- •Тема 5. Героїчний епос та ліро-епос, його вивчення на уроках української літератури.
- •Билини. Тематичне розмаїття, поетика.
- •Історичні легенди
- •Історичні пісні. Пісні-хроніки. Пісні-гімни.
- •Жанрово-стильові ознаки історичних пісень
- •Класифікація історичних пісень
- •Поетика історичних пісень
- •Пісні-хроніки
- •Поетика пісень-хронік
- •Дослідження історичних пісень
- •5. . Історичні та героїчні балади («Бондарівна», «Лимерівна» та ін. )
- •Класифікація балад
- •Тематичний аналіз основних сюжетів
- •Кобзарство як унікальне культурно-історичне явище України.
Історичні легенди
Історично-героїчні легенди — це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов´язані з історичними подіями минулого. Вони пізніші за походженням, тому основна увага звернена на факти, а менша — на фантастичне у зображенні подій. Історичні легенди можна умовно вважати проміжною ланкою між легендою і переказом, бо в них нерідко вказується особа, з якою відбувався описаний епізод, конкретизується місце події, що не властиво для інших жанрових різновидів легенд, але є обов´язковою рисою історичних переказів. Однак, зустрічаються дуже давні легендарні історичні оповіді з елементами міфу чи надзвичайно фантастичні з рисами демонологічних легенд.
З-поміж легенд історичного змісту можна виділити кілька тематичних груп.
Героїчні, в яких діють фізично і духовно сильні особи, що надприродним чином за допомогою незвичайних властивостей, якими вони наділені, перемагають ворогів. Крім героїчних є топонімічні, етимологічні, ономатологічні — легенди про походження назв місцевостей, предметів, власних імен, — та топографічні — про походження гір, річок, долин, морів та ін. Вони і є найдавнішими у цій групі і сягають доісторичних часів.
Думи. Особливості поетики дум, їх класифікація. Тематичні цикли дум про герїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників («Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Дума про козака Голоту»).
Думи — народні ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя українців.
Слово «дума» виникло за праслов’янських часів і вживалося на позначення думки, мислення. З розвитком мови його значення набуло додаткового відтінку. В українській фольклористиці використання терміна пов’язують з польським «duma» (героїчна пісня, рід сумного і жалібного віршування). Отже, в польській літературі це поняття тлумачили як історичну пісню незалежно від її форми — елегійного чи сумного змісту. В українській фольклористиці цим словом позначали велику епічну пісню переважно героїчного змісту, а ліричні пісні меншого обсягу називали думками. Термін «дума» як назву нерівноскладової української народної епічної пісні остаточно утвердив етнограф М. Максимович на початку XIX ст.
Для думи характерні сюжетність, чергування епічної розповіді з ліричними мотивами і відступами. їх доско нала поетична форма, шліфуючись століттями, не має аналогів у поезії інших народів світу. Текст думи склада ється, як правило, не зі строф, а з окремих уступів, періо дів, тирад. Кількість рядків у них неоднакова — від 2 до 12. Рядки мають різну кількість складів — від 4 до ЗО. Композиція традиційна: заспів (заплачка) — пролог, тра диційна експозиція, у якій вказано місце, час, обставини дії, імена головних героїв; розгорнута розповідь з лірич ними відступами («жалощами»), що представляє сюжет думи; кінцівка (славословіє), у якій прославляють героїв і висловлюють побажання слухачам. Стала композиція давала змогу бандуристам імпровізувати з текстом, що породжувало багато варіантів твору. Так, дума «Розмова Дніпра з Дунаєм» відома в одному варіанті, «Буря на Чорному морі» — в десяти, а «Втеча трьох братів із горо да Озова...» має приблизно п’ятдесят варіантів.
Виконують думи в супроводі бандури або ліри речи тативом — наспівним декламуванням уступів-тирад з відповідним інтонуванням риторичних фігур поетично го синтаксису.
Основні художні засоби дум типові для української народної поезії. Рима переважно дієслівна (посилає — Епічні пісні 105 називає, знають — збувають, вставає — прибуває), іноді прикметникова (шовкові — валові, китайчані — рядня ні). У думах широко використовують постійні епітети (ясні зорі, тихі води, вороний кінь), тавтологічні звороти (думає-гадає, квилить-проквиляє, чужа чужина), рито ричні звертання («Ти земле турецька, віро бусурменсь ка»), старослов’янізми (глас, злато, перст). Епічності роз повіді досягають спеціальними уповільненнями — ретар- даціями та повторенням близьких мотивів, епізодів.
За змістом і проблематикою українські думи поділя ють на цикли:
1) думи про боротьбу українського народу з турець ко-татарськими загарбниками у XV—XVII ст. У них ідеться про страхіття турецько-татарського рабства («Плач невольників»), втечу з полону («Втеча трьох братів із города Озова...»), врятування невільників («Маруся Богуславка»), смерть козака («Смерть козака- бандуриста»), уславлення перемоги козацтва над поне волювачами («Самійло Кішка»);
2) думи про визвольну війну проти польсько-шля хетського поневолення у XVII ст. У них відображено передумови початку народної війни («Хмельницький та Барабаш»), перемоги українського козацтва («Перемо га під Корсунем»), прославляються народні улюбленці — Богдан Хмельницький та його соратники. Основний пафос історичних та героїчних дум — оспівування рат них подвигів народу, возвеличення незалежності особи стості від будь-яких проявів насильства;
3) побутові думи, які розкривають народну мораль, таврують соціальну несправедливість, неповагу в родин них стосунках («Сестра та брат», «Бідна вдова і три сини»). Серед них є й жартівливі («Дума про тещу»).
Найранішою згадкою українських дум в наукових джерелах вважають повідомлення польського хроніста С. Сарницького (XVI ст.), першим записом — текст думи «Козак нетяга» (XVI ст.) в рукописному збірнику Кондрацького (1684). Українські думи привертали увагу багатьох учених. У XIX ст. їх збирали, видавали, досліджували М. Цертелєв, М. Костомаров, І. Франко, І. Срезневський, М. Сумцов, Ф. Колесса, М. Лисенко; у XX ст. — Д. Ревуцький, К. Грушевська, М. Грінченко, М. Рильський, Б. Кирдан, Софія Грица та ін. Долучали ся до цієї справи і зарубіжні дослідники. 106 Українська народна усна словесність
За твердженням Ф. Колесси й А. Іваницького, індо європейські народи творили героїчні пісні в героїчні часи своєї історії на основі текстів поховальних пісень трагедійного змісту. На відміну від побутових плачів виконували їх найталановитіші і найобдарованіші чоло- віки-кобзарі. З часом кобзарі ставали «хранителями генетичної пам’яті й народної моралі, будителями совісті, піснетворцями-відучими — провідниками знан ня, яке відкривало людям шлях до істини» (О. Шокало).
Зв’язок народних дум з художньою літературою бага тогранний. Унікальними імпровізаціями народних тво рів є поеми «Гамалія», «Невольник», «Сліпий» Т. Шев ченка. Окремі мотиви і сюжети дум наявні у творчості П. Куліша, Ю. Федьковича, П. Тичини, А. Малишка, Є. Маланюка, М. Стельмаха, І. Драча, Ліни Костенко.
На основі найвідоміших дум українські композито ри створили чудові опери («Тарас Бульба» М. Лисенка, «Облога Дубно» П. Сокальського, «Роксолана» Д. Сі- чинського, «Фесько Андибер» В. Золотарьова, «Дума чорноморська» Б. Яновського).
Українські живописці також зверталися до героїч ного епосу, зокрема І. Рєпін, Т. Шевченко, Л. Жемчуж- ников, С. Васильківський, О. Сластіон, А. Манастирсь- кий, П. Мартинович. Зміст дум про турецьку неволю ілюструє картина на склі «Визволення невільників» сучасного непрофесійного майстра І. Сколоздри.