Висновки
В епоху Відродження відбувається переорієнтація від богопізнання до пізнання природи і людини, від теоцентризму до антропоцентризму, визнання самоцінності людини, звеличення її гідності і творчих можливостей. Повернення людині її відчужених і пересаджених на небо сутнісних сил було одночасно рухом від переважання релігійних елементів у культурі до розквіту світських.
Спираючись на етичні ідеї Платона, Аристотеля і переосмислюючи їх у дусі епохи Відродження, українські мислителі приходять до висновку, що щастя людина знаходить передусім у розумному і справедливо влаштованому земному житті, яке, на їхню думку, є прекрасним.
Основним смислом свого життя гуманісти вважали заняття філософією, літературою, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. У суспільному житті на перше місце висувалися особисті достоїнства, власна гідність, а не походження, належність до суспільного стану, багатство чи влада. Культура виступає головним критерієм особистого благородства та достоїнства. Звідси - проповідування гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом прилучення до культури [22, с.52].
Гуманісти не просто вірили в оновлене щасливе інтелектуальне суспільство - вони хотіли і намагалися побудувати це товариство своїми руками, використовуючи такі сфери як мистецтво, виховання і політика. На підставі усього вищезазначеного ми можемо зробити висновок, що гуманізм не є виключно системою філософських знань, він набагато складніше. Гуманізм вбирає в себе ідеї багатьох філософських традицій, але сам не є тільки філософією. Він спрямований на розвиток суспільних відносин на підставі філософських понять, тому визначити гуманізм як тільки філософію або тільки світогляд не можна. Це сукупність цих форм думки. Спроба побудувати на основі відповіді на питання про сутності людини ідеальне суспільство - ось як можна охарактеризувати ренесансний гуманізм. На жаль, як і інші ідеології гуманізм, далеко недосконалий.
У сучасному світі, де одночасно сплітаються процеси глобалізації та ідентифікації, інформатизації та технологізації, постала гостра необхідність переосмислення і формування нового тлумачення гуманізму.
Нові гуманістичні напрями, як трансгуманізм, постгуманізм, неогуманізм та гуманологія, на відміну від традиційного тлумачення гуманізму, що полягає в сукупності поглядів, які виражають гідність і цінність людини, її право на вільний розвиток, який стверджує людяність у відносинах між людьми, у колі досліджуваних проблем, базуються на розумінні майбутнього й перспективах людини і суспільства.
Список використаних джерел
Причепій Є. М. Філософія : підручник / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. - 3-тє вид., стереотип. - К. : Академвидав, 2009
Баткін Л.М. Італійське Відродження: проблеми і люди. - М., 1995;
Лега В.П. Історія західної філософії. - М.: Вид. Православного Свято-Тихонівського Інституту, 1997;
Гращенков В. Н. Портрет в італійського живопису Раннього Відродження. - М., 1996. - Т.1;
Л. М. Брагина. Гуманистическая мысль Италии XV в. // Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (XV век). М.: Изд-во МГУ, 1985;
Хёйзинга Й. Осень Средневековья: Исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах // Сочинения: В 3 томах. - М.: Прогресс-Культура, 1995. - Т. 1. ;
Вікіпедія
https://www.wikiwand.com/uk/%D0%93%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC_%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%B8_%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F#