8. Звільнення від відбування покарання за хворобою

Звільнення від відбування покарання за хворобою регламентується нормами ст. 84 КК, яка носить відповідну назву. Деякі питання звільнення від відбування покарання за хворобою роз'яснюються в постанові ПВС України від 28 вересня 1973 р. № 8 ”Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу”.

Так, згідно з ч.1 ст. 84 КК від відбування покарання звільняються особи, які під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати власну поведінку та керувати нею. До таких осіб можливе застосування примусових заходів медичного характеру, передбачені ст.ст. 92-95 КК.

Ч.2 ст. 84 КК передбачає звільнення від покарання осіб, які після вчинення злочину або під час відбування покарання захворіли на іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає подальшому відбуванню ними покарання.

Норма, закріплена у ч.3 ст. 84 КК визначає, що при захворюванні на тяжку хворобу військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні та визнанні їх непридатними до військової служби за станом здоров’я, вони звільняються від відбування покарання.

Аналіз наведених вище норм, закріплених у ч. ч.1-3 ст. 84 КК дає підстави дійти висновку, що законодавець закріплює три види звільнення від відбування покарання за хворобою, кожний з яких має свою самостійну підставу для їх застосування:

1) захворювання засудженого під час відбування покарання на психічну хворобу, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Маються на увазі лише такі психічні захворювання, які можуть бути підставою для визнання особи неосудною. Саме тому в ч. 1 ст. 84 КК встановлено, що до особи, яка звільняється від подальшого відбування покарання у зв'язку із психічним захворюванням, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК. Цей вид звільнення без обмеження поширюється на осіб, засуджених до будь-яких видів покарань;

2) захворювання особи після вчинення злочину або під час відбування покарання на іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає подальшому відбуванню покарання. Звільненню за цією підставою підлягають засуджені, які захворіли на хворобу, що передбачена в ”Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання”, який затверджено спільним наказом Державної пенітенціарної служби України та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. № 3/6. До таких хвороб належать ВІЧ-захворювання, онкологічні захворювання, туберкульоз та ін.

Проте лише факт захворювання на тяжку хворобу, яка або не перешкоджає подальшому відбуванню покарання, або може бути вилікувана не створює підстави для такого звільнення. Закон вимагає, аби суд приймав рішення про те, що певна хвороба перешкоджає відбуванню особою покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи. Відповідно до абз. 2 п. 2 постанови ПВСУ від 28 вересня 1973 р. № 8 звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбування покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли подальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків.

Наведений вид звільнення насамперед поширюється на дві категорії осіб: а) засуджених, які захворіли на таку тяжку хворобу після вчинення злочину, але до початку відбування покарання; б) засуджених, які захворіли на тяжку хворобу в процесі відбування покарання. Враховуючи підставу для звільнення можемо дійти висновку, що цей вид звільнення не може бути застосований до осіб, які засуджені або вже відбувають такі покарання, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу – оскільки жодне захворювання не може перешкоджати їх відбуванню.

3) визнання військовослужбовця непридатним до військової служби за станом здоров'я. Перелік хвороб, за наявності яких військово-лікарняна комісія може визнати військовослужбовця непридатним до подальшого проходження військової служби, наведено в додатку № 1 ”Розклад хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України” до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 р. № 2. Таке звільнення від покарання може бути застосоване лише до військовослужбовців, засуджених до основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, арешту (який відбувається на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 84 КК у разі одужання осіб, звільнених від покарання через хворобу на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 84 КК, вони направляється для подальшого відбування покарання, якщо:

а) не закінчились строки давності виконання обвинувального вироку, передбачені ст. ст. 49 та 80 КК;

б) відсутні інші підстави звільнення від відбування покарання.

При цьому час протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк відбування покарання за правилами ч.5 ст. 72 КК з розрахунку день позбавлення волі за день застосування примусових заходів медичного характеру.

За своїм характером перший і третій види звільнення від відбування покарання за хворобою є обов'язковими, а другий – факультативним.

Всі види звільнення від відбування покарання за хворобою є безумовними.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання за хворобою є виключно сприятливими для звільненої особи. По-перше, крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 84 КК, такі особи остаточно звільняються від відбування покарання за вчинений злочин. По-друге, при усіх видах звільнення за хворобою строк погашення судимості для особи обчислюватиметься із самого моменту звільнення (за виключенням засуджених, як захворіли на тяжку хворобу після вчинення злочину і не відбували покарання – вони не вважається судимими з моменту звільнення від покарання). По-третє, у разі вчинення особою, звільненою від відбування покарання за хворобою, нового злочину їй не може призначатися покарання за правилами сукупності вироків.