1. Комбінаторні та позиційні звукові зміни

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація – це зміна одного звука під впливом іншого , сусіднього

Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

- за результатами – повна і неповна

- за спрямування – прогресивна і регресивна

- за розташуванням звуків, які взаємодіють – контактну і дистанційну

Повна асиміляція – асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають повністю однаковими(безжалісний [б е ж: а л і с н и й])

Неповна асиміляція – асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються.( просьба [п р о з´ б а])

Прогресивна асиміляція – асиміляція, за якої попередній звук впливає на наступний.

Регресивна асиміляція – асиміляція, за якої наступний звук впливає на попередній.(молотьба[м о л о д´ б а])

Контактна асиміляція – асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки

Дистанційна асиміляція – асиміляція, за якої взаємодіють звуки на відстані(жалізо – залізо)

Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Гаплологія – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Напр., мінералологія – мінералогія.

Дієреза – викидання звука чи складу в слові для зручності вимови. Напр., корыстный – корисний.

Епентеза – поява у слові додаткового звука. Напр., строк зі срок.

Метатеза – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова. Напр., суворий виникло зі сурового

До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна його звучання.

Оглушення дзвінких приголосних

У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в російській, білоруській, польській, німецькій і тд мовах. Напр., дед[д е т], дуб [д у п]

Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова приголосного для полегшення вимови. Наприклад, острий – гострий.

2.Фонетичні закони.

Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.

Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.

Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах.

Мовні фонетичні закони суттєво відрізняються від законів природничих наук. У математиці, скажімо, закони є абсолютними, тобто не залежать від жодних умов. Фонетичні закони діють у певний період і на певній території (в одній мові чи декількох споріднених, але не в усіх). Так, наприклад, закон відкритого складу (принцип висхідної звучності в складі) діяв до половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. В англійській мові колись діяв закон переходу [sk] в [/]: skip -" ship [/ір] "корабель", fish -" fish [fr/] "риба". Нині він не діє: skill [skil] "мистецтво", score [ska:] "рахунок", skates [skeits] "ковзани", screw [skru:] "гвинт".

Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки - результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм. В усіх інших відмінкових формах це слово має закономірне [і] (кінця, кінцю, кінцем, кінці, кінців, кінцям, кінцями, кінцях), оскільки [о] тут знаходилося в закритому складі. У російській мові слово рука в давальному та місцевому відмінках повинно було мати форму руце за законом переходу задньоязикових перед голосними переднього ряду (пор. закономірне укр. руці). Однак за дією закономірного процесу вирівнювання основи у цьому випадку закріпилася форма руке (в усіх інших відмінкових формах зберігся звук [к]: рука, руку, рукой, рук, рукам, руками).

Знання фонетичних законів дає змогу встановити відповідність звуків у різних мовах. Наприклад, українському звукові [і], який виник із індоєвропейського [6], відповідає давньоруський [1>], рос. [е], лит. [аі]: *кепа - цЬна - цена - ціна - каіпа.