Вчення та мораль буддизму

Поширення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Трипітаки (Типітаки); це слово означає на палійській мові "три кошики". Певно, тексти спочатку писали на пальмових листках і складали в корзини. Звідси й пішла назва. Трипітака складалася протягом багатьох століть, набувши кінцевого оформлення на початку нашої ери. Послідовники різних напрямків буддизму розходяться між собою в питаннях про те, коли, де і на якій мові були канонізовані "Три кошики".

Тексти Типітаки розділено на три частини: Віная-пітака, Сутта-пітака й Абхідхарма-пітака. Перша – Віная-пітака – містить правила, яких необхідно дотримуватися в буддизмі. Друга – Сутта-пітака – розповідає про бесіди, які вів Будда зі своїми учнями. Третя – Абхідхарма-пітака – тлумачить основні догмати буддизму. (423 найбільш відомих висловлення з Трипітаки містяться в авторитетному зібранні під назвою "Дхаммапада" (палійське - "шлях вчення"); ця збірка неодноразово перекладалася на інші мови, зокрема, російську). Канонічними книгами вважаються також Сутта-ніпата (збірник поем про Будду та його учнів) та Джатакі (збірник розповідей про переродження Будди).

У центрі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини».

Перша них формулюється так: "У чому полягає благородна істина про страждання? Народження - страждання; розлад здоров'я - страждання; смерть - страждання; скорбота, плач, горе, нещастя і розпач - страждання; союз з нелюбимим - страждання; розлука з улюбленим - страждання; неотримання бажаного - страждання; коротше говорячи, п'ять категорій існування, у яких виявляється уподобання (до земного) - страждання".

Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земного. Окремі елементи свідомості переміняють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити достатньо довгі "ланцюги моментів", що у своїй сукупності і складають "потік свідомого життя" кожного індивідуума.

Буддизм потребує відходу від розгляду зовнішнього стосовно усвідомлення людиною світу. Розглядати його, на думку буддистських вчителів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Самий світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження "незнання", "темної" свідомості.

Згідно з вченням про дхарми "потік свідомого життя" індивідуума в кінцевому рахунку є породженням "світової душі", непізнаваного надбуття.

В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від початкових поглядів на душу, як на потік, "безперервність" постійно мінливих індивідуальностей.

"Друга благородна істина" говорить, що джерелом страждання є "жага задоволень, жага буття, жага могутності". Причина страждання мі­ститься в бажаннях, у почуттєвому досвіді. Варто звернути увагу на такий аспект: людина, користуючись матеріальними і духовними цінностями, розглядає їх як реальні, постійні, вона бажає їх мати. Такі бажання призводять до продовження життєвого процесу, ство­рюючи безперервний ланцюг боротьби за існування. Однак такі бажання, згідно з доктриною буддизму, стимулюються неуцтвом (в буддійському сенсі). Саме воно призводить до вольових дій, які створюють карму, підтримуючи процес перевтілення живої істоти, продовжуючи тим самим її страждання.

"Третя благородна істина": страждання може бути припинене че­рез усвідомлення того, що предмети зовнішнього світу та бажання є ілюзіями, як і все, що ми відчуваємо. Таким чином проблему людсь­кого спасіння перенесено у сферу свідомості. Повне згасання та при­пинення всіх бажань і пристрастей, відмова від них, визволення – у цьому сенс третьої «благородної істини» – про припинення страж­дання.

"Що ж є благородною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмова від них , звільнення і відділення від них."

Повне викорінення всіх бажань відповідає в буддизмі стану нірвани (буквально з санскритської мови - "загасання", "затухання", "заспокоєння"), яка, згідно з буддійськими уявлення­ми, становить мету людського існування. Це стан визволення від свого «я», повне згасання емоціональної активності людини, припинення «хвилювання дхарм». Будда трактував нірвану як стан ідеальної ду­ховної довершеності, де душа повністю звільнена від усього особис­того, стає єдиною із загальним, вільним та дійсним. Нірвана – стан повного визволення від усього, що здатне принести людині біль і страждання, звільнення від зовнішнього світу та світу думок. це кінцева мета релігійного порятунку, це стан "повного небуття", при котрому "переродження-страждання" кінчаються.

"Що ж згасло і затухло в нірвані? Згаснула жага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли помилки і зваби і їх відчуття і бажання; згасло мерехтливе світло низинного я, що приходить до індивідуальності."

Весь дух буддизму змушує зближати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття.

"Четверта благородна істина" - практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно "серединним шляхом" або "благородним восьмеричним шляхом" порятунку, який складається з восьми сходинок. Це:

Правильні погляди, тобто знання, засновані на "благородних істинах".

Правильна рішучість, тобто прагнення, готовність до подвигу в ім'я істини.

Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

Правильна поведінка , тобто неспричинення зла.

Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

Правильна увага, концентрація, тобто активна пильність свідомості.

Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медитації.

Практика вищої моральності має багато різних форм реалізації. В основі їх усіх лежить принцип утримання від десяти проявів античеснот (аморальності). Три з них стосуються дій тіла, чотири – дій мови і три – дій розуму.

Фізичні античесноти такі:

позбавлення життя живої істоти – від убивства комахи до вбивства людини;

крадіжка – заволодіння майном іншої людини без її згоди, незалежно від цінності цього майна та від того, була ця дія виконана самостійно чи з чиєюсь допомогою;

сексуальна розбещеність;

Античесноти мови – це:

брехня – обман інших людей словами або діями;

лихослів'я – внесення чвар, розбрату, щоб спонукати тих людей, які мали добрі стосунки, до сварки, або тих, які вже посперечалися, до ще більшої ворожнечі;

грубість – ображання інших;

марнослів'я – ведення під впливом бажань та інстинктів розмов про безглузде, нісенітниці.

Античесноти розуму:

заздрість – думки «якби це було моїм», бажання чого-небудь, що належить іншим;

зловмисність – намір завдати шкоди (як великої, так і незначної) іншому;

помилкові погляди – уявляти як неіснуюче щось існуюче, наприклад переродження (сансару) чи причинно-наслідковий зв'язок (карму).

Протилежність цим десяти античеснотам – десять чеснот, дотримання яких у повсякденному житті називається практикою моралі.

На відміну від ченців, мирянам дається спрощений етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), що зводиться до такого:

Утримуйся від убивства.

Утримуйся від злодійства.

Утримуйся від блуду.

Утримуйся від брехні.

Утримуйся від збудливих напоїв.

Крім цих заповідей людина повинна бути вірною Будді, його вченню й ордену.