3.2. Винниченко-художник

Цікавим фактом є те, що Володимир Винниченко крім політичної та літературної діяльності ще й відомий як художник. Цікавитися живописом він почав ще з гімназійних років. Володимир Кирилович був одним із засновників «Артистичної секції», яка була створена у квітні 1929 року при Українській громаді в Парижі. У Франції брав уроки малювання, організовував художні виставки. Малював натюрморти й пейзажі, передаючи фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними мазками, властивими для колористичного експресивного Глущенка.

За життя автора його твори експонували на виставках у Львові, де одержали високу оцінку відомих мистецтвознавців і художників.  Поштовхом до малярства було багато причин, в тому числі і туга за Вітчизною, про що свідчать його українські пейзажі, написані по пам’яті.

І хоч Винниченко не був професійним художником, його малярський талант знаходить визнання навіть у професіоналів.

За заповітом вдови Володимира Кириловича, Розалії Яківни Винниченко, вся спадщина — щоденники, літературний і малярський доробок могли повернутися лише у незалежну, демократичну Україну. Це повернення розпочалось тільки у 2000 році. 89 одиниць зберігання, серед них — оригінальні олійні роботи, акварелі, альбоми з рисунками — були передані архівом Колумбійського університету Національній Академії наук України.

3.3. Літературна діяльність Володимира Винниченка

 Літературна спадщина Володимира Винниченка налічує понад 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів та 40 записних книжок. Багато його творів залишилось недопрацьованим.  Появу перших творів Винниченка вітали Іван Франко і Леся Українка, адже 1902 року, в журналі «Кіевская старина» з’явилося перше оповідання митця «Сила і краса».

Загалом, літературознавці виділяють три періоди творчості Володимира Винниченка: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написані із 1902 до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 року. І третій період охоплює твори, написані в еміграції, починаючи з 1925 року.

“Федько халамидник” аналіз твору (паспорт)

Автор – Володимир Винниченко

Рік написання – 1912

Жанр “Федько халамидник”: соціально-побутове оповідання.

Тема “Федько халамидник”: показ люблячого, ніжного, відкритого серця дитини (Федько), яке протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.

Ідея “Федько халамидник”: возвеличення чесності, незрадливості, почуття власної гідності, винахідливості (Федько) і водночас засудження бешкетливості, схильності до нерозважливих вчинків, показної вихованості, манірності, лицемірства, егоїзму (Толя).

Основна думка:  потрібно думати про наслідки перш ніж щось робити.

Проблематика “Федько халамидник”

любов і ненависть;

порядність і лицемірство;

добро і зло;

моральний вибір (між цілісним благородним моральним світом бідняцької дитини і підступною, хитрою, егоїстично-дворушницькою поведінкою малолітнього «панича-негідника»).

Головні герої “Федько халамидник”:

Федько – головний герой,

Толя – син сусідів, протилежність Федьку (чистий, чепурний, спокійний)

Стьопка,

Льонька,

Спірка,

Гаврик,

Іван (батько Федька) – суворий батько Федька, працює в типографії,

Іваниха.

Композиція “Федько халамидник”

Експозиція: знайомство з Федьком, його розбишацькою поведінкою, характером; взаємостосунки халамидника з іншими хлопцями.

Зав’язка: вирушення хлопців на льодохід.

Кульмінація: сцена, в якій після пригоди на річці, коли Федько врятував хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Толя хоче перекласти свою провину на Федька — і той ще раз рятує його.

Розв’язка: смерть Федька

Історія написання “Федько-халамидник”

Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винни-ченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку».

Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис…

За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

Чого навчає твір “Федько-халамидник”?

Твір вчить бути сильним, вміти за себе постояти. Хлопчик, хоча і був розбишакою та мав добре серце. Він любить говорити правду, за що його нагороджує батько грошима. Хлопчик мужньо зносить покарання за витівки. Він ніколи не зраджує товаришів. Провина Толика, взята на себе, коштувала Федькові життя.

Оповідання вчить враховувати свої можливості та не робити необдуманих вчинків. Вчить говорити правду та не перекладати свою вину на інших, як це зробив Толя. Не можна бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. Спірка, Стьопка, Васька, Грицик вчать нас бути дружніми, веселими.