5. Фізичний або психічний примус

У ч.1 ст. 40 КК передбачено, що не є злочином дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, завдання удару, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити певні дії (або бездіяльність) – які містять ознаки злочину (наприклад, не перешкоджати проникненню в сховище, видати чуже майно та ін.).

Фізичний примус, який є підставою для застосування ч.1 ст. 40 КК повинен бути:

– суспільно-небезпечним, тобто таким, який за своїми характеристиками здатний спричинити шкоду суспільним відносинам, що прийняті під охорону кримінальним правом. Взятий відокремлено, такий фізичний примус повинен утворювати склад злочину, передбаченого відповідною нормою КК України;

– непереборним, тобто таким, що особа в даній ситуації, із застосуванням наявних можливостей не може подолати Через застосування такого фізичного примусу особа втрачає можливість керувати власними діями, а в деяких випадках – навіть усвідомлювати їх. З огляду на це дії, які нею вчиняються, не можуть розглядатись як злочинні, і особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Ознаками, що характеризують діяння особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є: його збіг з об'єктивними ознаками якогось злочину та відсутність волі особи в такому діянні. Вчинені особою дії або бездіяльність за своїми об'єктивними ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем і т. ін. Але такі діяння злочинними не визнаються, оскільки вони позбавлені такої обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння, як наявність волі особи, яка не здатна керувати своїм вчинком. Отже, виключається кримінальна відповідальність такої особи за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Отже підставами виключення злочинності діяння в такому випадку є суспільна небезпечність та непереборність фізичного примусу, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.

Інша ситуація має місце у разі переборного фізичного або психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, при якому особа зберігає можливість керувати своїми вчинками.

Психічний примус – це погроза застосування до особи фізичного насильства чи заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин.

Ч.2 ст. 40 КК визначає, що питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК (Крайня необхідність).

Отже КК виходить із того, що психічний примус (як і переборний фізичний примус) хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж має певну можливість обрати той чи інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під дією побоїв або погрози вбивством видає чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, було чи не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом переборного фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).