, авокадо, безе, адажіо, галіфе, амплуа, депо, таксі, кіно, морзе, табло, манто, фоє, канапе
Власні назви (за родовою ознакою)	місто – Сочі, Есасі, Соя, Хоккайдо, Торонто
Складні іменники із двома відмінюваними компонентами	крісло-гойдалка Рід визначаємо за першим словом у складному іменнику.

Невідмінювані іменники-винятки

1. Іменники, що можуть належати до двох родів: протеже (жіночий або чоловічий), хіпі (жіночий або чоловічий), есперанто (жіночий або середній), бренді (чоловічий або середній), па-де-де (чоловічий або середній), па-де-труа (чоловічий або середній), візаві (жіночий або чоловічий).

2. Іменники пальто, вино й ситро – відмінюємо.

Називний	пальто	вино	ситро
Родовий	пальта	вина	ситра
Давальний	пальту	вину	ситру
Знахідний	пальто	вино	ситро
Орудний	пальтом	вином	ситром
Місцевий	на/у пальті	на/у вині	на/у ситрі
Кличний	пальто	вино	ситро

рід незмінюваних іменників іншомовного походження, що позначають власні географічні назви, визначається за родовою ознакою (місто, озеро, гора тощо).

Чоловічий рід мають усі іменники в рядку:біль, поні, містер, бюроячмінь, нежить, степ, Корфуденді, Капрі, плач, галузь собака, козак, хлоп’ятко, кіртюль, Крит, емаль, рояль Ячмінь, нежить, степ – чоловічий рід.

Корфу – географічна назва, тому рід визначаємо за загальною (острів).

Чоловічний рід не мають іменники бюро, галузь, хлоп’ятко, емаль.

Бюро – незмінюваний іменник іншомовного походження, назва неістоти, тому середній рід.

Галузь, емаль – жіночий рід.

Хлоп’ятко – середній рід.

Жіночий рід мають усі іменники в рядку:Перу, АмазонкаЕверест, Бакумадам, шимпанзетаксі, Ай-Петрі Баку – місто (середній рід).

Шимпанзе – назва тварини (чоловічий рід).

Таксі – назва неістоти (середній рід).

Прийнято вважати, що граматичний рід абревіатури потрібно визначати за родовою належністю її стрижневого слова. Абревіатура буває чоловічого, жіночого чи середнього роду, пор.: ТЮГ чол. р. за стрижневим словом театр; МАУ жін. р. за стрижневим словом асоціація.

Проте на граматичний рід раніше вживаних (ЖЕК, ВАК) і багатьох нових абревіатур (ТУМ, ВАТ, ЗАТ, МОЗ, МОН, Мінфін, Мін’юст тощо) впливає їхня форма. Ті з них, що закінчуються на приголосний, уживають здебільшого як іменники чоловічого роду, хоч їхнє стрижневе слово жіночого (пор.: ЖЕК і житлово-експлуатаційна контора; ВАК і Вища атестаційна комісія)

Абревіатури на голосний -о незалежно від форми роду стрижневого слова мають значення середнього роду, СІЗО і слідчий ізолятор; РНБО і Рада національної безпеки і оборони. Напр.: Лук’янівське СІЗО через два-три роки «випишуть зі столиці»

Родова ознака деяких нових абревіатур неоднакова в усному й писемному професійному мовленні. Зокрема, ПДВ (педеве) в усному вжитку має значення середнього роду, бо наприкінці вимовляють голосний е, а в писемному за стрижневим словом податок ця абревіатура чоловічого роду, напр.: Продаж залишків металобрухту: що буде з вхідним ПДВ; Чи відшкодують із бюджету від’ємний ПДВ продавцям молока, м’яса в живій вазі

Родова ознака деяких нових абревіатур неоднакова в усному й писемному професійному мовленні. Зокрема, ПДВ (педеве) в усному вжитку має значення середнього роду, бо наприкінці вимовляють голосний е, а в писемному за стрижневим словом податок ця абревіатура чоловічого роду.

Отже, граматичний рід одних абревіатур визначають за стрижневим словом їхніх розгорнутих назв, а інших – за їхньою формою.

Категорія відмінка. Відмінок є граматичною (морфолого-синтаксичною) категорією, що виражає відношення іменника до інших членів речення і тим вказує на його синтаксичну функцію. Тобто категорія відмінка слугує для вираження підрядних зв’язків між іменником і синтаксично пов’язаним з ним словом (дієсловом, іменником або прислівником).

Термін відмінок з’явився у 90-х роках ХІХ ст. .Проте довгий час вживалися і традиційні назви падеж або падежъ (М.Осадца, П.Дячан, О.Огоновський, О.Партицький, І.Верхратський) та падіж (І.Нечуй-Левицький), припадок (П.Павлусевич). Сучасні назви відмінків уперше з’явилися на початку ХХ ст. у граматиках А.Кримського та Г.Шерстюка, хоч у Кримського родовий відмінок виступав також під назвою вихідний та частковий. Західноукраїнські автори граматик певний час використовували традиційні назви відмінків, які йдуть ще від М.); у працях І.Верхратського вони виступають під назвами іменяк, рідник, дайник, переємник, зовник, творник, містник, у І.Нечуя-Левицького – давальний, місцевий і орудний відмінки нічим не відрізняються від назв сучасних, а решта – своєрідні: падіж йменний, частотний, винувальний і кликальний. У більшості тогочасних українських граматик відмінки не називались, а позначались цифрами – 1-й, 2-й і т.д. (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович та ін.), а дехто з авторів використовував інтернаціональні терміни – номінатив, генетив тощо (Є.Тимченко).

Категорію відмінка іменника можна охарактеризувати тільки з урахуванням нерозривної єдності двох аспектів – формального і функціонального. Формальний аспект полягає у власне морфологічному словозмінному характері категорії відмінка, яка в українській мові проявляє себе у строго фіксованій кількості формальних модифікацій іменника в однині і множині. Сукупність цих модифікацій, що виражаються через закінчення, а також через морфонологічні та акцентні характеристики, утворює парадигму іменника. Наприклад, система форм іменника ліс має такий ряд: а) однина: ліс-О, ліс-у, ліс-у, -ові, ліс-О, ліс-ом, у(при) ліс-і (по) ліс-у); б) множина: ліс-и, ліс-ів, ліс-ам, ліс-и, ліс-ами, у(при) ліс-ах ³¹. «Взаємозалежність між відмінковою формою, яка характеризує морфологічну природу іменника як лексико-граматичного класу слів, і зумовленістю її конкретного вживання у реченні, що являє собою одиницю синтаксичного плану, – як вважає А.П.Грищенко, – визначає морфолого-синтаксичний характер категорії відмінка». На думку І.Р.Вихованця, жодна з інших категорій іменника не може зрівнятися з відмінком «ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах речення, ні за послідовністю морфологічного вираження». Відмінки – граматично нерівноправні величини. І.Р.Вихованець зараховує до центральних називний і знахідний відмінки .

В українській мові сім відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання (крім кличного) і має синтаксичне значення, яке виражається за допомогою закінчень і прийменників або одних тільки закінчень:

Називний – хто? що?

Родовий – кого? чого?

Давальний – кому? чому?

Знахідний – кого? що? Орудний – ким? чим?

Місцевий – на кому? на чому?

Кличний – ? Називний і кличний відмінки називають прямими,

а всі інші – непрямі. Називний і кличний відмінки вживаються тільки без прийменників, місцевий – лише з прийменниками, а всі інші – з прийменниками та без них.

Морфологічне значення відмінка залежить від його місця у відмінковій парадигмі. Як правило, відмінки не мають якогось єдиного загального семантико-граматичного значення; для кожного з них характерна певна кількість таких значень, однак усі вони зв’язуються в єдине значення певного відмінка його формою 35.