3. Сегментні й суперсегментні звукові одиниці мови.
Звукові одиниці фонетики діляться на: сегментні (лат. segmentum — відрізок) і суперсегментні (лат. super — зверху, над + segmentum). Сегментними одиницями називають такі, які розміщені в лінійній послідовності. Мовлення становить потік звуків, звуковий ланцюг, який членується на відрізки, окремі одиниці, що виділяються різноманітними фонетичними засобами. Такими одиницями єзвук, склад, фонетичне слово, фонетична синтагма, фраза. Базою для їх виділення служать передовсім смислові зв’язки. Звуки вимовляються один за одним і вважаються найменшою сегментною оди ницею. Зі звуків складаються більш складні сегментні одиниці. Кожна наступна за величиною складається з дрібніших: склад — зі звуків, фонетичне слово — зі складів, фонетична синтагма — із фонетичних слів, фраза — із синтагм. Це стає можливим завдяки суперсегментним одиницям, які нашаровуються на сегментні та об’єднують їх у єдине ціле. Такі одиниці забезпечують звукову цілісність слова. До суперсегмент- них одиниць належать наголос та інтонація. Якщо сегментні одиниці (наприклад, яукя) можуть бути виділені 3 Крупніших ОДИНИЦЬ І ВИМОВЛЯТИСЯ окремо, то супер- сегментні одиниці вимовлятися окремо не можуть. Склад — і сегментна, і суперсегментна одиниця. Склад як сегментна одиниця -ц е послідовність звуків, а як суперсегментна — єдність складового і нескладового звуків Завдяки словесному наголосові склади об’єднуються у фонетичні слова. Синтагма тичний наголос та інтонація об’єднують фонетичні слова в синтагми (такти). Інто нація і фразовий наголос сприяють об’єднанню синтагм у фрази. Мовець може розділити слова на склади (наприклад, лін-гві-сти-ка), хоча в при родному, звичайному мовленні слово не ділиться ні на склади, ні на звуки. Виділення звуків у словах може виконуватися лише для лінгвістичного аналізу та з методичною метою. Одиниці просодичної або тонічної підсистем називають просодемами, чи тонемами. Просодія — система вимови наголошених і ненаголошсних, довгих і коротких складів у певній мові. Мови, які використовують тони для розрізнення смислу, називаються політо- нічнимн (литовська, латинська, шведська, норвезька, словенська, сербсько-хорват ська, а також китайська, в’єтнамська, ганська, бірманська, африканські мови). В українській мові словесний наголос невід’ємний від слова і виконує не лише конститутивну, а й дистинктивну функції.
4. Склад і його види
Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й акустичному плані.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вершину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.
Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:
ліс, день, звір; я-ма, си-ла, книж-ка; со-ро-ка,я-лин-ка, серденько; ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.
Склади у слові бувають відкриті й закриті.
Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва;
Закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.
Поділ слів на склади залежить від декількох умов:
1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.
2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.
3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.
4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.
5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони належать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.