§5. Спеціальна методика формування складового

складу слова

При нормальному розвитку дитини оволодіння нею складовою структурою відбувається поступово через ряд фаз, які закономірно змінюють одна одну. До трьох років усі труднощі складотворення виявляються подоланими. У цьому ж віці з'являється так зване мовне чуття, коли ди­тина здібна оцінити правильність і виявити дисгармонію не лише свого, але й чужого висловлювання (Є.Н.Вінарська, Д.Б.Слобін, Г.М.Ляміна).

Існує залежність оволодіння складовою структурою слова від стану фонематичного сприймання, артикуляційних можливостей, семантичної недостатності мотиваційної сфе­ри дитини; а за даними останніх досліджень - від особливос­тей розвитку немовленнєвих процесів: оптико-просторової

орієнтації, ритмічної і динамічної організації рухів, здіб­ності до серійно-послідовної обробки інформації (Г.В.Бабіна, Н.Ю.Сафонкіна).

У свою чергу, формування складової структури впливає на успішність оволодіння граматичної будови мови, засво­єння звукового аналізу, письма та читання.

У дітей із ПМР дошкільного віку одним із найбільш склад­них для корекції є таке виявлення мовленнєвої патології, як порушення складової структури слів. Цей дефект мовлен­нєвого розвитку характеризується труднощами у вимові слів складного складового складу (порушення порядку складів у слові, пропуски або додавання нових складів чи звуків). Як правило, діапазон даних порушень є достатньо широким: від незначних труднощів вимови слів складної скла­дової структури в умовах спонтанного мовлення до грубих порушень під час повторення дитиною двох- і трьохскладних слів без збігу приголосних навіть з опорою на наочність.

Отже, в системі корекційної роботи з дошкільниками з ПМР певне місце приділяється завданням формування у дітей правильної вимови слів різної складової структури, усвідомлення принципу складового складу слова, умінь чу­ти і називати кількість складів у слові, визначати їх послі­довність, складати слова із заданих складів.

Склад є вимовною та словотворчою одиницею мови. Уміння складового аналізу передбачає складні розумові дії. Крім цього, під час навчання складового ділення слів необ­хідне знайомство з наголосом, який не існує окремо від слів. Лінгвісти називають склад фізичним носієм наголосу. Зав­дяки наголосу слово сприймається як звукова єдність.

Методикам роботи над складовим складом слова з різними категоріями дітей приділяли увагу такі дослідники, як Л.Б.Єсєчко, Е.Рибіна, Г.А.Каше, С.ФЛваненко, Г.М.Со-ломатіна, С.Є.Большакова, З.Є.Агранович та інші.

Корекційна робота з подолання порушень складової струк­тури слів складається з розвитку мовленнєвослухового сприй­мання та мовленнєворухових навичок. У ній можна виділити два етапи:

час заучування слів, у яких найчастіше зустрічаються упо­дібнення та перестановки, використовують схеми слова з позначенням на ній голосних звуків.

Роботу з вимови слів і речень випереджує відтворення різних складових рядів. Даний вид роботи доцільно прово­дити на етапі: автоматизації і диференціації звуків, які опрацьовують. Особливої уваги надають розвитку у дітей запам'ятовування ряду складів зі слуху, без зорової опори на артикуляцію логопеда. До кінця навчання діти повинні вміти після одноразового прослуховування відтворити ряд із 3-4 елементів різної звукової будови (ка-па-та-на; ас-ос-ус-іс тощо). Комбінацію складів для вправ підбирають таким чином, щоб вони слугували підготовкою до вимови слів певного складу.

Для закріплення роботи над складами пропонують такі прийоми: порахувати кількість складів; викласти фішки за кількістю складів; визначити однаковий звук у ряді; при­гадати склади з однаковим голосним; пригадати склади із заданим приголосним; повторити ряд складів у зворотному порядку; повторити лише перший або останній склад зада­ного ряду; скласти склад із заданих звуків тощо. Для закріп­лення роботи над складами зі збігом приголосних пропону­ють: проаналізувати склад (назвати перший, третій, другий звуки); скласти склад так, щоб попереду йшли приголосні (або голосні); дібрати склад з двох приголосних і одного голосного; порівняти склади (на - кна, та - ста, ас - акс тощо).

Під час опрацювання слів різної складової структури враховують:

1) структура слів, які опрацьовують, розширюється і ускладнюється за рахунок конструкцій, які вже є у мов­ленні дітей;

2) формування складової структури відбувається на ос­нові певних схем слів, які закріплюють як ізольовано, так і у складі фрази;

3) у більш тяжких випадках роботу починають з вик­ликання або закріплення слів-звуконаслідувань, які вже є

у мовленні дитини (особливу увагу приділяють повторенню звуконаслідувань, що надає певні можливості для засвоєн­ня складового ряду, наприклад: гав-гав, няв-няв, топ-топ);

4) перехід до двоскладових слів здійснюється за допо­могою вже засвоєних простих складових конструкцій: дітям пропонуються двоскладові слова типу ПГ+ПГ з однаковими складами, які повторюються (мама, баба).

На початковому етапі при низькому рівні мовленнєвого розвитку основним завданням є накопичення елементарного експресивного словнику шляхом викликання у дітей наслідувальної мовленнєвої діяльності у формі будь-яких звукових виявлень, а також розширення обсягу розуміння мовлення. На цьому етапі використовують слова з простою складовою структурою, які не включають артикуляцію складних звуків, і головною метою є уточнення складового контуру слова (його довжини). Робота з «немовленнєвими» дітьми починається з викликання або закріплення звуко­наслідувань. Далі доцільно переходити до роботи зі словами типу ПГ, ПГП (на, дай, тут, топ, там). їх вимова, як пра­вило, супроводжується жестами. З появою у дитини потреби наслідувати слову дорослого, працюють над відтворенням наголошеного складу, а потім інтонаційно-ритмічного ма­люнку слова одно-, дво- і трискладових слів (на даному етапі звуковий склад слова дитина може сприймати приблизно).

Порядок відпрацювання слів із різними типами складо­вої структури рекомендований Є.С.Большаковою. Ця пос­лідовність сприяє уточненню звукового контуру слова.

З дітьми, що мають більш високий рівень мовленнєвого розвитку проводиться робота з розрізнення та відтворення складового контуру слів. Увагу дітей спрямовують до різниці у вимові слів. Дітям пояснюють, що є слова короткі, які вимовляють швидко, а слова довгі вимовляють довше. Слово логопед вимовляє по складах, потім супроводжує плесканням у долоні. У перший період навчання склад на­зивають частиною слова (визначення «склад» вводиться у другому періоді навчання).

двоскладові слова	з відкритих складів (вата)
трискладові слова	з відкритих складів (машина)
односкладові слова	являють закритий склад (сад, мак)
двоскладові слова	із закритим складом (лимон)
двоскладові слова	зі збігом приголосних у середині слова листя, банка)
двоскладові слова	із закритим складом і збігом приголосних (чайник)
трискладові слова	із закритим складом (теремок)
трискладові слова	зі збігом приголосних і закритим складом (автобус)
трискладові слова	із двома збігами приголосних (мотрійка, картинка)
односкладові слова	зі збігом приголосних на початку і в кінці слова (лист, стіл)
чотирьохскладові слова	з відкритих складів (мереживо, морозиво)

Дітям пропонують «відплескати» сумісно з логопедом частини слів, які вимовляють. Для порівняння спочатку використовують слова більш контрастні (дім - морозиво), потім менш контрастні за складовою структурою (1 склад -4 склади, далі: 1-3, 1-2, 2-4, 3-4 склади). Матеріал пос­тупово ускладнюється. Дають слова зі зворотним і зак­ритим складом, а у подальшому слова подібного звукового складу (дрова - відро). Порівняння слів відбувається попар­но. Далі завдання можна варіювати, наприклад, запропо­нувати вибрати слова, які складаються з однієї частини, двох частин тощо. При цьому логопед спирається не тільки на слухове сприймання, але й на зорове та тактильне (тиль­на сторона долоні підкладається під підборіддя - скільки разів відкрився рот під час вимови - стільки складів). Слово графічно зображується на дошці, у вигляді горизонтальної риски, поділеної вертикальними +4-4-, або викладається на набірному полотні (горизонтальна довга смужка слово, під нею - декілька коротких - склади).

Використовують такі прийоми роботи: кількісний та порядковий рахунок слів у слові; моделювання складового складу за допомогою складової лінійки, самостійні дії дітей зі словами; мовленнєва гра «Живі склади», вимова слів по (Складах, встановлення їх послідовності, співвіднесення зі схемою; підбір слів із заданою кількістю складів (на наочному матеріалі - іграшки, схеми, картинки, словес­ний матеріал); підбір слів із заданим складом; додавання складу до повного слова; «перетворення» короткого слова у довге (рука - ручечка); перестановка складів (кабан - банка, сосна — насос) тощо.

Одночасно із засвоєнням звукового контуру слів тої чи тої складності проводиться робота з формування їх звуко­вого складу. Насамперед це вправи, спрямовані на роз­різнення слів за їх звуковим складом. Увагу дітей звертають на те, як змінюється смисл слова під час пропуску окремих складів чи зміни їх послідовності (спочатку ау - уа, потім -чай - чайка, насос - сосна тощо). У відповідності з навичками звуко-складового аналізу використовують такі прийоми ро­боти: пригадування слів із заданим складом або вибрати із запропонованих картинок ту, у назві якої є певна кількість складів; скласти слова зі складів розрізної азбуки, корис­туючись картинкою; додати склад, якого бракує у слові; вставити пропущений у середині слова склад тощо.

Засвоєнню правильної вимови дуже допомагає звуковий аналіз та синтез. Найбільш широко цей прийом використо­вується під час засвоєння правильної вимови закритих складів, складів зі збігом приголосних. Аналіз та синтез складів проводиться в усному плані (наприклад: кап — З звуки, к; а; п; к - приголосний, а - голосний, п - приголос­ний). Спочатку таке навчання полегшується за допомогою ігрових моментів (наприклад, «Живі звуки»). Використо­вують вправи на різні перетворення складів (тип - пат). Попередньо проводиться аналіз таких складів, як ап, ут. Визначається складотворна роль голосного звука.

Коли діти навчилися розрізняти складовий контур слів (даного етапу), а вимова окремих складів у ізольованому звучанні є достатньо чіткою, переходять до роботи над сло вом у повному обсязі його звуко-складового складу. Спочат­ку логопед чітко вимовляє слово, пояснює його значення. Потім діти повторюють його разом з логопедом і, нарешті, самостійно. Нове слово розучується за складами, що забез­печує чіткість вимови окремих елементів. Але вже на по­чатковій стадії виділяється наголошений склад. Під час складового проговорювання слово вимовляється відповідно до його написання. Поступово дітей підводять до злитої вимови слів. Поступовість переходу від поскладової до злитої вимови важлива для вивчення слів із артикуляційно близькими зву­ками, або важкими за артикуляцією звуків у їх поєднанні.

У процесі аналізу звукового складу слова дітей знайом­лять із наголосом,:

1) проводять вправи на розрізнення та відтворення складових поєднань, які відрізняються місцем наголосу. Вправи проводяться на матеріалі простих за артикуляцією звуків (вимова складів з чітким виділенням наголошеного складу: та-та тата, татата_? та-тата тощо за наслідуванням);

2) підведення дітей до усвідомленого виділення із ряду складів наголошеного складу. Логопед просить послухати склади і визначити, який склад вимовляється найголосніше (лалала — останній склад). Проводять тренувальні вправи з відтворення складових рядів, які відрізняються місцем на­голошеного складу (нанана, зазаза, сасаса). Склади вимов­ляються разом у повільному темпі;

8) пояснення наголосу і наголошеного складу: склад, що вимовляється з більшою силою, є наголошеним, а голосна, на яку падає наголос - наголошена). Проводять низка вправ на виділення наголошеного складу. Допомагає виділенню наголо­шеного складу графічне зображення наголосу на схемі слова:

липа —- пила

Під час визначення наголосу дітям показують його роль у слові (машина, машина, машина). Дають поняття про те, що в слові є лише один наголос у слові

Вміння визначати наголос у слові закріплюють у різно­манітних вправах: графічне зображення наголошеного складу у різних словах; визначення слів за заданою схемою (з вказівкою на наголошений склад); вимова слів у різному темпі і з різною силою голосу; класифікація картинок, у назвах яких наголос стоїть на першому, другому, третьому складі тощо.

Далі відпрацювання складової структури слова відбу­вається на матеріалі завершених речень. Ця робота прово­диться у двох напрямках: відображене відтворення за лого­педом з наступним заучуванням окремих речень, невеличких усмішок, віршиків, простих скоромовок; самостійне скла­дання простих поширених речень за запропонованими пи­таннями з використанням предметних і сюжетних картинок, за демонстрованою дією, за опорними словами.

Важливим принципом у роботі з формування складового складу слова є поступовий перехід від найбільш простого матеріалу до більш складного. В процесі навчання необхідно постійно повертатися до слів більш простого складового складу і включати їх у речення і тексти поряд з мовленнєвим матеріалом, який вивчається у даний час.