МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Тернопільський національний технічний університет
імені Івана Пулюя
Кафедра менеджменту
підприємницької діяльності
Індивідуальна робота з дисципліни ”Управління витратами”
Варіант – 2
|
Тернопіль2020
Завдання для виконання індивідуальної роботи
4. Методи управління витратами. Взаємозв’язок курсу з іншими предметами.
34. Системний підхід у визначенні витрат і результатів виробництва.
Задача 19
Визначити, при якому обсязі виробництва продукції можна отримати не менше 30000 грн. прибутку, якшо ціна виробу – 5 грн., змінні витрати на одиницю виробу – 3 грн, постійні витрати – 110 000 грн.
Задача 49
Річна потреба підприємства в товарі А становить 10000 од. Оскільки товар не можливо виробити власними силами, виникає необхідність в його закупівлі у зовнішнього постачальника за ціною 30 грн. Підраховано, що витрати на організацію одного замовлення становлять 64 грн. Відомо також, що величина річного доходу інвестицій в запаси становить 15% вартості запасів, додаткові витрати на страхування запасів – 5%, інші витрати на зберігання одиниці товару – 2 грн. Величина циклу замовлення –1 тиждень.
Визначити оптимальний розмір запасу, кількість замовлень на рік, момент розміщення замовлення. Побудувати графік поповнення запасів, якщо відомо, що тижневі витрати підприємства є постійними і воно працює 50 робочих тижнів на рік.
Методи управління витратами. Взаємозв’язок курсу з іншими предметами
Через недостатність методичних розробок і практичних рекомендацій щодо побудови системи управління витратами виникають проблеми у сфері аналізу та прогнозування витрат, що дуже турбує теперішніх підприємців. Це складне і важливе питання стосовно створення ефективного управління витратами і результатами діяльності підприємств, що у свою чергу є актуальним для нинішніх умов господарювання. З допомогою методики обчислення собівартості підприємство може здійснювати оцінку фінансових результатів та прийняття ефективних управлінських рішень, спрямованих на підвищення прибутковості.
Вплив на різні підприємства об’єктивних чинників, таких як удосконалення технологій і організації, розвиток методів оперативного управління виробництвом, необхідність оперативного контролю витрат і регулювання собівартості спричинили створення таких методів управління витратами, як система «стандарт-кост», «директ-кост», АВС тощо. В 1887р. Дж. М. Фелс і Е. Гарк зробили спробу створити мобільну систему обліку витрат яка змогла підвищити інформативність про витрати діяльності і допомогла здійснювати контроль за їхнім використанням. Вони з’ясували, що зміна фіксованих витрат безпосередньо не залежить від обсягу виготовленої продукції, а змінні витрати збільшуються, або зменшуються прямо пропорційно росту, або зниженню обсягу виробництва.
Для підприємств важливо визначати точну і повну собівартість, проте, більш актуальним є запобігання невиправданих витрат, яких можна уникнути. Для цих випадків підприємства і використовують систему «стандарт-кост».
Стандарт-кост – це система оперативного керування ходом процесу виробництва та рівнем виробничих витрат, заснована на постійному контролі значень відхилень фактичних показників від нормативних, аналізі причин виникнення цих відхилень і тенденцій їхньої зміни в часі, використання управлінських впливів для мінімізації відхилень або здійсненні коректування норм.
Основною ідеєю методу "стандарт-кост" є розробка норм, до яких підприємство повинно прагнути. Розробка норм — стандартів, складання стандартних калькуляцій до початку виробництва і облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів, систематизованих як сукупність, отримали назву системи "стандарт-кост" (standart cost). Зміст системи "стандарт-кост" полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, зарплати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.
Система «стандарт-кост» спочатку застосовувалась на машинобудівних підприємствах, а потім — в інших галузях промисловості для обчислення собівартості продукції, контролю за виробництвом і управління ним. Вирахування витрат на базі «стандарткосту» широко застосовується при позамовному і попроцесному методах обліку витрат на виробництво. Основою системи «стандарт-кост» є, безперечно, підрахунок майбутніх (очікуваних) витрат. Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм і нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є основою функціонування системи і розкривають її зміст.
Ще один метод який допомагає отримати більш об’єктивну інформацію про витрати - АВС система. У системі АВС основна роль приділяється розробці й впровадженню особливого методу обліку витрат за видами діяльності – калькулюванню на основі діяльності (Activity-BasedCosting). Суть даного підходу полягає в наступному: підприємство розглядається як набір робочих операцій, що визначають його специфіку. Відповідно початковою стадією застосування АВС є визначення переліку і послідовності робіт на підприємстві шляхом розчленування складних робочих операцій на найпростіші складові паралельно з розрахунком споживання ресурсів. Система АBC забезпечує облік витрат по кожному виду продукції на кожному етапі виробничого процесу. Вона закладає основу для управління витратами по виробничих центрах, підсумкового аналізу собівартості конкретних виробів.
Метод «директ-кост». У основу системи «директ-костинг» (моделі часткового розподілу витрат) покладений принцип контролю витрат у зв'язку з коливаннями об'єму виробництва або ступеня завантаження обладнання. Суть класичного «директ-костинга» полягає в тому, що собівартість продукції враховується і планується лише в частині змінних витрат.
При проведенні планування та аналізу витрат за системою «директ-костинг», часто виникає питання: які будуть додаткові витрати у разі вироблення чи продажу додаткової одиниці продукції або їх партії. З цією ціллю витрати поділяють за ступенем охоплення вироблення додаткових виробів на маржинальні - додаткові витрати, які виникають в результаті вироблення чи продажу додаткової одиниці продукції, та інкрементні – додаткові витрати, які виникають в результаті вироблення чи продажу групи додаткових одиниць продукції.
У системі «директ-костинг» використовується два основні показники: маржинальний дохід (сума покриття) і операційний прибуток. Сума покриття показує, яка частина виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за ринковими цінами залишається у підприємства після віднімання з неї прямих змінних витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Сума покриття (маржинальний дохід) включає постійні витрати підприємства і прибуток. Далі, віднімаючи з суми покриття, обчисленої для конкретного виробу, постійні (накладні) витрати, ми отримуємо операційний прибуток (прибуток від виробництва і реалізації цього виробу). Таким чином, нам вдається без виявлення трудомістких облікових операцій і розрахунків оцінити той внесок, який вносить до покриття постійних витрат і формування прибутку підприємства кожен виріб або виробничий підрозділ.
Для вирішення проблеми оптимізації витрат та ефективності господарювання компаній необхідний індивідуальний підхід до вибору існуючих систем управління витратами, а в низці випадків до формування власної системи управління з урахуванням галузевих особливостей, організаційної структури і масштабності корпорації.
Що пов’язує курс управління витратами з іншими предметами. Наприклад, в умовах ринкової економіки прийняття будь-яких управлінських рішень виходить з прагнення отримати не випадковий, а необхідний підприємству результат. Його досягненню передує ряд цілеспрямованих дій, покликаних забезпечити одержання необхідного результату, який би найбільшою мірою враховував інтереси й можливості підприємства в економічних умовах, що складаються. Планування діяльності підприємства пояснює нам процес розробки плану розвитку підприємства і подальшого контролю його реалізації. При розробці цього плану не можливо не врахувати важливість витрат, які підуть на розвиток підприємства. Управління витратами допомагає розподіляти і контролювати витрати підприємства, для запобігання збитків. Також, управління витратами пов’язане з безпекою життєдіяльності, де розглядаються різні теми як здоров’я, ризик небезпеки для людини та інші., що мають в будь-якому випадку зв’язок з витратами.
Системний підхід у визначенні витрат і результатів виробництва
Одним з основних положень системного підходу є використання категорії системи при дослідженні об'єктивних процесів і явищ. Системою називається об'єктивна єдність закономірно пов'язаних один з одним предметів або, ціле, що складається з частин, упорядкованих за певним законом або принципом.
Системний підхід являє собою найбільш чітко обґрунтовану основу для управління будь-якими процесами, дозволяючи розкривати і аналізувати складові і послідовно поєднувати їх один з одним. Багато дослідників системного підходу до управління підтверджують, що «виявлення, розуміння та управління системою взаємопов'язаних процесів, спрямованих на досягнення поставленої мети, підвищує результативність та ефективність організації».
Найважливіші принципи системного підходу такі:
1) процес прийняття рішень повинен починатися з постановки цілей;
2) необхідно розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявити всі наслідки і взаємозв'язки кожного приватного рішення;
3) необхідно виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення цілей;
4) цілі окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт з цілями всієї системи;
5) перехід від абстрактного до конкретного;
6) єдність аналізу і синтезу, логічного та історичного;
7) виявлення в об'єкті різних за якістю зв'язків в їх взаємодії.
Основні системні принципи:
1) цілісність:
2) структурність;
3) взаємозалежність структури і зовнішнього середовища;
4) ієрархічність;
5) детермінованість;
6) динамічність;
7) інерційність;
8) наявність керуючого параметра;
9) наявність контролюючого параметра;
10) наявність прямих і зворотних зв'язків;
11) множинність опису кожної системи.
Системний підхід при вирішенні управлінських проблем може і повинен використовуватися в різних ситуаціях:
1) при обґрунтуванні управлінських рішень;
2) при дослідженні організованих систем та розробці пропозицій з метою підвищення ефективності їх діяльності;
3) при удосконаленні систем управління.
Розвиток сучасної науки, інформаційних технологій вимагає розроблення якісніших підходів щодо дослідження явищ і процесів. Таким підходом став системний підхід, суть якого полягає у розгляданні об’єкта дослідження як самостійної системи, яка взаємодіє з іншими системами. Управління витратами підприємства вимагає системного підходу до їхнього вивчення, метою якого є оптимальне використання ресурсів і забезпечення росту ефективності виробництва.
Системний підхід є засобом вирішення складних проблем, може використовуватись у різних ситуаціях, в його основі лежать наукові методи і він забезпечує одержання результатів відповідно до конкретної діяльності системи. Системність та якість інформації для прийняття управлінських рішень передовсім збуде залежити від системи обліку витрат. Але сучасні системи обліку і контролю спрямовані переважно на зовнішніх користувачів інформації, і не містять такої системи управління, яка б враховувала потреби всіх суб’єктів господарювання. Важливою складовою у системі управління підприємством є управління витратами. Ефективність діяльності підприємства кожного суб’єкта підприємництва визначається фінансовим результатом та рівнем його витрат. Витрати на виробництво продукції є одним з основних об’єктів управління на мікрорівні.