4. Джерела та система кримінального права

Правовою основою кримінального права України є Конституція України.

Джерелами кримінального права виступають:

– КК України – як основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм;

– укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які в подальшому імплементуються в національне кримінальне законодавство.

Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов’язані між собою. Структурно норми кримінального права поділяються на дві частини – Загальну та Особливу. Такий поділ виник у XVIII ст. До цього часу існували відокремлені закони, які передбачали відповідальність за окремі злочини (види злочинів). Однак розвиток науки кримінального права привів до виділення відповідних інститутів, які мали значення для всіх видів злочинів (стадії скоєння злочину, співучасть у злочині, обставини, що виключають кримінальну відповідальність, та ін.). Таким чином, виник поділ на Загальну та Особливу частини.

Загальна частина КК України містить визначальні норми загального характеру і їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК України. Норми Загальної частини визначають: завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб, поняття злочину, стадії вчинення злочину, співучасть в злочині, види покарань, загальні засади призначення покарання, погашення та зняття судимості тощо.

Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше суспільно-небезпечне діяння. Порушення такої заборони передбачає відповідне покарання. Іншими словами, в Особливій частині КК визначається кримінальна відповідальність за скоєння конкретних злочинів.

Загальна та Особлива частини КК нерозривно пов’язані між собою і складають єдину галузь права - кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться у Загальній частині. Так неможливо притягнути особу до кримінальної відповідальності за крадіжку (ч.1 ст. 185 КК), якщо вона не досягла віку кримінальної відповідальності, а отже і не є суб’єктом злочину (ст. 22 КК).Зв’язок норм Загальної й Особливої частини полягає й в тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, застосовуються норми як однієї, так і іншої частин. Так при кваліфікації готування до злочину, застосуванню підлягає як норма Загальної частини (ст. 14 КК), так і норма Особливої частини, в якій передбачено злочин, для вчинення якого було здійснено готування. Слід зауважити, що, не зважаючи на відповідну стабільність, Загальна частина кримінального права перебуває в постійному розвитку, збагачуючись на базі теоретичних розробок науковців-криміналістів.

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право України займає одне з провідних місць у системі права в цілому. Воно разом із цивільним та адміністративним правом належить до фундаментальних матеріальних галузей системи права. Однак виходячи з завдань, які воно вирішує та методу, за допомогою якого це здійснюється, місце, що займає кримінальне право в системі права, в цілому є особливим. Фактично й інші галузі права в тій чи іншій частині здійснюють функцію охорони суспільних відносин. Проте лише кримінальне право веде боротьбу з найбільш небезпечними діяннями, які спричиняють шкоду найбільш важливим суспільним відносинам. Саме тому для боротьби з ними кримінальним правом обираються найсуворіші методи та найжорсткіші форми державного впливу. Від інших фундаментальних галузей кримінальне право відрізняється як за об'єктом правового регулювання, так і за методом його здійснення.

Найбільш тісно кримінально право зв’язано з конституційним, кримінально-процесуальним, адміністративним, кримінально-виконавчим та міжнародним правом.

Кримінальне право нерозривно пов’язано із конституційним правом. Оскільки Конституція України є правовою основою кримінального права, всі норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Можна стверджувати, що низка положень, закріплених у Конституції безпосередньо стосується кримінального права. Насамперед це положення закріплені у ч.3 ст. 28 (кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань), ст.58 (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення), ст. 60 (ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази), ч.1 ст.61 (ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме діяння), ст.62 (особа вважається невинуватою і не може бути піддана кримінальному покараню, доки її вину не доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду) та в ряді інших норм.

Кримінальне право фактично реалізується у формах, визначених кримінально-процесуальним правом. Кримінальне право, як галузь матеріального права встановлює, які саме суспільно-небезпечні діяння є злочинами і які саме покарання застосовуються за їх вчинення. Проте процедуру їх реалізації закріплено саме у кримінально-процесуальному праві. Зокрема процесуальний закон передбачає, що за наявності передбачених законом підстав необхідно порушити кримінальну справу, провести досудове розслідування, направити її до суду, розглянути по суті, поставити вирок тощо. Кримінальний процес стосовно кримінального права є тією формою, в якій матеріальне право проявляється. Фактично кримінально-процесуальне право утворює те середовище, в якому матеріальне кримінальне право реалізується. Без кримінально-процесуального права матеріальне кримінальне право залишилося б “мертвим”. В свою чергу існування кримінально-процесуального права без кримінального – позбавлено будь-якого сенсу.

Тісним є зв'язок кримінального права з кримінально-виконавчим правом, яке регулює суспільні відносини, що виникають в процесі виконання і відбування кримінальних покарань призначених засудженим за вироком суду. Кримінально-виконавче право ґрунтується на нормах кримінального права, оскільки саме останнє визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. А вже безпосередньо порядок і умови відбування (виконання) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, які містяться у Кримінально - виконавчому кодексі України (КВК).

У низці питань кримінальне право пов'язано з міжнародним правом. Це стосується проблем екстериторіальності, дипломатичної недоторканості, визначення території дії кримінального закону, видачі злочинців, відповідальності за діяння, визнані злочинними світовим співтовариством (міжнародний тероризм, найманство та ін.). Цей зв’язок проявляється й в тому, що ціла низка норм кримінального права булла імплементована (введена) у КК України на підставі міжнародних угод, ратифікованих Україною. Наприклад ст.278 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за викрадення повітряного судна (Гаазька (1970р.) та Монреальська (1971р.) конвенції про боротьбу із незаконним захопленням повітряних суден; ст.447 КК (найманство) та цілий ряд інших.