1. Об’єкт та предмет дослідження мовознавства. Мовні універсалії.

Об’єктом мовознавства (те, що вивчається) - є природна, тобто людська мова. Предмет мовознавства: природа й сутність мови, її будова, структура, встановлення системи мови, походження мови, зміни в мові, фактори цих змін, виникнення та розвитку письма, його види, встановлення зв’язку між мовою та письмом, виникнення алфавіта, проблеми графіки і орфографії, класифікація мов, типологія мов, встановлення близькості мов, їх контрастності, виділення мовних сімей, родин. Мовознавство досліджує людську мову загалом і всі існуючі конкретні мови як різноманітні її вияви, індивідуальні втілення. Нині мовознавство є не просто єдиною наукою, а сукупністю споріднених наук, які мають спільний предмет вивчення – мову, але розглядають цей предмет з різних точок зору або вивчають різні його компоненти.

Мовні універсалії. Ними є, наприклад, звуковий характер мови, її членороздільність, існування в мові морфем, слів і речень, власних і загальних назв, різних за своїм змістом і граматичними властивостями частин мови. Крім того, існують спільні ознаки, притаманні багатьом, але не всім мовам: категорія числа (сад — сади), категорія роду (зелений — зелена — зелене).

Мовні універсалії (лат. universalis — загальний) — спільні ознаки, притаманні всім або багатьом мовам. Універсалії, які властиві кожній мові світу, називають абсолютними, а ті, що наявні в багатьох, однак не в усіх мовах, — статистичними. (імплікативні та неімплікативні)

Фонетичними універсаліями є такі закономірності: носовий голосний завжди з'являється внаслідок зникнення носового приголосного; у кожній мові є склади зі структурою приголосний + голосний.

Граматичні (наприклад, усі мови, які мають двоїну, мають і множину), семантичні (зокрема, в усіх мовах слова можуть як звужувати, так і розширювати своє значення(наявність частин тіла/ якщо є пальці на ногах ,є пальці на руках) й міжрівневі універсали (наприклад, кількість фонем у мовній системі і в окремій морфемі є обернено пропорційною, тобто чим більше в мові фонем, тим коротші в ній морфеми).

2. Аспекти та розділи мовознавства

(Фонетика (звукова будова мови) Фонологія (функціонування звуків і фонем у мові) Акцентологія (природа і функціонування наголосу) Орфоепія (норми вимови) Морфонологія (фонологічна структура морфем різного типу і застосування фонологічних відмінностей у морфологічних цілях) Лексикологія (лексика – усі слова або словниковий склад) Семантика (зміст, інформація, яка передається одиницями мови) Семасіологія (лексична семантика – значення слів і словосполучень) Ономасіологія (усі процеси номінації, процеси називання словом понять) Ономастика (власні назви, їх історія виникнення і функціонування) Словотвір (утворення і функціонування похідних і складних слів) Фразеологія (сталі вирази в усіх аспекти) Етимологія (походження і розвиток слів) Лексикографія (теорія і практика складання словників) Граматика (граматична будова, система правил і засобів комбінаторики мовних одиниць) Морфологія (правила і засоби словозміни і словотворення) Синтаксис (правила і засоби зміни і побудови словосполучень і речень) Графіка (букви абетки і діакритичні знаки у їх відношенні до звукової будови мови) Орфографія (сукупність правил нормативного написання слів і їх частин) Пунктуація (закономірності і норми вживання графічних позаалфавітних знаків) Стилістика (різні стилі мови в усіх аспектах) Діалектологія (Територіальні різновиди мови) Соціальна діалектологія (Соціальні різновиди мови) Лінгвістика тексту (Правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії, що виражаються цими правилами) Компаративістика, або порівняльно-історичне мовознавство (Споріднені мови (зв'язок між ними і їхня еволюція у часі і просторі)) Типологічне мовознавство (Типологічні (структурні) подібності як між окремими рівнями мови, так і цілими мовними системами) Ареальна лінгвістика (Розповсюдження і взаємодія територіально контактуючих мов і мовних явищ))

У мовознавчій науці функціонують різні дисципліни, зокрема конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство.

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови. Так, існує україністика (досліджує українську мову), полоністика (наука про польську мову), богемістика (наука про чеську мову) та ін. До сфери дослідження конкретного мовознавства належить також вивчення сімей і груп споріднених мов: наприклад, індоєвропеїстика вивчає індоєвропейські мови, славістика — слов’янські мови.

Загальне мовознавство присвячене людській мові загалом. Воно вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв’язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов.

Практичне мовознавство - вивчає конкретну мову (або мови) з ціллю її вживання як засобу спілкування

Теоретичне мовознавство з'ясовує сутність і природу мови, її будову й організацію, функціонування і розвиток. Воно вивчає мову як явище.

Прикладне мовознавство займається вирішенням завдань практичного використання мови. Розроблення методики вивчення мови є сферою прикладного мовознавства. До його проблематики належать також створення та удосконалення письма і спеціальних форм передавання мови — транскрипції (точного запису звуків мови), стенографії (швидкого і точного записування за допомогою скорочень й умовних знаків) тощо.

Загальне мовознавство складається з трьох основних розділів: зовнішньої лінгвістики, внутрішньої лінгвістики, компаративістики.

Внутрішня (структурна) лінгвістика вивчає систему мови, її одиниці та категорії, її рівні та їхню структуру. Об’єктом вивчення внутрішньої лінгвістики є система мови, а предметом вивчення – усі одиниці цієї системи: фонема, морфема, лексема, речення.

Зовнішня лінгвістика вивчає мову в її зв’язках з позамовними явищами: суспільством, культурою, мисленням, фізіологією людського мозку, географічними особливостями розташування мови на мовній карті світу і т.д. Об’єктом вивчення зовнішньої лінгвістики є зв’язок мови з позамовними явищами. Предмет вивчення – якийсь конкретний зв’язок.

Компаративістика (порівняльне мовознавство) вивчає зв’язки певної мови з іншою мовою чи групою мов. Об’єктом вивчення компаративістики є зв’язок між мовами, а предметом вивчення – конкретні зв’язки мов. Зв’язки мов мають різну природу, тому компаративістика ділиться за характером цих зв’язків на два розділи: порівняльно-історичне мовознавство та зіставне (контрастивне)

Порівняльно-історичне мовознавство вивчає зв’язки між спорідненими мовам. Ці мови виникли зі спільного джерела і тому об’єднані об’єктивно, історично. Метою порівняльно-історичного мовознавства є дослідити та обґрунтувати цю спорідненість. На базі даних порівняльно-історичного мовознавства створюються генеалогічні класифікації мов.

Зіставне мовознавство вивчає зв’язок між спорідненими і неспорідненими мовами. Мови для зіставлення добираються внаслідок об’єктивних потреб (наприклад, укласти довідник з фонетики чи граматики чужоземної мови з опертям на вихідну для студентів систему мови). На базі даних, отриманих від зіставлення мов, створюються типологічні класифікації мов.

Синхронійне мовознавство – вивчає стан мовної системи в певний момент її розвитку

Діахронійне мовознавство - вивчає розвиток мовної системи в часі; включає порівняльно-історичне мовознавство, або компаративістику