6.Жіноча консультація, її структура і завдання. Організація обслуговування гінекологічних пацієнток та вагітних, профілактична робота закладу. Показники діяльності жіночої консультації.

Жіноча консультація забезпечує амбулаторно-поліклінічну та акушерсько - гінекологічну допомогу.

Функції:

- амбулаторний прийом вагітних;

- проф. огляд;

- обстеження;

- профілактика та лікування безпліддя;

- експертиза тимчасової непродуктивності;

- планування сім*Ї.

Основні підрозділи ЖК:

- управління;

- господарча частина;

- реєстратура;

- кабінети: акуш.-гінек., терапевта, стоматолога, лор, офтальм.

Організація обслуговування гінекологічних пацієнток та вагітних:

- надання акуш.- гінекол. Допомоги на дому;

- виїзна жіноча консультація;

- базові жіночі консультації;

При оцінці діяльності жіночої консультації враховують такі показники,, як материнська та перинатальна смертність, % невиношуваності (викидні, передчасні пологи), частота пізніх гестозів (еклампсії) ; співвідношення вагітностей, які закінчилися штучними абортами та пологами. Основними показниками роботи акушерського стаціонару є материнська захворюваність та смертність, захв. Новонароджених, пологовий травматизм матерів та дітей.

Показник матер. Смерті розраховується як співвідношення померлих жінок у період виконання генеративної функції до 100000 живонароджених дітей.

7.Організація роботи охорони здоров’я материнства і дитинства, її соціально-економічні, правові та медичні основи. Назвіть головні організаційні вимоги надання медичної допомоги вагітним, роділлям і породіллям.

Охорона здоров’я матері та дитини – це комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я жінок і дітей та покращання демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку молоді та дітей.

Медико-соціальне значеннясистеми охорони здоров'я матері та дитини визначається її провідною роллю в збереженні та поліпшенні здоров'я жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят, вихованню здорового, гармонійно розвиненого покоління.

Ефективність охорони здоров'я матері та дитини залежить від вирішення низки завдань, до яких відносяться:

-соціальний захист родини, матері та дитини, адресне надання соціальної допомоги;

-першочергове спрямування відповідних ресурсів на розвиток лікувально-профілактичних і оздоровчих закладів;

-впровадження медичного страхування та реорганізація діючої системи лікувально-профілактичної допомоги;

-антенатальна охорона плода;

-впровадження сучасних ефективних медичних технологій;

-профілактика інфекційних захворювань, здійснення в повному обсязі імунопрофілактики;

-формування здорового способу життя.

Головні організаційні елементи надання

медичної допомоги вагітним, роділлям і породіллям

• Забезпечення звертання жінок до жіночої консультації в ранні терміни вагітності (до 12 тиж).

• Огляд вагітної в обов'язковому порядку проводять такі лікарі:

а)акушер-гінеколог: 13—15 разів за нормального перебігу вагітності (один раз у першій половині вагітності, двічі на місяць у другій половині вагітності, тричі на місяць після 32 тиж вагітності);

б)терапевт (двічі, в тому числі перший огляд до 12 тиж вагітності) ;

в)стоматолог, отоларинголог, окуліст;

г)інші спеціалісти за показаннями. 3. Проведення досліджень: а)аналіз крові 3—4 рази;

б)загальний аналіз сечі (12-13 разів). У першій половині вагітності – під час кожного відвідування; у другій половині вагітності — три рази на місяць;

в)реакція Вассермана до ЗО тиж — двічі;

г)УЗД до 28 тиж — двічі;

д)медико-генетичне консультування — за показаннями.

4. Жінці, що працює в шкідливих умовах, потрібно видати відповідний висновок (згідно з чинним законодавством), ф. № 084/О.

5. Після пологів жінка повинна відвідати жіночу консультацію протягом двох тижнів після виписування зі стаціонару.

6. Антенатальний патронаж проводить медпрацівник дитячої поліклініки з 28 тиж вагітності.

При підозрі на наявність інфекційного захворювання у вагітної чи в разі її контакту з хворим на інфекційне захворювання жінку направляють на пологи до обсерваційного відділення (такого порядку госпіталізації дотримують також, якщо за жінкою не спостерігали в жіночій консультації, вагітна не мала обмінної картки чи пологи розпочалися поза лікарняним закладом).

8. Рівні надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги населенню (наказ МОЗ України від 29.12.2003 №620 “Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”). Організація пренатальної профілактики при вагітності.

РІВНІ НАДАННЯ СТАЦІОНАРНОЇ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ТА НЕОНАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

I рівень – ЦРЛ і міські лікарні, в яких відсутні відділення анестезіології й інтенсивної терапії. Забезпечується цілодобове чергування анестезіолога (чергування вдома).

Установи цього рівня забезпечують розродження вагітних з „низьким” ступенем акушерського та перинатального ризику розвитку ускладнень, надання медичної допомоги гінекологічним хворим.

II рівень – ЦРЛ і акушерські відділення міських лікарень, міські пологові будинки, у яких є відділення анестезіології й інтенсивної терапії, а також черговий неонатолог цілодобово.

Установи цього рівня забезпечують розродження вагітних “низького” і „високого” (за сукупністю факторів) ступеня ризику, а також виконують всі функції установ I рівня, в тому числі надання кваліфікованої допомоги гінекологічним хворим, окрім спеціалізованої гінекологічної допомоги. Установи II рівня повинні забезпечити надання медичної допомоги новонародженим масою тіла >1800 г (термін гестації ≥ 34 тиж.), які мають захворювання без значних порушень життєвих функцій.

III рівень – міський пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров`я, які є клінічними базами кафедр акушерства і гінекології III-IV рівня акредитації, а також пологові відділення обласних лікарень за відсутності ВУЗів, які мають у своєму складі відділення інтенсивної терапії новонароджених та раннього неонатального нагляду; НДІ ПАГ АМН України.

Установи цього рівня забезпечують розродження вагітних „вкрай високого” та „високого” ступеня перинатального ризику з важкою акушерською й екстрагенітальною патологією і надання спеціалізованої допомоги гінекологічним хворим, а також виконують всі функції установ I-II рівня.Установи III рівня повинні забезпечити надання медичної допомоги новонародженим масою тіла ≤ 1800 г і терміном гестації ≤ 33тиж. незалежно від наявної патології, а також усім новонародженим з важкими формами захворювань або будь-якими порушеннями життєвих функцій.

Організація пренатальної профілактики при вагітності.

Антенатальну профілактику, або допологовий патронаж, заняття з вагітними, профілактику захворювань новонароджених проводять разом акушери-гінекологи і педіатри.

Перший антенатальний патронаж проводять протягом 2 тижнів з моменту взяття вагітної на облік у жіночій консультації Антенатальну охорону плода в районних центрах проводить патронажна сестра, а в сільських амбулаторіях і фельдшерсько-акушерських пунктах у разі відсутності патронажної сестри — акушерка чи фельдшер. При цьому з'ясовують вік, професію вагітної та її чоловіка, перенесені захворювання, наявність хронічних захворювань у сім'ї, шкідливі звички, кількість абортів, пологів, стан здоров'я у даний час, умови праці, побуту, харчування, режим праці та відпочинку, запрошують у дитячу поліклініку в день профілактичного прийому, заповнюють картку антенатального патронажу. Другепатронажне відвідування (на 28—32-му тижнях вагітності) проводить педіатр і медична сестра. Вони уточнюють терміни декретної відпустки, перевіряють виконання вагітною порад медичних працівників, дотримання режиму дня і харчування, навчають майбутню матір, як підготувати молочні залози до годування дитини, організувати в квартирі куточок для новонародженого.

9. Система акушерсько-гінекогогічної допомоги, її мета і завдання. Заклади, які забезпечують первинний, вторинний і третинний рівень цієї допомоги. Основні показники роботи пологового будинку.

Система акушерсько-гінекологічної допомоги

Система акушерсько-гінекологічної допомоги може надаватися як у самостійних лікувально — профілактичних закладах — пологових будинках і жіночих консультаціях, так і у відповідних відділеннях різних лікарень, поліклінік або медико-санітарних частин, в Українському консультативномо-діагностичному центрі матері та дитини. Вона також забезпечується у перинатальних центрах і Центрі реабілітації репродуктивної функції жінок, вІнституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН України.

Мета: збереження та відновлення репродуктивного здоровя жінок, профілактика розвитку гінекологічних та пологових ускладнень, екстрагенітальної патології.

Завдання:- амбулаторний прийом вагітних і хворих на гінекологічні захворюванням

- профілактичний огляд жінок

- повноцінне комплексне обстеження вагітних і гінекологічних хворих

- диспансерне спостереження за вагітними та гінекологічними хворими

- виявлення патології вагітності та своєчасна госпіталізація жінок до відділень патології вагітності

- профілактика та лікування безпліддя

- експертиза тимчасової непрацездатності

- гігієнічне виховання з метою підготовки до майбутнього материнства

Заклади, які забезпечують первинний, вторинний, третинний рівні надання допомоги:

I рівень - районні, центральні районні та міські лікарні, в яких відсутні відділення анестезіології й інтенсивної терапії. Забезпечується цілодобове чергування анестезіолога (чергування вдома).

II рівень - районні лікарні, центральні районні лікарні і акушерські відділення міських лікарень, міські пологові будинки, у яких є відділення анестезіології й інтенсивної терапії, а також черговий неонатолог цілодобово.

III рівень - міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства і гінекології III-IV рівня акредитації, а також пологові відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених; інститут ПАГ АМН України.

Показники роботи пологового будинку:

1.1 Своєчасне взяття вагітних на облік:

кількість жінок, які звернулись до консультації

із строком вагітності до 12 тиж

------------------------------------------------------------------------ * 100

заг.кількість вагітних, взятих консультацією на облік

1.2 Питома вага нормальних пологів:

кількість нормальних пологів

--------------------------------------------------- * 100

загальна кількість прийнятих пологів

1.3 Частота ускладнень пологів:

кількість окремих ускладнень

-------------------------------------------------* 100

кількість прийнятих пологів

1.4 Рання неонатальна смертність:

кількість померлих віком перших повних 7 днів

------------------------------------------------------------- * 100

кількість дітей, які народились живими

10. Завдання, зміст роботи стаціонару пологового будинку, особливості його структури. Яка облікова документація використовується у стаціонарах акушерсько-гінекологічного профілю?

Завдання стаціонару пологового будинку

1. Надання кваліфікованої стаціонарної лікувально-діагностичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим та гінекологічним хворим згідно з “Нормативами надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги”.2. Забезпечення невідкладною акушерсько-гінекологічною та неонатологічною допомогою пацієнтів.3. Забезпечення кваліфікованою анестезіологічною та реанімаційною допомогою пацієнтів.4. Впровадження в практику сучасних засобів діагностики та лікування ускладнень вагітності, захворювань породіль, гінекологічних захворювань.5. Своєчасне скерування при необхідності пацієнтів на вищий рівень надання медичної допомоги згідно з визначеними рівнями організації акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні.6. Здійснення заходів щодо профілактики виникнення нутрішньолікарняних інфекцій.7. Організація лікувально-діагностичної допомоги з питань репродуктивного здоров’я подружжю, молоді, особам, що беруть шлюб на стаціонарному етапі.8. Організація та забезпечення спеціалізованої консультативної допомоги пацієнтам пологового будинку.9. Проведення цитологічного скринінгу на патологію шийки матки усіх пацієнтів, які звернулися за медичною допомогою вперше за звітний рік.10. Організація спільного перебування матері та новонародженого відповідно до вимог чинних галузевих нормативних документів.11. Удосконалення організаційних форм надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим та хворим на гінекологічну патологію.12. Вивчення та впровадження сучасних методик ведення пологів та післяпологового періоду, діагностики та лікування гінекологічних захворювань, ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду, досвіду роботи кращих лікувально-профілактичних закладів щодо сучасних технологій надання акушерсько-гінекологічної допомоги.13. Аналіз показників стану здоров’я жінок і дітей, показників якості надання акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги населенню, розробка заходів щодо їх поліпшення.14. Ведення відповідних форм звітно-облікової та статистичної документації, надання у встановлені терміни звітної та статистичної інформації щодо діяльності закладу територіальним органам охорони здоров’я. 15. Проведення експертизи тимчасової непрацездатності. Аналіз та розробка заходів щодо її зниження.16. Забезпечення підвищення кваліфікації медичного персоналу пологового будинку. 17. Забезпечення взаємозв’язку та наступності зі станцією швидкої медичної допомоги, жіночими консультаціями, амбулаторно-поліклінічними закладами та дитячими поліклініками, спеціалізованими ЛПЗ (дермато-венерологічні лікарні, протитуберкульозний диспансер та ін.).18. Організація зберігання, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів відповідно до вимог чинних нормативних документів19. Надання інформації про всі випадки внутрішньолікарняних інфекцій, материнської смертності, нещасні випадки та надзвичайні події територіальним органам охорони здоров’я.20. Забезпечення організації проведення патологоанатомічного дослідження згідно з чинним законодавством, участі у ньому фахівців, причетних до надання медичної допомоги померлим пацієнтам.21. Забезпечення складання статистичних звітів за встановленими зразками.22. Організація оформлення документів на новонароджених, від яких відмовились батьки згідно з чинним законодавством.23. Дотримання персоналом, пацієнтами та відвідувачами правил внутрішнього розпорядку, затверджених головним лікарем пологового будинку.24. Створення ліжок денного перебування у гінекологічному та відділенні патології вагітних згідно з показаннями, визначеними у наказі МОЗ від 28.12.02 № 503 “Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні”.25. Організація і проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з питань збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я; профілактики ускладнень вагітності та пологів; профілактики ЗПСШ, ВІЛ, СНІДу; планування сім"ї; первинної профілактики вроджених вад розвитку; профілактики онкозахворювань та інше.

Зміст роботи стаціонару пологового будинку

Пологовий будинок (відділення) надає спеціалізовану допомогу за територіальним принципом, але перша і невідкладна медична допомога надається усім вагітним і породіллям незалежно від місця проживання і відомчої підлеглості установ. Госпіталізація здійснюється за напрямами компетентних медичних працівників, але жінка може і сама звернутися в пологовий будинок (відділення).

Структура стаціонару пологового будинку

Стаціонар пологового будинку включає приміщення приймально-оглядові і для виписки; відділення: родове, післяпологове, патології вагітних, обсервація, гінекологічне, новонароджених, реанімаційне. Пологове і гінекологічні відділення рекомендується по можливості розміщувати в різних корпусах. Приймально-оглядові приміщення акушерських і гінекологічних відділень мають бути роздільними. У них є кімната-фільтр і оглядові кімнати, звідки після санітарної обробки жінка поступає у відповідне відділення.

Родове відділення (приміщення родового блоку) має передпологові палати з кількістю ліжок, що становить 12% розрахункового числа ліжок післяпологового фізіологічного відділення (але не менше 2), палати інтенсивної терапії і родові палати, в яких повинно бути 8% розрахункової кількості ліжок післяпологового фізіологічного відділення (але не менше 2), операційну і оглядові палати.

ПЕРЕЛІК облікової документації, що використовується у стаціонарах акушерсько-гінекологічного профілю

1.	Журнал обліку прийому хворих в стаціонар	001/о
2.	Журнал відмовлень в госпіталізації	001-1/о
3.	Журнал обліку прийому вагітних, роділь і породіль	002/о
4.	Медична карта стаціонарного хворого	003/о
5.	Медична карта переривання вагітності	003-1/о
6.	Первинний огляд анестезіолога і протокол загального знеболювання	003-3/о
7.	Листок лікарських призначень	003-4/о
8.	Протокол переливання крові та її компонентів	003-5/о
9.	Температурний лист	004/о
10.	Листок реєстрації переливання трансфузійних рідин	005/о
11.	Листок обліку руху хворих і ліжкового фонду стаціонару	007/о
12.	Журнал запису оперативних втручань у стаціонарі	008/о
13.	Журнал реєстрації переливання трансфузійних рідин	009/о
14.	Журнал запису пологів у стаціонарі	010/о
15.	Листок основних показників стану хворого, який знаходиться у відділенні (палаті) анестезіології і інтенсивної терапії	011/о
16.	Направлення на патологогістологічне дослідження	014/о
17.	Зведена відомість обліку руху хворих і ліжкового фонду в стаціонарі, відділенні або профілю ліжок	016/о
18.	Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого	027/о
19.	Протокол про виявлення у хворого занедбаної форми злоякісного новоутворення	027-2/о
20.	Журнал обліку процедур	029/о
21.	Журнал реєстрації листків непрацездатності	036/о
22	Журнал обліку роботи з гігієнічного виховання населення	038/о
23.	Щоденник обліку роботи ендоскопічного відділення (кабінету)	039-6/о
24.	Щоденник обліку роботи кабінету (відділення) функціональної діагностики	039-7/о
25.	Щоденник обліку роботи відділення (кабінету) ультразвукової діагностики	039-8/о
25.	Карта хворого, який лікується в кабінеті лікувальної фізкультури	042/о
26.	Карта хворого, який лікується в фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті)	044/о
27.	Журнал реєстрації ендоскопічних досліджень	046/о
28.	Журнал реєстрації функціональних досліджень	047/о
29.	Журнал реєстрації ультразвукових досліджень	048/о
30.	Журнал запису рентгенологічних досліджень	050/о
31.	Довідка для дільничного педіатра або сімейного лікаря	057/о
32.	Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення	058/о
33.	Журнал обліку інфекційних захворювань	060/о
34.	Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару	066/о
35.	Історія пологів	096/о
36.	Карта розвитку новонародженого	097/о
37.	Журнал відділення (палати) для новонароджених	102/о
38.	Направлення на МСЕК	088/о
39.	Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву	089/о
40.	Повідомлення про випадок захворювання на сифіліс, гонококову, хламідійну інфекцію, урогенітальний мікоплазмоз та трихомоніаз	089-1/о
41.	Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення	090/о
42.	Листок призначень лікарями наркотичних і психотропних лікарських засобів та виконання цих призначень	091/о
43.	Довідка про тимчасову непрацездатність студента, учня технікуму, професійно-технічного училища, про хворобу, карантин і інші причини відсутності дитини, яка відвідує школу, дитячий дошкільний заклад	095/о
44.	Виписка із карти розвитку новонародженого	097-1/о
45.	Повідомлення про результат лікування безпліддя	099/о
46.	Медичне свідоцтво про народження	103/о-95
47.	Лікарське свідоцтво про смерть	106/о
48.	Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть	106-2/о-95
49.	Журнал реєстрації аварії при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом	108-1/о
50.	Обмінна карта пологового будинку, пологового відділення лікарні (відомості жіночої консультації про вагітну)	113/о
51.	Завдання лікарю-консультанту	119/о
52.	Контрольний журнал реєстрації групи крові і резус-приналежності	127-2/о
53.	Журнал реєстрації виданих (отриманих) довідок для призначення і виплати державної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування	147-1/о
54.	Довідка для призначення і виплати державної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування	147/о
55.	Повідомлення про народження дитини та обстеження на наявність вроджених вад розвитку, хромосомної та спадкової патології	149-1/о
56.	Журнал обліку померлих	151/о
57.	Журнал обліку новонароджених	152/о
58.	Журнал обліку випадків перинатальної смерті	153/о
59.	Повідомлення про вагітну, в крові якої виявлені антитіла до ВІЛ	501-1/о
60.	Повідомлення про закінчення вагітності у ВІЛ-інфікованої жінки	501-2/о
61.	Робочий журнал лабораторних досліджень	251/о

11. Материнська смертність, як важливий показник роботи акушерсько-гінекологічної служби, її соціально-економічне значення, причини материнської смертності, особливості її вирахування та сучасний стан.

Материнська смертність, як важливий показник роботи акушерсько-гінекологічної служби

Показник материнської смертності належить до числа основних показників, які відображають рівень організації роботи закладів охорони здоров'я акушерсько-гінекологічного профілю.

Материнська смертність-це статистичне поняття, пов’язане зі смертю жінки під час вагітності чи протягом 42 діб після її закінчення, незалежно від тривалості та локалізації вагітності, від будь-якої причини, пов’язаної з вагітністю чи обтяженою нею, чи її веденням, але не від нещасного випадку чи інших випадкових причин.

Рання материнська смертність - до 42 діб. Пізня материнська смертність пов’язана зі смертю жінки від прямих або непрямих акушерських причин, пізніше ніж через 42 доби, але раніше року після закінчення вагітності.

Соціально — економічне значення материнської смертності

Значення полягає у зменшенні народжуваності у зв'язку із смертністю жінок дітородного віку. Це, в свою чергу, зменшує в подальшому відсоток працездатного населення та змушує державу витрачати додаткові кошти на утримування та підтримку дітей — сиріт, їх соціальну та економічну та психологічну адаптацію в суспільстві.

Причини материнської смертності поділяють на 2 групи:

1.Безпосередньо пов’язані з акушерськими причинами-це випадки, які є результатом акушерських ускладнень.

2. Опосередковано пов’язані з акушерськими причинами-випадки, які є наслідком якоїсь хвороби, яка була в жінки раніше чи розвернулась під час вагітності та яка не була викликана безпосередньо акушерськими причинами, але була ускладнена фізіологічним впливом вагітності.

Структура причин МС в Україні

• Екстрагенітальна патологія

• Кровотечі

• Тромбоемболічні ускладнення

• Гестози

• Сепсис

• Анестезіологічні ускладнення

• Позаматкова вагітність

Особливості вираховування материнської смертності

кількість випадків

Показник материнської смертності

материнської = --------------------------- x 100 000

смертності кількість народжених живими

Сучасний стан

Рівень материнської смертності у Європі 5-10 на 100.000 народжень. В Україні — 14,7 на 100000 народжень. До 5 на 100.000 є низьким показником.

12. Особливості ситуації щодо психічних розладів в світі та Україні. Принципи надання психіатричної допомоги. Основні міжнародні юридичні та правові документи, що регулюють питання медичної допомоги хворим на психічні розлади.

Особливості ситуації щодо психічних розладів в Україні та в світі

У 2007 році показники захворюваності на розлади психіки та поведінки становили 242,3 на 100 тисяч населення. Найвищий показник зафіксовано у Житомирській області, Черкаській області, у Київській області. Найнижчі показники в Закарпатській та у Волинській області.

У структурі показників захворюваності серед усіх розладів психіки та поведінки переважала непсихотична группа розладів психіки. Серед вперше виявлених захворювань на розлади психіки та поведінки переважали чоловіки. При розподілі показників захворюваності на розлади психіки та поведінки за місцем проживання переважали міські жителі. Загалом показник захворюваності на розлади психіки та поведінки впродовж останніх років збільшився на 0,45 %, той же показник у дітей віком 0-17 років включно знизився на 4,1 %, дорослих віком 18 років і старші зріс на 5,1 %.

З точки зору ВООЗ до найбільш соціально значимих відносятся такі психічні розлади як сильні депресії, деменції, депресії та самогубства. У країнах Європи до 30% усіх звернень громадян до лікарів загальної практики пов’язано із психічним неблагополуччям.

Експерти ВООЗ вважають, що 5-10% населення розвинутих країн потребують психіатричної допомоги. Досить часто психічні розлади поєднуються з соматичними – 9-25% хворих. Із загальної кількості осіб з фізичними вадами майже 30% мають психічні хвороби.

Принципи надання психіатричної допомоги:

• законність,

• гуманність,

• додержання прав людини і громадянина

• добровільності,

• доступності та відповідності до сучасного рівня наукових знань,

• необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Основні міжнародні юридичні та правові документи,що регулюють питання медичної допомоги хворим на психічні розлади:

1. Гавайска декларація Схвалена Генеральною асамблеєю ВПА, Відень, Австрія, 10 червня 1983 р.

2. Положення та погляди Всесвітньої психіатричної асоціація про правах і юридичного захисту психічних хворих.

(Прийнято Генеральною ассамблеєю ВПА на VIII Всесвітньому конгресі по психіатрії, Афіни, Греція, 17 жовтня 1989 р.)

3. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам стосовно правового захисту осіб , що страждають від психічних розладів, примусово госпіталізованих як пацієнти.

4. Принципи захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги ( Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 46/109 1992 р.)

5. Гельсінська декларація щодо психічного здоров’я, прийнята на Європейській конференції ВООЗ у м. Гельсінкі (Фінляндія) 12-15 січня 2005 р., визначає основні напрями реформування систем охорони психічного здоров’я країн Європи.

13. Організація психіатричної допомоги в Україні: законодавство України про психіатричну допомогу, заклади, які надають лікувальну і соціальну допомогу психічно хворим. Основні облікові форми з питань психіатричної допомоги.

Законодавство України про психічну допомогу.

Психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону про психіатричну допомогу (вiд 19.06.2007) та інших нормативно-правових актів.

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.

Заклади, які надають лікувальну і соціальну допомогу психічно хворим:

І. Лікувально-профілактичні заклади Міністерства охорони здоров'я (МОЗ України):

1. психоневрологічні диспансери;

1. диспансерні відділення;

2. кабінети лікаря психіатра в Центральній районній лікарні (поліклініці);

3. психіатричні лікарні;

4. дитячі психіатричні лікарні (відділення);

5. психіатричні відділення загально-соматичних лікарень.

ІІ. Заклади, що знаходяться у підпорядкуванні Міністерства соціального забезпечення та захисту:

1. будинки інвалідів для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

1. психіатричні медико-соціальні експертні комісії (МСЕК).

ІІІ. Заклади Міністерства освіти і науки:

1. школи для осіб з психічними вадами;

1. школи-інтернати для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

2. дитячі садки для дітей з психічними вадами;

3. школи для хворих не епілепсію.

Основні облікові форми з питань психіатричної допомоги

• направлення на госпіталізацію у психіатричну лікарню;

• заяви в суд про дозвіл на психіатричний огляд громадянина без його згоди чи згоди його законного представника;

• заяви в суд про госпіталізацію громадянина у психіатричний стаціонар без його згоди або згоди його законного представника;

• довідка про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду;

• акт судово-психіатричної експертизи.

14. Амбулаторна допомога психічно хворим: психоневрологічний диспансер - структура, завдання. Види експертиз, які проводяться в психоневрологічному диспансері. Судово-психіатрична експертиза, мета, класифікація.

Структура психоневрологічного диспансеру

Займає центральне місце в системіамбулаторної допомоги психічно хворим

Диспансеризація-це організація роботи психіатричних закладів стосовно систематичного нагляду за перебігом психічного розладу в особи, яка страждає на психічний розлад. Диспансеризація здійснюється у виглядідиспансерного та консультативного нагляду.

За територіальним принципом диспансери поділяються на обласні, міські, міжрайонні тарайонні(у великих районах). Робота в диспансері будується задільничним принципом. Для обслуговування окремих контингентів хворих спеціальними видами допомоги при диспансерах створюютьсяневрологічні, психотерапевтичні, фізіотерапевтичні кабінети. Для обслуговування дітей і підлітків –дитячо-підліткові кабінети.

Основні завдання психоневрологічного диспансеру:

1)Проведення психічно хворим всіх видів амбулаторного лікування: медикаментозного, фізіотерапевтичного, психотерапевтичного.

2)Активне і систематичне спостереження за станом психічно хворих шляхом активних викликів їх, відвідування вдома тих, хто за своїм станом не можуть відвідувати диспансер.

3)Надання консультативної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам області, міста, району.

4)Визначення тимчасової втрати працездатності у зв'язку з психічними розладами.

5)Надання хворим допомоги в соціально-побутових і юридичних питаннях.

6)Забезпечення позалікарняного патронажу і контроль за його проведенням (виплата рідним, сім'ям, які взяли під опіку психічно хворих, патронажної допомоги, спостереження за умовами проживання психічно хворих).

7)Проведення спільно з закладами соціального забезпечення роботи по працевлаштуванню психічно хворих із залишковою працездатністю.

8)Участь, за дорученням органів охорони здоров'я, у вирішенні питань опіки над недієздатними психічно хворими.

9)Проведення судової і військової амбулаторної психіатричної експертизи.

10)Психогігієнічна і психопрофілактична робота на промислових підприємствах, навчальних закладах тощо.

11)Направлення в психіатричні стаціонари хворих, які потребують госпіталізації.

12)Вивчення динаміки захворюваності і чинників, які впливають на неї.

Види експертиз, які проводяться в психоневрологічному диспансері.

медико-соціальна експертиза працездатності, військово-лікарська, судово-психіатрична.

Судово-психіатрична експертиза: мета, класифікація

Судово-психіатрична експертиза проводиться з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи.

Експертиза може проводитись:

1. амбулаторно (у тому числі посмертно),

2. стаціонарно,

3. у судовому засіданні.

Експертиза поділяється на:

• первинну (призначається у даній справі з даних питань уперше),

• додаткову (призначається для вирішення окремих питань, які не були поставлені при первинній експертизі, а також у разі неповноти або недостатньої якості первинної експертизи),

• повторну (призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний необґрунтованим)

15.Медико-соціальне значення постаріння населення.

Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря (сімейного лікаря), для інших - це амбулаторне лікування (денні стаціонари, курси реабілітаційного лікування), для третіх - це стаціонари вдома, довгострокова медико-соціальна допомога вдома, лікування в клінічних умовах, перебування в госпісах. Україна належить до демографiчно старих країн свiту. Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює: 1.зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення 2. збільшення числа літніх людей, які за станом здоров’я потребують додаткової підтримки з боку суспільства 3. численні потреби медичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, вимагають розробки геронтологічних заходів та впровадження державної системи медико-соцiального захисту населення літнього віку, згідно міжнародним вимогам Декларації прав людини на здоров’я.

Особливості стану здоров’я людей літнього віку є:

-- зростання рівня хронічних захворювань, ускладнення яких стають найбільш частими причинами смерті. Рівень захворюваності людей старше працездатного віку майже у 2 рази вище ніж у працездатному.

-- захворюваність найчастіше носить множинний характер, зі схильністю до загострень і ускладнень.

-- часто відзначаються неспецифічні прояви хвороб, характерний тривалий період одужання, тому що процеси відновлення порушених функцій стають усе менш досконалими.

-- швидке погіршення загального стану, якщо не забезпечене відповідне лікування.

Спеціальні показники їх здоров’я:

збереженість рухової активності і здатність до самообслуговування. Ці два інтегральних показники відбивають можливість взаємини з навколишнім середовищем, спілкування з зовнішнім світом, участі в житті суспільства. Високий ступінь збереженості фізичних можливостей, впливає на загальне самопочуття, попереджає погіршення фізичного і психічного здоров'я, визначає впевненість у собі, позначається на настрої, самопочутті, самооцінці стану здоров'я

Загальні показники оцінки функціонального стану людей літнього віку, їх характеристика.

загальні показниками: захворюваність, смертність, інвалідність і фізичні можливості.

Захворюваність та інвалідність:при старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворюваннясерцево-судинної системи(ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, цереброваскулярна недостатність та ін.),нервової системийорганів чуття,кістково-м'язової системи(деформуючі артрози, остеопороз),органів травленняідихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Ці ж захворювання є також основними причинами інвалідності в літньому віці.

Смертність :смертність від усіх нозологічних форм зміщується до старших вікових груп. Понад 80% причин смерті людей літнього віку припадає на захворювання серцево-судинної системи і новоутворення.

16Вплив постаріння населення на демографічне навантаження, захворюваність населення та

потребу в медичному забезпеченні.

Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення та збільшення числа літніх людей, які за потребують додаткової підтримки з боку суспільства. При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи,нервової системийорганів чуття,кістково-м'язової системи(деформуючі артрози, остеопороз),органів травленняідихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Численні потребимедичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки i впровадження державної системи комплексних заходiв медико-соцiальної допомоги населенню літнього віку. Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря, для інших - це амбулаторне лікування ,для третіх - це стаціонари вдома.

Система організації геріатричної допомоги в Україні. Завдання та перспективи її розвитку.

До цього часу в країні відсутня єдина скоординована система медичної допомоги і соціальних послуг літнім людям У нових економiчних умовах при iснуваннi критичного нестатку коштiв на охорону здоров'я i соцiальний захист населення питання щодо формування державної системи герiатричної допомоги особливо складнi. Старi люди є тією верствою населення, яка найбiльш потребує медико-соціальні послуги i найменш платоспроможна. З іншого боку, вiдсутня оперативна iнформацiйна пiдтримка i конкретна планова етапна послiдовнiсть розвитку герiатричних служб. Вирiшення проблеми повинно забезпечуватися шляхом раціонального розподiлу існуючих ресурсів, систематизацiї, планування i адекватного застосування елементів геріатричної допомоги на основі визначення реальних потреб лiтнього населення у рiзних видах медико-соціального обслуговування та створення науково обгрунтованої програми заходiв. На тлi поглиблення демографiчного постарiння населення країни, збiльшення загальних показникiв патологiчної ураженостi i смертностi населення, особливої актуальності набуває необхiднiсть координації та адаптацiї медико-соцiальних служб до змiн характеру потреб лiтнiх людей у рiзних видах допомоги.Організаційно-структурне забезпечення та форми роз- витку, взаємозв'язку і наступництва у роботі медичних і соціальних служб:

амбулаторно-поліклінічної допомоги(дільничного терапевта та геріатрич­ної сестри, спеціалізованих форм герореабілітації тощо);

допомоги вдома(поліклінічних медико-сбціальних відділень, стаціонарів вдома, виїзних герореабілітаційних бригад, консультативної і швидкої медич­ної допомоги);

стаціонарної допомоги(геріатричних відділень, палат, відділень сестринського догляду і тривалого перебування хронічних хворих; хосписів; денних стаціонарів);

допомоги сільським літнім мешканцям(сільських лікарняних амбулаторій і виїзних консультативно-лікувальних і діагностичних бригад);

нових форм геріатричної допомоги населенню(геріатричних центрів, ліка­рень і поліклінік; лікарень сестринського догляду і сестринських скринінгових бригад; кризових центрів, нічних служб медико-соціальної допомоги літнім людям, служб "перепочинку", телефонних інформаційно-консультативних лі­ній; герореабілітаційних центрів і денних структур для психічно хворих; цент­рів геротехнічного обладнання і промислових товарів тощо)

.Перспективи розвитку

Отже, вдалий розвиток геріатричної допомоги в Україні з врахуванням досвіду інших країн світу та національних особливостей дозволить покращити рівень фізичного та психологічного здоров’я літніх людей, зберегти моральні традиції наступних поколінь і посилить соціально-економічну складову розвитку державиУкраїна.

16Вплив постаріння населення на демографічне навантаження, захворюваність населення та

потребу в медичному забезпеченні.

Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення та збільшення числа літніх людей, які за потребують додаткової підтримки з боку суспільства. При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи,нервової системийорганів чуття,кістково-м'язової системи(деформуючі артрози, остеопороз),органів травленняідихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Численні потребимедичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки i впровадження державної системи комплексних заходiв медико-соцiальної допомоги населенню літнього віку. Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря, для інших - це амбулаторне лікування ,для третіх - це стаціонари вдома.

Система організації геріатричної допомоги в Україні. Завдання та перспективи її розвитку.

До цього часу в країні відсутня єдина скоординована система медичної допомоги і соціальних послуг літнім людям У нових економiчних умовах при iснуваннi критичного нестатку коштiв на охорону здоров'я i соцiальний захист населення питання щодо формування державної системи герiатричної допомоги особливо складнi. Старi люди є тією верствою населення, яка найбiльш потребує медико-соціальні послуги i найменш платоспроможна. З іншого боку, вiдсутня оперативна iнформацiйна пiдтримка i конкретна планова етапна послiдовнiсть розвитку герiатричних служб. Вирiшення проблеми повинно забезпечуватися шляхом раціонального розподiлу існуючих ресурсів, систематизацiї, планування i адекватного застосування елементів геріатричної допомоги на основі визначення реальних потреб лiтнього населення у рiзних видах медико-соціального обслуговування та створення науково обгрунтованої програми заходiв. На тлi поглиблення демографiчного постарiння населення країни, збiльшення загальних показникiв патологiчної ураженостi i смертностi населення, особливої актуальності набуває необхiднiсть координації та адаптацiї медико-соцiальних служб до змiн характеру потреб лiтнiх людей у рiзних видах допомоги.Організаційно-структурне забезпечення та форми роз- витку, взаємозв'язку і наступництва у роботі медичних і соціальних служб:

амбулаторно-поліклінічної допомоги(дільничного терапевта та геріатрич­ної сестри, спеціалізованих форм герореабілітації тощо);

допомоги вдома(поліклінічних медико-сбціальних відділень, стаціонарів вдома, виїзних герореабілітаційних бригад, консультативної і швидкої медич­ної допомоги);

стаціонарної допомоги(геріатричних відділень, палат, відділень сестринського догляду і тривалого перебування хронічних хворих; хосписів; денних стаціонарів);

допомоги сільським літнім мешканцям(сільських лікарняних амбулаторій і виїзних консультативно-лікувальних і діагностичних бригад);

нових форм геріатричної допомоги населенню(геріатричних центрів, ліка­рень і поліклінік; лікарень сестринського догляду і сестринських скринінгових бригад; кризових центрів, нічних служб медико-соціальної допомоги літнім людям, служб "перепочинку", телефонних інформаційно-консультативних лі­ній; герореабілітаційних центрів і денних структур для психічно хворих; цент­рів геротехнічного обладнання і промислових товарів тощо)

.Перспективи розвитку

Отже, вдалий розвиток геріатричної допомоги в Україні з врахуванням досвіду інших країн світу та національних особливостей дозволить покращити рівень фізичного та психологічного здоров’я літніх людей, зберегти моральні традиції наступних поколінь і посилить соціально-економічну складову розвитку державиУкраїна.

17Найбільш характерні особливості захворюваності населення літнього віку.

Особливості стану здоров’я людей літнього віку є:

-- зростання рівня хронічних захворювань, ускладнення яких стають найбільш частими причинами смерті. Рівень захворюваності людей старше працездатного віку майже у 2 рази вище ніж у працездатному.

-- захворюваність найчастіше носить множинний характер, зі схильністю до загострень і ускладнень.

-- часто відзначаються неспецифічні прояви хвороб, характерний тривалий період одужання, тому що процеси відновлення порушених функцій стають усе менш досконалими.

-- швидке погіршення загального стану, якщо не забезпечене відповідне лікування

При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, цереброваскулярна недостатність та ін.), нервової системи й органів чуття, кістково-м'язової системи (деформуючі артрози, остеопороз), органів травлення і дихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Ці ж захворювання є також основними причинами інвалідності в літньому віці. Понад 80% причин смерті людей літнього віку припадає на захворювання серцево-судинної системи і новоутворення. Однією з причин втрати здоров’я людей літнього віку є травми. Високий рівень травматизму людей літнього віку пов’язаний з невпевненістю (що розвивається з віком) і хиткістю ходи, втратою рівноваги, запамороченням при різких рухах, остеопорозу, що призводить до підвищеної ламкості кістки.

Спеціальні показники, які використовуються для оцінки стану здоров'я людей літнього віку, їх види:

збереженість рухової активності і здатність до самообслуговування. Ці два інтегральних показники відбивають можливість взаємини з навколишнім середовищем, спілкування з зовнішнім світом, участі в житті суспільства. Високий ступінь збереженості фізичних можливостей, впливає на загальне самопочуття, попереджає погіршення фізичного і психічного здоров'я, визначає впевненість у собі, позначається на настрої, самопочутті, самооцінці стану здоров'я.

ВООЗ рекомендує розглядати п'ять основних аспектів оцінки функціонального стану людей літнього віку:

-повсякденна діяльність.

-психічне здоров'я.

-фізичне здоров'я. -соціальний статус.

-економічний статус.

18Станція швидкої медичної допомоги,

Станція швидкої медичної допомогиє закладом охорони здоров’я, що надає цілодобову екстрену медичну допомогу дорослому і дитячому населенню на догоспітальному етапі при невідкладних станах, які викликані нещасними випадками, раптовими захворюваннями, ускладненнями вагітності тощо

основні її завдання та функції.

Основними завданнямиСтанції ШМД є:

* надання в максимально короткі строки, після отримання виклику, екстреної медичної допомоги пацієнтам визначеної території обслуговування на догоспітальному етапі.

* транспортування в лікувально-профілактичні заклади хворих, потерпілих, породіль та новонароджених, які потребують екстреної медичної допомоги.

* участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

* розвиток та удосконалення організаційних форм та методів надання екстреної медичної допомоги населенню, впровадження сучасних медичних технологій, підвищення якості роботи медичного персоналу.

Основні функціїстанції ШМД:

1. Прийом від населення звернень за екстреною медичною допомогою згідно з затвердженими Правилами виклику бригади швидкої медичної допомоги

2. Надання екстреної медичної допомоги пацієнтам на догоспітальному етапі та безпосередньо при їх зверненні на станцію, підстанцію(відділення) швидкої медичної допомоги.

3. Госпіталізація в лікувально-профілактичні установи хворих, потерпілих, породіль, новонароджених, які потребують екстреної стаціонарної медичної допомоги.

4. Підготовка та направлення виїзних бригад швидкої медичної допомоги поза межі території обслуговування для участі в ліквідації медико-санітарних наслідків НС

5. Ведення обліку вільних ліжок у лікувально-профілактичних закладах та визначення місць екстреної госпіталізації пацієнтів для бригад швидкої медичної допомоги.

6. Надання населенню консультативно-інформаційної допомоги по телефону. 7Оперативне інформування органів управління охорони здоров’я та інших зацікавлених організацій про нещасні випадки, катастрофи, надзвичайні та інші ситуації. 8.Впровадження прогресивних методів діагностики та лікування, передового досвіду та наукової організації праці. 9. Забезпечення відповідної підготовки та підвищення кваліфікації працівників Станції.10.Ведення облікової документації, складання звітів та їх подання у встановленому порядку.11. Забезпечення спадкоємності та взаємозв’язку з лікувально-профілактичними закладами при наданні екстреної медичної допомоги Бригада як основна функціонально-складова частина станції ШМД. Види бригад, їх склаОсновною функціональною одиницею станції (підстанції) ШМД євиїзна бригада ШМД. Загальна кількість бригад визначається, виходячи з потреб, але не менше ніж 1,0 бригада на 10 тис. міського населення та 0,75 бригади на 10 тис. сільського населення.

Виділяють наступні види бригад:* лікарські та фельдшерські бригади;

• лікарська бригада працює в складі лікаря, фельдшера, санітара, водія, її очолює лікар зі спеціалізацією “медицина невідкладних станів”.

• фельдшерська бригада працює в складі фельдшера, санітара, водія, її очолює – фельдшер.

За призначенням їх поділяють на наступні типи:

* лікувальні та транспортувальні (останні - переважно фельдшерські);

* загально профільні (окремо для обслуговування дитячого і дорослого населення) та спеціалізовані бригади (кардіологічні, неврологічні, психіатричні, бригади інтенсивної терапії (БІТ-бригади)).

19. Лікарня швидкої медичної допомоги, її структура та основні функції.

Лікарня швидкої медичної допомоги– лікувально-профілактичний заклад, яка забезпечуєцілодобове надання стаціонарної екстреної допомогинаселенню при гострих захворюваннях, травмах, нещасних випадках та отруєннях як у повсякденних умовах, так і при надзвичайних ситуаціях. Лікарня може створюватися у обласних центрах і у містах з населенням не менше 300 тис. мешканців.

Структура лікарні швидкої медичної допомоги

- приймальне відділення з довідково-інформаційною службою;

- діагностичні підрозділи;

- травмпункт; - операційний блок;- відділення анестезіології та інтенсивної терапії;

- спеціалізовані клінічні відділення; - організаційно-методичний відділ (кабінет) та відділ медичної статистики;

- адміністративно-господарська частина; - допоміжні підрозділи

Лікарні ШМД здійснюють такі функції:

1. Цілодобовий прийом та госпіталізація доставлених бригадами ШМД, іншим транспортом або при самостійному безпосередньому зверненні хворих та потерпілих.

2. забезпечення населення кваліфікованою спеціалізованою екстреною допомогою хворих і потерпілих;

3. здійснює експертизу тимчасової непрацездатності;

4. взаємодія з медичними і немедичним закладами для забезпечення координації діяльності у забезпечені населення екстреною допомогою, в тому числі у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;

5. організаційно-методична допомога медичним закладам, які на­дають екстрену допомогу;

6. спеціалізація та підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу;

7. ведення обліково-звітної документації та аналіз показників діяльності екстреної медичної допомоги;

8. розробка і впровадження нових науково обґрунтованих організації, діагностики та надання з метою поліпшення надання екстреної медичної допомоги.

Організація швидкої медичної допомоги в сільській місцевості, основні підходи до реформувння.

В сільській місцевості швидку медичну допомогу забезпечують:

* на 1 рівні – ФП, ФАПи (фельдшер, акушерка), амбулаторії (у віддалених селах - пункти ШМД, дільнична служба, сімейні лікарі)

- поєднуючи швидку та невідкладну медичну допомогу;

* на 2 рівні– відділення швидкої допомоги, які є структурним підрозділом ЦРЛ;

На відміну від міст, у сільській місцевості частка фельдшерських бригад є основною і досягає 90%, забезпечуючи виконання діагностично-лікувальних функцій і транспортування пацієнтів.

Враховуючи щільність розселення, стан дорожнього покриття, транспортна доступність у сільській місцевості вважається оптимальною на рівні до 30 хвилин.

* на 3 рівні– Обласні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

- Функціонує цілодобова диспетчерська служба прийому та реєстрації викликів із лікарень районів, міст області і забезпечує своєчасне надання екстреної допомоги населенню. До роботи в Центрі залучаються висококваліфіковані спеціалісти обласної лікарні, співробітники вищих навчальних медичних закладів. Використовуючи спеціально обладнаний санітарний транспорт, фахівці здійснюють виїзд на місце події і надають необхідну висококваліфіковану допомогу на місці або. у разі, потреби забезпечують транспортування хворого в обласні ЛПЗ.

20.Організація роботи пункту невідкладної медичної допомоги, його структура та штати. Взаємодія пунктів невідкладної допомоги з службою ШМД.

Пункт (відділення) невідкладної медичної допомогиєструктурним підрозділом територіальної поліклініки або амбулаторії сімейного лікаря, який надає невідкладну медичну допомогу пацієнтам у помешканнях та при безпосередньому зверненні у ЛПЗ, незалежно від місця проживання та реєстрації.

Пункт створюється і функціонує з метою ефективного використання ресурсів поліклінік у наданні невідкладної медичної допомоги населенню території, що обслуговується однією чи кількома поліклініками.

За віковим контингентом населення Пункти розподіляються:

1. для дорослого населення - один цілодобовий лікарський пост на 30 тисяч дорослих мешканців.

2. для дитячого населення - один цілодобовий лікарський пост на 20 тисяч дітей віком до 18 років.

На посаду Лікаря призначається фахівець, який має вищу медичну освіту, право займатися лікувальною справою, підготовку за фахом “медицина невідкладних станів”. Лікар працює позмінно за затвердженим графіком без права сну. В разі необхідності може бути переміщений в інші зміни, а також затриманий після закінчення зміни або залучений для продовження роботи у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. При відсутності викликів Лікар знаходиться в приміщенні пункту (відділення) невідкладної медичної допомоги без права відлучатись з нього і займається прийомом пацієнтів, які самостійно звертаються за медичною допомогою, перевіряє роботу підлеглих працівників, заповнює затверджену документацію, перевіряє готовність до роботи апаратури та наявність необхідних ліків, інструментарію, виробів медичного призначення.

Штат Пункту, з урахуванням цілодобового функціонування у всі дні тижня, повинен також передбачати посади фельдшера (медсестри)-диспетчера, виїзного фельдшера (медсестри) – відповідно до кількості лікарських ставок, санітара.

Профільними для Пунктує виклики до пацієнтів, які знаходяться в помешканнях у випадках:

- Виникнення гострих захворювань.

- Загострення хронічних захворювань.

- Погіршення стану пацієнтів, лікування яких проводиться в домашніх умовах (стаціонар вдома), а також для активного нагляду за їх станом у вечірньо-нічний час.

- Передачі з Станції швидкої медичної допомоги та медицини катастроф викликів для виконання чи активного нагляду за пацієнтами, які після надання екстреної медичної допомоги залишені вдома або відмовились від госпіталізації.

- Викликів від дільничних лікарів поліклінік про активний нагляд за пацієнтами, стан яких потребує цього.

Пункт має бути забезпечений санітарним автотранспортом в залежності від потреби та режиму роботи. Санітарні автомобілі повинні бути обладнані засобами зв’язку та мати надписи "Невідкладна медична допомога".

Пункт повинен мати у своєму розпорядженні приміщення: диспетчерську, кабінет завідувача, старшої медичної сестри, кабінет для амбулаторного прийому пацієнтів, обладнану процедурну для проведення інтенсивної терапії та реанімації, кімнату для зберігання медикаментів, перев’язного матеріалу та для поповнення бригад, спеціально обладнане приміщення для зберігання наркотичних та сильнодіючих засобів, кімнати відпочинку персоналу та водіїв, приміщення для вживання їжі, кімнату для зберігання майна, санвузол.

Складі Станції:

1. оперативний відділ (диспетчерська)

2. відділ госпіталізації

3. Відділ експлуатації автоматизованої системи управління.

4. Консультативно-інформаційна служба (КІС).

5. Інформаційно-аналітичний відділ медичної статистики.

6. Підрозділ спеціального та спеціалізованого санітарного автотранспорту7Апарат управління та допоміжні обслуговуючі служби.

8Аптечне відділення (пункт).

9Пункт поповнення.

10. Пост дезінфектора. 11. Централізоване стерилізаційне відділення.

21.Диспансерний метод, його зміст та завдання.

Диспансериза́ція — метод медичного обслуговування населення, який передбачає активне виявлення захворювань у ранніх стадіях, нагляд за певними групами хворих з метою забезпечення їх життєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення тощо.

Основні завдання диспансеру:

1. Проведення всіх видів амбулаторного лікування: медикаментозного, фізіотерапевтичного, психотерапевтичного.

2. Активне і систематичне спостереження за станом хворих шляхом активних викликів їх, відвідування вдома тих, хто за своїм станом не можуть відвідувати диспансер.

3. Надання консультативної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам області, міста, району.

4. Визначення тимчасової втрати працездатності

5. Надання хворим допомоги в соціально-побутових і юридичних питаннях.

6. Забезпечення позалікарняного патронажу і контроль за його проведенням (виплата рідним, сім'ям, які взяли під опіку хворих, патронажної допомоги, спостереження за умовами проживання )

7. Участь, за дорученням органів охорони здоров'я, у вирішенні питань опіки над недієздатними хворими.

8. Проведення експертизи.

9. Психогігієнічна і психопрофілактична робота на промислових підприємствах, навчальних закладах тощо.

10. Вивчення динаміки захворюваності і чинників, які впливають на неї.

Групи здоров’я за результатами диспансерного спостереження

1. Здорові( 0-1 випадків ГРВІ рік)

2. Практично здорові( фактори ризику, преморбідний фон, 2-3 ГРВІ)

3. З компенсованим станом( хронічні без загострень, 4 і більше)

4. Субкомпенсований стан( загострення)

5. Декомпенсований стпн

та особливості надання медичної допомоги вказаним контингентам, критерії ефективності та якості диспансеризації.

^{Типи дисп}

^{Кардіологічний диспансер}

^{Онкологічний диспансер}

^{Шкірновенерологічний диспансер}

^{Протитуберкульозний диспансер}

^{Психоневрологічний диспансер}

^{Наркологічний диспансер}

Лікувально-фізкультурний диспансер

Трихоматозний диспансер

22. Диспансеризація дитячого населення, порядок проведення. Контингенти диспансеризуємих. Значення диспансеризації для збереження здоров’я дітей

Диспансерний метод роботи, включає:

• безкоштовне, систематичне, кваліфіковане, доступне спостереження за здоровими дітьми;

• первинна та вторинна профілактика захворювань;

• раннє виявлення та своєчасне лікування хворих дітей;

• реабілітація хворих;

-просвітницька робота з питань виховання здорової дитини забезпечення її нормального фізичного та психічного розвитку

На кожну дитину, яка потребує диспансерного спостереження, оформляють картку диспансерного нагляду (форма № 30/0).

Дільничний педіатр — це кваліфікований фахівець, який надає лікувально-профілактичну допомогу дітям на території своєї дільниці. Він проводить динамічне спостереження за групою диспансерного обліку, здійснює оздоровлення дітей разом з лікарями інших спеціальностей, оцінює ефективність диспансеризації, забезпечує обстеження, необхідні оздоровчі і профілактичні заходи перед вступом у дошкільно-шкільні заклади, проводить облік і відбір дітей, які потребують санаторного лікування. Дільничний педіатр щодня протягом 3—4 год. обслуговує дітей своєї дільниці вдома, виконуючи: патронажне відвідування здорових дітей, первинні виклики до хворої дитини, активне відвідування хворих до повного одужання

Долікарський прийом завданнями :

• вимірювання артеріального тиску та температури;

• взяття мазка з зіву для бактеріологічних досліджень;

• видача довідок про епідемічне оточення за місцем проживання, виписок з історії розвитку дитини;

• видача направлення на обстеження перед вступом у дошкільні заклади та школи;

• проведення контрольних годувань дітей;

проведення антропометричних досліджень

Обов'язки педіатра (сімейного лікаря) щодо антенатальної профілактики:

1) контроль за виконанням вагітною жінкою призначень акушера-гінеколога, терапевта і педіатра під час антенатального патронажу;

2) контроль за своєчасним виконанням медичною сестрою антенатального патронажу.

Уперше антенатальний патронаж проводять протягом 2 тижнів з моменту взяття вагітної на облік у жіночій консультації

Друге патронажне відвідування (на 28—32-му тижнях вагітності) проводить педіатр і медична сестра. Вони уточнюють терміни декретної відпустки, перевіряють виконання вагітною порад медичних працівників, дотримання режиму дня і харчування, навчають майбутню матір, як підготувати молочні залози до годування дитини, організувати в квартирі куточок для новонародженого.

Протягом першого місяця життя медичний працівник обслуговує дитинутільки вдома

Протягом першого року життя здорова дитина повинна бути оглянута дільничними медичними працівниками поліклініки 14 разів, а також ортопедом, офтальмологом, невропатологом. Медична сестра відвідує дитину вдома 1 раз на місяць

• Диспансеризацію дітей шкільного віку здійснюють шкільні педіатри разом з лікарями-спеціалістами шляхом проведення планових оглядів, під час яких особливу увагу приділяють режиму дня, харчуванню, гігієнічному вихованню школярів, своєчасному проведенню профілактичних щеплень, оздоровчих заходів, ранньому виявленню захворювань, диспансерному спостереженню за хворими дітьми з різноманітною патологією.- Здорові

• Особи з підвищеним ризиком захворювання, часто хворіючі діти

• Діти, котрі потребують спостереження

• Хворі, що потребують лікування

-