2. Іменник і дієслово як основні частини мови. Повнозначні й неповнозначні частини мови

Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника — бути в реченні підметом і додатком.

Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова — виступати в реченні присудком. Крім власне дієслів, існують ще вербоїди — гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійської мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії). Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія стану як частина мови), які омонімічні з прислівниками (весело, холодно, незручно, лячно), іменниками (пора, час, лінь, гріх), прикметниками (радий,рада,раде,раді), але на відміну від них виражають стан людини (мають граматичне значення стану), характеризуються категоріями часу та способу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі давального відмінка і виконують у реченнуюль присудків. Наприклад: Йому було (є, буде) радісно. Йому було б весело. Мені час додому. Жаль серцю буде. Гріх було б скаржитися на погоду. Вона рада йому, як рідній дитині. В англійській мові до категорії стану (предикативів) відносять такі слова, як awake "в бадьорому стані", alive "у живих (живим) бути", afloat "на плаву", asleep "в стані сну" тощо.

За співвіднесеністю з поняттям (наявністю чи відсутністю лексичного значення) частини мови поділяються на повнозначні і неповнозначні.

Повнозначні частини мови - це слова, що мають лексичне значення (виконують номінативну функцію). Серед них виділяють іменник, прикметник, займанник, числівник, дієслово, прислівник.

Неповнозначні частини мови - це слова, що не мають лексичного значення, а лише виражають різні семантико-синтаксичні відношення між словами. До них належать прийменник, сполучник, частка. Ні до повнозначних, ні до службових не належить вигук, що є засобом вираження (не називання) емоцій, почуттів, вольових спонукань мовців.

3. Перехідність частин мови. Явища субстантивації, ад'єктивації, адвербіалізації, прономіналізації та ін.

Лінгвістичною основою переходу слів з однієї частини мови в іншу є: довільний зв'язок між звуковим комплексом слова і його денотатом; здатність того самого звукового комплексу позначати кілька предметів чи явищ реальної дійсності. Граматичною основою перехідних явищу системі частин мови є зміна синтаксичної функції слова, яка спричиняє зміну категоріального і відповідно лексичного значення слова, що формує в ньому нові особливості морфологічних ознак. Виділяють такі типи перехідних явищ: субстантивація, ад'єктивація, прономіналізація, вербалізація, нумералізація, адвербалізація, препозиціоналізація, кон'юнкціоналізація, партикуляція, інтер'єктивація. Субстантивація (лат. substantivum — іменник). Це перехід інших частин мови в іменники, тобто набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення іменника. Ад'єктивація (лат. adjektivum — прикметник). Це перехід інших частин мови у прикметник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прикметника. Прономіналізація (лат. pronomen — займенник) - це перехід інших частин мови в займенники, тобто набуття вказівної (дейктичної) функції займенника. Вербалізація (лат. verbum — дієслово) - це перехід інших частин мови в дієслова, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення дієслова. Нумералізація (лат. numeralis — числовий) - це перехід інших частин мови в числівник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення числівника. Адвербіалізація (лат. adverbum — прислівник) - це перехід інших частин мови у прислівники, тобто набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення прислівника. Препозиціоналізація (лат. praepositionis — прийменник) - це перехід інших частин мови в прийменник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прийменника. Кон'юнкціоналізація (лат. conjunctionis — сполучник) - це перехід інших частин мови в сполучники шляхом набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення сполучника. Партикуляція (лат. particula — частка) - це перехід інших частин мови в частку. Інтер'єктивація (лат. interjectio — вигук, вставка, проміжок) - це перехід інших частин мови у вигуки, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення вигука. Перехід буває повним і ситуативним. При повному переході похідне слово перестає вживатись у функції частини мови твірного слова. При ситуативному переході похідне слово в одних випадках вживається в функції нової частини мови, а в інших — у функції частини мови твірного слова. Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. У структурі мови перехід частин мови буває повним і неповним. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно і семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного закріплення або семантичного завершення.