- •52.Богдан Хмельницький- необачний політик чи визначий політичний діяч?
- •57.Слобожанщина: формування нового історичного регіону України у середині – другій половині XVII століття.
- •58. Руїна: причини, ознаки, наслідки.
- •59. Якого гетьмана і чому називають «сонцем доби Руїни»?
- •62. Україна в кінці XVII - на початку XVIII ст. Іван Мазепа: внутрішня та зовнішня політика.
- •63.Характеристика Конституції п. Орлика.
- •64.Гайдамаки та опришки: історичне значення.
- •65. Геополітичні зрушення кінця 18 ст. У Центрально-Східній Європі і їхнє значення в історії України.
- •66.Ліквідація Запорізької Січі та гетьманства: причини та наслідки.
- •67)Чи можливе було утворення кількох націй на території України у хiх?
- •68. Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •69.Українське національне відродження кінця XVIII - початку xіx ст.: причини, етапи, наслідки.
- •70).Закріпачення селян Катериною п та основні ознаки кріпосницької системи в Україні у першій половині XIX ст.
- •73.Західноукраїнська народна республіка: виникнення, історична доля
- •75.Зародження та становлення в Україні політичних партій наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •78.Німецько—австрійська окупація України. Гетьманування Павла Скоропадського (1918 р.).
- •79.Директорія унр (1918-1920 рр.). В.Винниченко, с.Петлюра.
- •80. Чи можна назвати зовнішньополітичну діяльність усрр на початку 1920-х рр. Незалежною політикою незалежної держави?
- •81. Чи можна було уникнути голоду 1921-1923 рр.?
- •82.Україна в умовах неПу.
- •83.1-Й Всеукраїнський з'їзд рад. Проголошення в Україні радянської влади.
- •86.Колективізація сільського господарства в Україні, методи її здійснення.
- •88.Процес формування тоталітарного режиму в срср і Україна. Доля української інтелігенції.
- •89. Чим можна пояснити масовий характер репресій?
- •3. Битва за Москву
- •01:39:29
- •01:39:29
- •96.Бандера
- •97. Оун-упа в роки другої світової війни і в повоєнні роки (1941-1952 рр.).
- •98 Соціально-економічне і суспільно-політичне становище України у другій половині 40-х - першій пол. 50-х рр. XX ст.
- •98. Економіка України в період повоєнної відбудови (1945-1955 рр.).
- •100. Соціально-політичне та культурне життя в Україні в період Хрущовської відлиги (1945-1955 рр.).
- •101. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст.
- •102. Чим був «застій» у народному господарстві України у період застою?
- •103. Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст. Дисидентський рух.
- •105. Проголошення незалежності україни
- •107. Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, її значення. Конституційна реформа 2004 р. І ставлення до неї різних політичних сил.
- •108. Політичні партії та рухи в Україні на сучасному етапі (1991 -2012).
- •110. Міжнародне становище та зовнішня політика Української держави на сучасному етапі (1991-2012).
- •111. Помаранчева революція 2004 р.: реальність чи політико-ідеологічна фікція?
110. Міжнародне становище та зовнішня політика Української держави на сучасному етапі (1991-2012).
Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році. Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнішньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.
Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України:
1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;
2. європейська iнтеграцiя;
3. багатостороння дипломатiя.
У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини з сусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту. Європейська iнтеграцiя для України - це подальше політичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.
В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:
1. забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй;
налагодження ефективного регiонального та субрегіонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;
2. активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.
Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики України відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та завдань є:
1. Забезпечення національної безпеки.
2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки.
3.. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку її національної культури і освіти.
4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.
5. Контакти з українською діаспорою.
6. Інформаційна функція.
111. Помаранчева революція 2004 р.: реальність чи політико-ідеологічна фікція?
На початок 2000-х років в укр. суспільстві сформувався такий елемент громадянського суспільства, як фінансово-промислові групи. В Україні з'явилися й досить численні засоби масової інформації, а також культурні, просвітницькі й наукові недержавні організації, які існували на зарубіжні гранти або на кошти вітчизняних фінансово-промислових груп. їм судилося відіграти істотну роль у розгортанні соціального катаклізму, який одержав назву Помаранчевої революції.
В суспільстві немає одностайної думки щодо того, як класифікувати події осені-зими 2004 р. Трохи більше половини громадян стверджують, що це була революція. Решта переконана в тому, то помаранчевий виступ називати революцією не слід. Такий поділ думок відповідає результатам повторного голосування в другому турі 26 грудня 2004 р., завдяки якому В. Ющенко став президентом. Іншими словами, відповідь в обох випадках прив'язується до певної особистості, що неправомірно. Коректною може бути тільки відповідь, пов'язана з так званим ефектом Майдану.
Масовість була неочікуваною як для влади, так і для організаторів акцій протесту. Більше того, вона виявилася неочікуваною і для самих учасників. Попередні опитування показували, що мало хто збирався протестувати проти фальсифікації президентських виборів у таких формах. Спалах народного гніву був неочікуваним для самого народу. Він змінив народ.
Показово, що відразу ж після обрання В. Ющенка Президентом України понад половина опитаних громадян не відчувала внутрішнього дискомфорту. Проте в наступні три роки суспільство розчарувалося в тій команді, яка прийшла до влади. "Помаранчеві" лідери залишилися при владі після чергових (2007 р.) виборів до парламенту, але не скористалися цим для здійснення системних реформ.