Вступ. Філологія як наука. Філологічні науки та дисципліни

1. Мета та завдання курсу “Вступ до слов’янської філології”

Мета курсу “ Вступ до слов’янської філології” – засвоєння теоретичних знань і базових понять з історії слов’янських народів (етногенез слов’янських народів, культур, особливості цивілізаційного розвитку тощо), а також з історії становлення їх мов та літератур.

З-поміж основних завдань навчальної дисципліни варто виокремити такі: підвищення загального культурно-освітнього рівня студентів; теоретичне засвоєння особливостей формування слов’янських народів, їх культур і мов; історичний коментар і пояснення наявності певної кількості спільнослов’янських мовних рис; теоретичне засвоєння основних індивідуальних мовних рис кожної слов’янської мови; опанування базовими уявленнями про етапи становлення та розвитку української розмовної та літературної мов.

2. Філологія як наука. Історія розвитку філології. Філологічні науки і дисципліни. Текст – вихідна реальність філології

Філологія як наука виникла на відносно зрілій стадії розвитку суспільств, які користувалися письмом. Наявність філології характеризує не лише рівень цивілізації, а й її тип. Так, високорозвинуті давні культури Близького Сходу не мали філології як науки, а в країнах західно-європейського середньовіччя вона була слаборозвинута. Зате у цей самий період (середина І тис. до н. е.) вона швидко формувалася в Давніх Індії та Греції. Становлення давньо-індійської філології зумовлене необхідністю тлумачити священні гімни вед і внормовувати санскрит як писемну літературну мову цих релігійних текстів, а давньогрецька мала на меті тлумачення античних творів («Іліади», «Одіссеї» та ін.) і розвивалася як певна відповідність пізнавальній рефлексії над мисленням, словом і мовленням і як наслідок безпосереднього ставлення до них. Філологія виникла у Китаї.

Філологічні науки і дисципліни:

1) літературознавство;

2) лінгвістику;

3) текстологію;

4) джерелознавство;

5) полеографію (вчення про писемність);

6) комп'ютерну лінгвістику;

7) мовну політику;

8) лінгвістичну філософію;

9) лінгвістичну географію;

10) лінгвістичну археологію;

11) полеолінгвістику (тобто позамовні засоби) і т. д.

Текст є ключовим поняттям у філології, оскільки він є основним об'єктом вивчення цієї науки. Філологія, як дисципліна, спеціалізується на дослідженні мов, літератури та культури, і текст виступає як основна одиниця аналізу та інтерпретації. Текст може бути письмовим, усним, мультимедійним або будь-якою іншою формою комунікації, в якій виражаються думки, ідеї та емоції.

Філологи вивчають тексти, аналізують їх структуру, мовні особливості, історичний контекст і семантику. Вони розглядають тексти як віддзеркалення суспільства, культури і індивідуальних поглядів. Філологія допомагає розкрити значення текстів, розуміти їхню важливість і вплив на суспільство.

3. Слов’янська філологія – складова частина слов’янознавства. Складові слов’янської філології

Слов’янознавство або славістика ( в лужицьких - slаwistika, у пољській - slawistyka, у словацькій, словенській і чеській мовах – slavistika) – це сукупність наукових дисциплін про мови, літератури, фольклор, історію, матеріальну та духовну культуру слов’янських народів.

Структура славістики, як і кожної науки, зумовлюється її предметом, проблематикою, напрямами, аспектами і методами дослідження. У славістиці виділяють кілька розділів: лінгвістична славістика, літературознавча славістика, слов'янська фольклористика. археологічна славістика, історична славістика тощо, кожен з яких теж являє собою певну наукову галузь. Сьогодні розвивається контрастивна лінгістика, контрастивна славістика.

Слов’янознавство зароджується в ХVІ на початку ХVII ст. коли з’являються чеські, польські, словенські, хорватські граматики. Поступово у зв’язку з формуванням слов’янських буржуазних націй та піднесенням національно-визвольного руху західних і південних слов’ян слов’янознавство трансформується в уже визначені наукові напрямки, зокрема слов’янську філологію.

Слов’янська філологія – це розділ філології, що вивчає історію й функціонування слов’янських мов, їх діалектне членування, а також міфологію, усну народну творчість давніх слов’ян, культуру, історію, літературу, мистецтво слов’янських народів, зокрема українців, росіян, білорусів, чехів, поляків, словаків, серболужичів, болгар, македонців, сербів, хорватів, словенців, чорногорців. Різні славістичні науки вивчають також особливості давньоруської, старобілоруської, староукраїнської, мертвої полабської, старопольської, старочеської, кашубської, словінської, старослов’янської мов, давні варіанти болгарської, сербської мов і культури.