Розвиток спонукальної сфери у зрілому дорослому віці

З набуттям зрілості до людини приходить відчуття впевненості у собі, усвідомлення, що вдалося досягти пев­них результатів у житті, здобути авторитет. Водночас вона відчуває стурбованість, що більша частина життя проми­нула, попереду старість. У зв'язку з цим актуальне у ран­ньому дорослому віці прагнення високих досягнень зміню­ється відчуттям потреби діяти без зволікання, негайно от­римувати результат.

Необхідність задовольняти нагальні потреби суттєво змі­нює спонукальну сферу. Людину спонукають до активності потреба в реалізації свого творчого потенціалу, прагнення створити і передати щось значуще наступному поколінню, відчуття застою, утрачених можливостей, намагання скоригувати свою діяльність, турбота про збереження близь­ких стосунків з родичами і друзями, необхідність підготов­ки до спокійного та забезпеченого життя в похилому віці.

Перехід до зрілої дорослості супроводжується корекці­єю цінностей, що склалися в особистісній, сімейній і про­фесійній сферах (турбота про добробут сім'ї, відповідаль­ність за дітей, онуків, батьків, переоцінка значення кар'єри і влади в особистому житті, чуйність у подружніх стосун­ках, орієнтування на відпочинок тощо).

Важливою цінністю в цьому віці стають стосунки в сім'ї. За відсутності потреби турбуватися про когось дорос­ла людина починає надмірно захоплюватися собою, дбати про себе. її ціннісні орієнтації переміщуються на власне здоров'я, побут, релігію. Особливо дорожать у зрілому до­рослому віці роботою. Непередбачувана, передчасна втра­та її породжує страх перед майбутнім, знецінення життє­вих цілей, погіршення матеріальних умов, відчуття завер­шеності активного життя, настання старості.

Різкі зміни в особистій, сімейній чи професійній сфе­рах, наприклад ранній вихід на пенсію, скорочення на ро­боті, втрата дитини чи чоловіка (дружини), вимушений пе­реїзд на нове місце проживання тощо можуть спричинити мотиваційну кризу — послаблення чи зміну основних мо­тивів діяльності. Нерідко вона блокує мотиваційний розви­ток особистості. Критичною точкою мотиваційної кризи є втрата людиною головного життєвого мотиву — сенсу жит­тя. З цим пов'язане виникнення так званого екзистенційного мотиваційного вакууму (людина не знає, для чого живе, не бачить, для чого жити), який породжує іноді суїцидальні настрої. Подолати цей вакуум допомагають їй основні життєзабезпечуючі потреби — в самоповазі й самореалізації.

Зниження мотивації людини зрілого дорослого віку пов'язане із наближенням старості. Безболісний перехід до неї можливий, якщо людина розглядатиме старість як неминучий етап свого життя, до якого можна підготува­тись і навіть можна мати перспективні плани. У такому ра­зі виникає мотиваційна настанова, яка дає змогу сприйма­ти наближення старості як новий життєвий етап, не менш цікавий, не менш сприятливий для реалізації можливос­тей, ніж попередні.

Особливості емоційної сфери у зрілому дорослому віці

У зрілому дорослому віці емоційне життя людини ще досить стабільне. Однак спостерігається зниження загаль­ної емоційності в різних життєвих ситуаціях, при вико­нанні усіх видів діяльності. Зміст основних переживань особистості пов'язаний із сенсом життя, станом здоров'я, очікуванням старості. Успіхи дітей та онуків викликають у людей зрілого дорослого віку позитивні емоції, а їхні не­вдачі — негативні переживання.

Розвиток емоційної сфери людини в період зрілої дорос­лості відбувається нерівномірно. Для її емоційного реагу­вання на світ, на своє життя характерні такі особливості:

— воно стає стійкішим, але негативні переживання поступово починають переважати позитивні;

— встановлюється індивідуальний фон переживань. Реагування на одні відчуття і враження послаблюється (на кольори, пейзажі, гармонію звуків), на інші — посилюєть­ся (на сильні звуки, запахи, яскраві кольори);

— переживання стають не такими глибокими, як у пе­ріод ранньої дорослості, рідше виникають афекти;

— почуття менше усвідомлюються і не пов'язуються з конкретними діями, вчинками, предметами;

— переживання менше піддаються регулюванню, ма­ють невизначений характер;

— знижується виражальний компонент емоційного ре­агування (очей, міміки, рухів, поз);

— відчутнішим стає фізіологічний компонент емоцій­ного реагування (змінюється функціонування внутрішніх органів, насамперед, серця).

У зрілому віці людина часто відчуває самотність, дефі­цит родинного спілкування, оскільки діти підростають і залишають батьківський дім.

Порівняно з одинокими людьми, одружені більше задо­волені життям. Дорослі, які змогли створити міцну сім'ю, відчувають до когось прив'язаність, щасливіші, мають більше можливостей для душевного спілкування, більше уваги і турботи, ніж ті, хто цього позбавлений.

У зрілому дорослому віці важливим джерелом емоцій та почуттів є праця. Успіхи в роботі живлять відчуття лю­диною своєї значущості, потрібності іншим, вселяють їй оптимістичне бачення своєї перспективи. Невдачі, особли­во критика керівництва, виробничі конфлікти провокують ображеність, замкнутість, зневіру. За таких обставин лю­дина або замикається в собі, або проявляє надмірну кон­фліктність, імпульсивність, істеричність тощо.

Багато професій (педагог, психолог, лікар) вимагають від людини вміння керувати своїми емоціями, адекватно сприй­мати і реагувати на прояви емоцій інших людей, без чого не­можливо повноцінно виконувати свої професійні обов'язки.

Зрілий дорослий вік пов'язаний з великим ризиком ви­никнення стресу (англ. stress — напруження) — стану ор­ганізму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зов­нішніх чи внутрішніх факторів. Ними можуть бути втрата близьких, розлучення, хвороби, передчасний вихід на пен­сію тощо. Його глибина та сила залежать від того, наскіль­ки болісно сприймає конкретна людина такі події.

Прояви стресу залежать від суті проблеми, глибини пере­живання її, володіння навичками щодо її вирішення, особ­ливостей особистості (Я-концепції, спонукальної сфери, ін­телекту тощо), системи соціальної підтримки, історії стресогенних (таких, що породжували стрес) подій і переживань.

Загалом, емоційне життя людини зрілого дорослого віку збіднюється. Вона стає менш вразливою, ніж у ранній юнос­ті, не так бурхливо реагує на явища, події та ситуації. Однак праця, сім'я, відпочинок збагачують, урізноманітнюють світ її емоцій, друзі є джерелом оптимістичного настрою.

10