25. Початок християнства на землях Київської Русі та її хрещення

Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор’я ще на початку нашої ери. Звідси воно торувало собі шлях до Східної Європи. “Повість минулих літ” містить розповідь, згідно з якою апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких згодом був заснований Київ, а на місці, де тепер стоїть Андріївська церква, поставив хреста.

За іншими переказами, християнство на наших землях поширював учень апостола Петра – Папа Климент IV. Існує також свідчення про те, що українськими землями на початку 60-х рр. IX ст. проходили дороги солунських братів Кирила та Мефодія.

Системне освоєння християнством українських теренів розпочалося з колонізації греками причорноморських земель у VІ – VІІ століттях.

В українській науці є версії, що хрещеним був уже князь Кий. Стверджують, що хрестився він у 860 р. Цю версію підтверджує той факт, що цього року в диптихах Константинопольського патріархату з’явилася ще одна єпархія – Руська, що була на той час 61-ю. Очевидно, опікувалася вона християнізованим населенням слов’янського світу.

Договір князя Ігоря з греками (944 р.) свідчить про те, що на Русі вже існувало християнство. Княгиня Ольга, котра княжила після Ігоря, була християнкою. Це підтверджує той факт, що в 959 р. вона зверталась до імператора Римської імперії Оттона І з проханням, щоби він прислав до Києва єпископа, але згодом, з невідомих причин, відмовилася від своїх намірів.

Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги – князя Володимира. Наприкінці X ст. Київська Русь уже знала про іудейську та мусульманську релігії. Зважаючи на низку обставин, Київській Русі частіше доводилося спілкуватись із Візантією, що в той час перебувала на вершині всесвітньої цивілізації.

На думку більшості вітчизняних дослідників християнства, Володимиру знадобилися довгі роки, щоб з дикого реставратора язичницького культу в Новгороді, куди його відправив батько (князь Святослав) у 970 р., перетворитися на хрестителя Київської Русі в 988 р. Цей період був для нього часом помилок, пошуків, сумнівів і радощів. Це був час вибору не тільки особистого шляху, але й пошук істини, складний мужній та вольовий акт державного діяча, котрий спочатку духовно зріс сам, а потім почав залучати до більш високої релігійної духовності й усе населення Київської Русі. Важливе значення мало й те, що християнство в багатьох державах виявилось ефективним чинником налагодження внутрішньополітичного життя. На теренах Київської Русі в ті часи родоплемінні відносини та язичницька релігія переживали кризу при формуванні й утвердженні феодальних відносин.

Вибір князя Володимира, що припав на східну Візантійську Церкву, був зумовлений також її особливостями. Це була церква цезаропапістська (коли глава держави є одночасно главою церкви), що надавала князівській владі право втручатись у церковні справи. Одночасно князівська влада була запорукою панівного стану церкви в державі. Таким чином Володимир намагався зміцнити свою владу та Київську Русь загалом і, керуючись політичними інтересами, обрав віру, котра б сприяла зростанню духовності людей і поліпшенню та зміцненню державних справ. Православна церква була зацікавлена в поширенні свого впливу на нові землі. Отже, Православна церква задовольняла духовні, державницькі та політичні потреби князя Володимира й більшості населення Київської Русі.

У східному християнстві Православна церква завжди усвідомлювалась як суспільний організм, община людей, чиї духовні та фізичні сили були зміцнені Святим Духом. Це вирізняло віруючих як богообраних. Через таїнства хрещення та миропомазання всі віруючі церкви ставали її вірними. Оскільки Православна церква служила Богу та державі, то віруюче населення Київської Русі після здійснення цих таїнств ставало не лише рабами Божими, а й слугами держави.

Підсумовуючи все сказане, можна дійти висновку, що наприкінці X ст. виникла об’єктивна необхідність у релігії, щоби сприяла духовному зростанню та консолідації родоплемінних об’єднань, трансформації їх в єдину етнічну й політичну цілісність, освячувала централізовану владу. Християнська віра в царя небесного та його намісника на землі – князя – могла більше сприяти централізації держави, ніж язичницька релігія з її місцевими культами. Це підтверджувала й ситуація в інших державах, де християнство було панівною релігією.

До запровадження християнства на Русі спонукала також і потреба в розвиткові економічних, політичних та культурних зв’язків із сусідніми християнськими державами. Цьому, певною мірою, посприяли відносини Київського князя з Візантією, що склалися в той період. У 986 р. візантійський імператор Василій II, який опинився у скрутному становищі після поразки в Болгарії, звернувся до князя Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією та Київською Руссю і попрохав на допомогу військо з Києва. Володимир на цей союз погодився, проте зажадав за це руки сестри імператора – Анни. Візантійський імператор Василій II відмовив Володимирові в цьому через його язичницьку віру.

Улітку 987 р. проти Василія II у Візантії виступив його воєвода Варда Фока, що скориставшись із відсутності в столиці Василія ІІ, проголосив себе імператором Візантії. За цих умов князь Володимир вирушив до Криму в грецькі міста-поліси й облогою взяв фортецю Херсонес (вона була розташована в межах теперішньої околиці міста Севастополя). Василій П, бажаючи залишити грецькі поліси Північного Причорномор’я під своєю владою, змушений був погодитися на шлюб Володимира з Анною за умови, що він прийме християнську віру.

Літом 988 р. князя Володимира було охрещено. Щодо часу та місця хрещення князя Володимира існує декілька версій. За усталеною, він прийняв хрещення в церкві святого Якова в Корсуні (грецьке місто Херсонес у Криму, поблизу нинішнього м. Севастополь). За другою версією, він охрестився в 987 р. у Києві, а за третьою – у 987 р. у Василіві (зараз м. Васильків під Києвом).

Прийнявши християнську віру, князь Володимир (після хрещення – Василій) одружився з Анною, повернувся до Києва та вирішив зробити християнство релігією своєї держави. Першими прийняли хрещення мешканці Києва. Хрещення киян, за літописом, відбувалося 14 серпня 988 р. в Києві, під Володимирською гіркою, у річці Почайні.

Нестор Літописець писав, що цього дня вийшов Володимир з попами на Дніпро і зійшлось туди безліч людей. Вони ввійшли у воду і стояли там один – по шию, інші – по груди, а молодь – біля берега по груди, дехто з них тримав дітей. Дорослі ходили по річці, попи ж проголошували молитви, стоячи на місці. І була видна радість на небі та на землі з приводу такої кількості спасенних душ.

Після хрещення Володимир велів скидати в річку чи палити язичницьких ідолів, і почалося хрещення людей в інших містах та землях Київської Русі. Це був болісний процес. Активно противилося християнізації населення Новгорода, Ярослава й інших міст, але цей супротив Володимир жорстоко придушував. Християнство як офіційна релігія Київської Русі остаточно було закріплено силою державної влади в 991 р., але населення ще довго зверталося до язичницьких звичаїв.

Запроваджуючи християнство, Володимир намагався максимально використати всі політичні й економічні можливості від цього у відносинах з Константинополем.

Прийняття християнства було однією з найважливіших подій вітчизняної історії. Християнство найбільше відповідало психології й духовному складові населення Київської Русі, що й сприяло швидкому поширенню християнства серед населення та зближенню Київської Русі зі світовою цивілізацією. Запровадження християнства також позначилось і на зміцненні держави, поширенні писемності, освіти та культури.

Отож, православ’я залишило глибокий слід в історії Київської Русі та справило вирішальний уплив на формування національної свідомості слов’янських племен, зокрема й на менталітет українського народу.