3. Артикуляційна характеристика звуків. Будова мовного апарата

Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні мовних звуків. Робота органів мовлення називається артикуляцією. Органи мовлення складаються з органів дихання і органів, які беруть безпосередню участь у творенні звуків. Мовленнєвий апарат не є окремим органом людського тіла, а являє собою поєднання органів дихальної та травної систем. Умовно виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній. До нижнього належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція — накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх — гортань. Гортань — це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки — дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок. Видих. У цьому положенні голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить гортанну щілину. Шепіт. У цьому положені голосова щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум. Голос. Пірамідальні хрящі зближені і міжхрящова щілина закрита. Міжв'язочна щілина дуже вузька, голосові зв'язки напружені і коливаються ритмічно під тиском повітряного струменя. У цьому положенні виникає тон. Верхній поверх — надставна порожнина, до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде та м'яке піднебіння. Артикуляція — робота органів мови, спрямована на продукування звуків. В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію. Екскурсія (приступ) — початковий рух органів мовлення, підготовка їх до вимови звука. Кульмінація (витримка) — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія (відступ) — повернення органів мовлення у вихідне положення. Артикуляція здійснюється мовними зонами кори й підкіркових утворень головного мозку. За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок. Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходит, трудно писат тощо), а українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [3], [9],французького увулярного [г] тощо.