1.2 Час вчинення злочину

У ст. 58 Конституції України закріплений принцип, відповідно до якого ”ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення”. Цей принцип в кримінальному праві називають принципом ультраактивності закону. Принцип ультраактивності, згідно з яким застосовується той закон про кримінальну відповідальність, який діяв під час вчинення злочину, базується на відповідних положеннях Загальної декларації прав людини 1948р. та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966р. і є загальновизнаним принципом кримінального права сучасних правових держав.

Цей принцип відтворений у вітчизняному законі про кримінальну від повільність – згідно ч.2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння, необхідно вважати відповідний закон, який до моменту початку цього діяння набрав законної сили і до моменту закінчення діяння не втратив її.

Злочинність і караність діяння, інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються нормами Загальної та Особливої частин КК. При цьому злочинність у цьому контексті означає офіційне визнання злочином певного діяння, а так само замаху чи готування до певного діяння, а караність – наявність визначеного у законі кримінального покарання (його виду і розміру). Що ж стосується інших кримінально-правових наслідків діяння, то до них слід віднести будь-які примусові заходи кримінально-правового характеру, які можуть поліпшити або погіршити становище особи, зокрема: судимість; примусові заходи виховного характеру; примусове лікування; примусові заходи медичного характеру; конфіскація та знищення певних предметів тощо.

Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність вирішальне значення нерідко має правильне визначення часу вчинення злочину. Відповідно до ч.3 ст. 4 КК України часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Правильне вирішення цього питання суттєво залежить від характеру вчиненого діяння. Наприклад в залежності від особливостей вчинення злочинних дій та їх тривалості розрізняють продовжувані та триваючі злочини. Часом вчинення триваючого злочину вважається час вчинення дії або бездіяльності з яких починається так званий ”злочинний стан” (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, придбання вогнепальної зброї тощо). Часом вчинення продовжуваного злочину (складається з сукупності тотожних діянь, об’єднаних єдиним умислом) є час вчинення останньої дії – наприклад крадіжка останньої деталі комп’ютера, який викрадається по частинах.

Разом з тим, вчинення багатьох злочинів пов’язане не тільки з виконання особою певного діяння (дії або бездіяльності), а й з настанням суспільно-небезпечних наслідків, встановлювати які вимагає закон (злочини з так званим матеріальним складом). На жаль у теорії кримінального права немає єдиної думки серед науковців при вирішенні питання про час вчинення таких злочинів. Одні дослідники пов’язують час вчинення таких злочинів із моментом настання вказаних у законі суспільно-небезпечних наслідків, інші вважають, що часом вчинення злочину необхідно вважати час вчинення дії (бездіяльності) незалежно від часу настання суспільно-небезпечних наслідків, а настання наслідків, передбачених законом свідчить лише про закінчення злочину. Більш слушною вбачається друга точка зору, яка і знайшла своє закріплення у ч. 3ст.4 КК.