5)Комунікативний аспект перекладу

Істотною відмінністю грецької та римської античності в плані концептуалізації та категоризації перекладу є наявність у них суб'єктивно обумовленого підтипу РД, (представленого лише в останній), що містить перекладацьку рефлексію. Відсутність рефлексії – «зв'язки між чином освоюваної у спілкуванні ситуації (перекладі) і наявним у комуніканта досвідом, завдяки якому образ забарвлюється готівковим досвідом, а досвід збагачується завдяки зміні ставлення щодо нього у зв'язку з появою нового гносеологічного образу» [6, С.17] , Як ми вже показали в доантичному РД, «веде до великих культурних ... та інших втрат, оскільки життя людини і суспільства в цілому проходить шляхом руху в смисловому хмарі, з якого більш-менш вдало шляхом зупинки, фіксації рефлексії виловлюються його фрагменти і фіксуються в виді знань» [7, С.45]. Виходячи з цього ми і будемо аналізувати результати концептуалізації та категоризації перекладу в античному РД окремо, тобто спочатку в грецькій античності з наступним переходом до римської.

Інші вітчизняні, та й зарубіжні дослідники також єдині в тому, що «греки виявляли відому зарозумілість до інших народів, називаючи всіх негреків варварами (тобто таким, що не має цивілізованої мови). Відповідно, греки вкрай неохоче вивчали іноземні мови, а знання таких переклад неможливий» [10, З. 37]. Оскільки «давні ... греки могли уявити про свою перевагу над варварами: нехай, мовляв, останні вивчають грецьку мову ...» [11, С. 36], то, отже, і професія перекладача не грала особливої ролі, адже «весь античний світ» ( зрозуміло, його освічена частина у Середземноморських країнах) говорив грецькою мовою: «В Griechenland spielte der Beruf des Dolmetschers і Ubersetzers in der Antike Keine so groe Rolle, da „alle Welt“, d.h. die jeweilige gebildete Oberschicht in den Landern des Mittelmeеrraums die griechische Sprache beherrschte» [11. З. 161].

Можна припустити таким чином, що зневажливе ставлення до перекладача як до фігури другого плану, посередника, толмача, який лише відтворює те, що прорекли інші (що спостерігається й сьогодні) склалося саме в античній Греції.

Слід сказати, що ми не поділяємо такого однозначного підходу до особливостей середовища адаптації культурного концепту «переклад» у грецькій античності. Тому хоча нам і видається допустимою версія про те, що переклад «у стародавніх еллінів, можливо, не вважався гідним заняттям, проте сказати щось із впевненістю про ставлення греків до перекладу сьогодні складно, оскільки про це не залишилося жодних свідчень. Але, можливо, відсутність документів, у яких так чи інакше відбивалася перекладацька діяльність і є непрямим свідченням зневажливого ставлення греків до перекладу» [9, С. 35]. Подібна позиція дозволяє нам продовжити пошук слідів концептуалізації та категоризації перекладу у грецькому античному РД.

Схиляючись перед досягненнями класичної Греції, люди мимоволі уявляють Софокла, Сократа і Архімеда міфологічними персонажами, що з'явилися у світ із готовим запасом геніальних думок, подібно богині мудрості Афіні, що вийшла з голови Зевса. Насправді ще років сто тому вчені погано уявляли витоки грецької цивілізації. Геродот, Фукідід та інші давні історики пишуть про її минуле як про «героїчну епоху», але відрізнити правду від міфів важко. Спочатку слід розібратися в причинах появи таких оціночних акцентів як для грецької античності в цілому, так і для перекладу в ній зокрема. Почнемо із загальновідомого твердження про існування грецького дива, з яким у принципі і пов'язані зазначені вище оціночні акценти, що мають полярний, градуйований характер від захоплення (героїчна епоха, диво!), До критики (зневага, зарозумілість, гординя, снобізм тощо). ).

Цілком очевидно, що термінали кадру «переклад» у міру спуску з вершини заповнюються дедалі конкретнішими даними, експлікуючи зміст культурного концепту «переклад» у грецькому античному об'єктивно обумовленому підтипі РД. Виявлення тут ціннісної ознаки «усний перекладач» дозволяє нам дистанціюватися від твердження про зневажливе ставлення греків до перекладу, «хоч ми й не маємо ще прямих матеріалів, які доводять, що культура та література древніх греків спочатку розвиваються також через переклади – практику, загальну… для розвитку багатьох національних літератур старих і молодих народів європейської цивілізації »[11, С. 36].

Повернемося тепер до пошуку слідів концептуалізації та категоризації перекладу в об'єктивно обумовленому підтипі грецького античного РД, безпосередньо у нефікційних текстах. «Там, де раніше намагалися розшифрувати сліди, залишені людьми (у нашому випадку перекладачами), тепер переважає маса елементів, які необхідно розрізнити та вичленувати, позначити та позначити, співвіднести та згрупувати» [8, С. 3], що ми і продовжуємо робити у грецькому античному ретроспективному дискурсі, використовуючи при цьому фреймову репрезентацію культурного концепту «переклад» у доантичному РД. Незважаючи на зазначену вище відсутність культурних паралелей, в античну епоху все ж таки можна констатувати наявність певної традиції перекладу грецькою мовою як вихідні тексти пам'яток художньої (в античному розумінні) літератури, не кажучи вже про документи інформаційно – комукативного, духовного та інформаційного характеру. Зрозуміло, підтверджують Л. Л. Нелюбін і Г. Т. Хухуні, саме існування перекладів грецькою мовою (тобто ПТ) сумнівів не викликає. Не кажучи вже про знамениту Септуагінт, у роботах з історії перекладу можна зустріти згадку і про грецькі версії інших творів, і про тексти, які не будучи перекладами у власному розумінні слова, викладали грецькою зміст іншомовних джерел, якими користувалися їх автори (напр. , Історичні праці згадуваних вище вавилонського жерця Бероса, єгипетського жерця Манефона та ін) [24, С. 41]. Вочевидь, виконувалося це за допомогою різних видів мовного посередництва (переказу, вільної обробки тексту тощо. буд. ).

Проте, «та обставина, що грецька культура не розвивалася під домінуючим впливом чужоземної культури (пор. напр., епоху Петровських перетворень у XVIII в.), і навіть ряд чинників – особливості грецького характеру, могутній розвиток літератури та відсутність рівновеликих іншомовних літератур – і призвели до того, що переклад для греків грав лише підсобну роль і як такий залишався анонімним, що також є дуже показовим» [10, С. 42]. Зазначений вище вплив особливостей культурного середовища на адаптацію культурного концепту «переклад» у грецькій античності поширюється і інші його ознаки, надаючи їм національно-культурну специфіку. Так, враховуючи особливості культурного середовища, ми виявляємо його вплив і на ознаку «перекладач», що виявляється в тому, що «зовнішні контакти забезпечувалися діяльністю перекладачів – найманців, тобто варварів, які знали грецьку мову. Також перекладачі згадуються навіть у літературних пам'ятниках, наприклад, у романі Флавія Філострата «Життя Аполлона Тіанського» [25, С. 56]. Таким чином, переклади виконувалися «майже виключно людьми, які не були греками за народженням і, що важливіше, не є представниками власне грецької культурної традиції» [24, С. 41].

Відсутність відомостей про існування двох або багатомовних словників, складених греками, ще раз підтверджує, що самі греки перекладом займалися мало, можна пов'язати з впливом культурного середовища і, тим самим, з національно-культурною специфікою культурного концепту «переклад» у грецькій античності. Проте, враховуючи «втрату величезної частини грецької літературної спадщини, можна припустити, що словники все ж таки існували» [10, С. 42]. У грецькому античному РД ми зафіксували наявність мовного посередництва, де представлені і переклад, і адаптивне транскодування, як манера виконання перекладу. Приміром, «у літературних перекладах грецькі перекладачі вдавалися до перекладів – адаптаціям…в перекладах ділових документів вони прагнули максимальної, дослівної точності. Це є винятково цікавим моментом і в теоретичному плані: співіснування щонайменше двох підходів до здійснення перекладів говорить про чітке розуміння завдань перекладу» [10, С. 40].

Відзначаючи вплив культурного середовища, а саме те, що з суттєвими слідами діяльності перекладачів ми стикаємося лише в пізній період Стародавньої Греції, і до того ж на територіях грецьких завоювань, І. С. Алексєєва наводить приклад здійснений в Олександрії в 285 – 243 рр. . до н.е. переклад Біблії, виконаний ще в рамках старої, дохристиянської традиції, тобто з неабиякою часткою адаптації та переказу [25, С. 56].