Нейроінфекції

Нейроінфекції – це загальне захворювання організму з поразкою нервової системи.

У структурі загальної патології нервової системи питома вага інфекцій складає близько 40%. При цьому менінгіти і менінгоенцефаліти є найбільш частими клінічними формами нейроинфекционних захворювань.

Менінгіт – поліетиологічне інфекційне захворювання, що характеризується запаленням мозкових оболонок і супроводжується загальною інфекційною інтоксикацією, обшемозговой симптоматикою, менінгіальним синдромом, а так само запальними змінами ліквору.

Енцефаліт – поліетиологічне інфекційне захворювання, переважно вірусної природи, що характеризується поразкою речовини головного або спинного мозку.

Мієліт – поліетиологічне захворювання, що характеризується поразкою спинного мозку.

Менінгіти.

По етиології менінгіти підрозділяються на гнійні (бактеріальні) з перевагою нейтрофільних лейкоцитів і серозні (як правило, вірусні) з переважно лімфоцитарним плеоцитозом. Для деяких бактеріальних менінгітів характерна перевага лімфоцитарного (серозного) складу ліквору (туберкульозний, сифілітичний, при Лайм - борреліозі й ін.).

Менінгіт може бути первинному або вторинним (розвивається на тлі вже наявного загального або місцевого інфекційного процесу) .

У патогенезі менінгіту відіграє роль комплекс факторів: насамперед властивості збудника, реакція організму хазяїна і тло, на якому відбувається контакт мікро - і макроорганізму. Велике значення має вірулентність збудника, його нейротропність і інші особливості. У реакції хазяїна істотну роль грає вік, харчування, соціально – побутові фактори, перенесені травми і захворювання, характер попереднього лікування, імунний статус і ін. Умови навколишнього середовища включають вплив фізичних факторів охолодження, перегрівання, інсоляції; контакти з тваринами, переносниками і джерелами інфекції й ін.

Визначені особи мають підвищений ризик виникнення інфекційних поразок нервової системи. До них відносяться люди з деякими супутніми захворюваннями і хронічними інфекціями, такими як

травми черепа,

наслідку нейрохірургічних утручань

хронічні гнійні процеси в грудній порожнині,

септичні ендокардити,

хвороби крові,

діабет,

хронічні захворювання придаткових пазух черепа,

алкоголізм,

тривала терапія іммуносупресорами й ін.

Збудник може проникати в оболонки мозку різними шляхами:

гематогенним,

лімфогенним,

периневральним або

контактним (при наявності гнійного вогнища, що безпосередньо стикається з мозковими оболонками, – отиту, гаймориту, абсцесу мозку).

Клініка

Менінгіти, характеризуються гострим початком з високою температурою, головним болем, нудотою і блювотою, загальним нездужанням і слабістю. Типовим для менінгітів є наявність менінгеальних симптомів, що свідчать про роздратування оболонок мозку.

Загальмозкова симптоматика у виді порушення свідомості, судорог і ознаки осередкової поразки нервової системи при менінгіті відсутні, а їхня наявність свідчить про менінгоенцефаліте.

Основним критерієм менінгіту є збільшення числа кліток у ЦСЖ. При вірусних менінгітах спостерігається лімфоцитарний склад ЦСЖ. Цитоз представлений двох - тризначним числом, як правило, не більш 1000 у 1 мкл. Процентний уміст лімфоцитів складає 60–70 % загального числа кліток у лікворі. Рівень білка і цукру в межах норми. При наявності менінгеальних знаків, але при відсутності запальних змін у лікворі говорять про менінгизме.

Діагностика менінгіту.

1. Синдром загальної інфекційної інтоксикації.

Гіпертермія, жар, озноб, пітливість, розлади сну, загальна м'язова слабість, апатичність, зниження апетиту.

2. Загальмозкова симптоматика.

Інтенсивний головний біль, розлитий, що розпирає характеру, нудота, блювота на висоті головного болю, що не приносить полегшення, гіперестезія, запаморочення, зміна свідомості – психомоторне порушення, марення, галюцинації, судороги.

3. Менінгиальний синдром – включає, крім головного болю, ригідність потиличних м'язів, симптоми Кернига і Брудзинського, світлобоязнь, гіперестезію шкірних покривів.

Вторинні вірусні менінгіти (менінгоенцефаліти).

Одним з частих видів вірусних менінгітів є ентеровирусние .

Усі представники ентеровирусов викликають менінгіти, але найбільше часто віруси Коксаки й ЕСНО. Нерідко причинами вірусних менінгітів є також парамиксовируси (епідемічного паротиту, парагриппа, респіраторно - синцитиальний), віруси сімейства герпеса , арбовируси (кліщового енцефаліту), лімфоцитарного хориоменінгита й ін.

До них відноситься ентеровирусний і паротитний менінгоенцефаліт(40-70%) , а також що рідше зустрічається коревий, краснушний, ветряночний, герпетический, цитомегаловирусний і інші.

Ентеровірусний.

Епідемії звичайно виникають влітку і восени. У залежності від скупченості колективу і санітарних умов у 40-70 % випадків можливі повторні захворювання. Найчастіше інфекція поширюється від людини до людини фекально-оральним ( при вирусоносительстве) і повітряно-краплинним при хворобі. Визначене значення при сезонних спалахах приділяється і деякою комахою, зокрема мухам і траканам.

Симптоми. Інкубаційний період у середньому складає від 3 до 12 днів. Продромальний період виражений слабко або найчастіше відсутній. Маніфестація, як правило, настає гостро і раптово. Спостерігається лихоманка (38-40), потьмарення свідомості, млявість, апатія, сонливість. Головний біль, нудота, блювота, загальна гиперестезия, гиперакузия, гиперестезия. Серед інших скарг спостерігається диспептические розладу і схваткообразная біль в околопупочной області. Виявляються менінгиальние знаки і загальмозкові симптоми. Ентеровирусние менінгіти відносяться до захворювань, що самодозволяють, і в більшості випадків закінчуються видужанням.