- •Тема: Соціологія гуманітарної сфери
- •Соціальна сутність культури
- •Структурні елементи та форми вияву культури в житті людини і суспільства
- •Статус, предмет і об'єкт соціології освіти
- •Освіта та її функції і структура (види, форми)
- •Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти
- •Наука як особливе знання
Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти
Якщо для XIX ст. критерієм оцінювання знань був принцип “знаєш - не знаєш”, для XX ст. - “розумієш - не розумієш”, то для XXI ст. визначальним буде не тільки вміння засвоювати вже набуті знання, а й уміння використовувати їх на практиці та продукувати нові.
Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема на такі ознаки цієї кризи:
зростання неосвіченості у світі, яка охоплює 1 млрд. осіб;
розрив між освітою та культурою;
відставання освіти від науки;
збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;
послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;
зростаюча диспропозиція між потенціалом людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;
низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;
постійно зростаючий розрив між: вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами:
крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;
одержавленням та бюрократизацією освітянської системи;
викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи;
залишковим принципом фінансування освіти і культури;
відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;
соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями;
зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.
Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти і кризи, спеціалісти називають такі:
Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання га інституційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.
Структурне оновлення: демонополізація та роздержавлення монопольних систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) ^сектора та передумов “вільного освітянського середовища”; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.
Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фупдаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.
Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене кавчання.
Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з другого - найефективніші комплексні рішення інформаційно-методичного забезпечення.
Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ, який забезпечить організаційну єдність одержання змістових стандартів в освіті, буде здатний відтворювати інтелектуальний потенціал та духовність суспільства у всьому розмаїтті громадських потреб.