3. Поширення буддизму в Україні

Незважаючи на те, що буддизм у його поверхневих формах був відомий в Україні досить давно завдяки регулярним контактам українського козацтва з калмиками, що сповідають буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник в Україні в середовищі культурної і наукової інтелігенції лише в XIX столітті.

Дорже Жамбо Чойдже-лама, керівник буддійського духовного Ордену Лунг-Жонг-па в Україні, настоятель монастиря Шейчен-лінг, Донецька область, Волноваський район, селище ОльгинкаІсторія поширення буддизму в Україні

Незважаючи на те, що буддизм у його поверхневих формах був відомий в Україні досить давно завдяки регулярним контактам українського козацтва з калмиками, що сповідають буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник в Україні в середовищі культурної і наукової інтелігенції лише в XIX столітті. Глибше ознайомлення українців із буддизмом було перервано в радянський період, коли переслідувався будь-який інтерес до духовних учень, що бодай якось відрізнялися від комуністичної ідеології. У результаті, такий інтерес не міг бути повноцінно вдоволений, а тим більше перерости в певні організаційні форми. Тому перші в Україні відкриті систематичні лекції з буддизму, духовні проповіді й наставляння з буддійських практик відносяться до 1989 року, коли силовий та ідеологічний тиск радянської системи значно послабшав. Тоді ж в Україні пройшли перші буддійські посвяти та з’явилися перші мирські послідовники буддизму, що пройшли канонічний обряд прийняття буддійського Прихистку в Трьох Коштовностях – Будді, Вченні (Дхармі) й Громаді (Сангсі).

Ця діяльність велася, в основному, в трьох областях Східної України: Донецькій, Луганській і Харківській. Саме такий територіальний розподіл імовірно був обумовлений найменшим впливом традиційної християнської культури на масову свідомість мешканців цих індустріальних регіонів. Це підтверджується, зокрема, й тим фактом, що наразі саме в цих областях зосереджена найбільша кількість громад і релігійних центрів неправославних конфесій: протестантських (різних течій), мусульманських, іудейських та буддійських.

Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська громада була організована в м. Донецьку в 1991 році. На сьогодні в Україні існує близько сотні буддійських громад і груп, 38 з яких мають офіційну реєстрацію і статус юридичної особи. Найчисленніші громади й групи належать до тибетського напрямку буддизму – тантричної традиції Ваджраяна («Діамантова Колісниця»). З них найбільш поширені громади Карма Каг’ю, головного відгалуження тибетської школи Каг’ю-па. Вони об’єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг’ю». В Україні духовна практика цього центру орієнтована винятково на мирян. Громади й групи послідовників цього напрямку є майже в усіх обласних містах України. Офіційним друкованим органом «Української Асоціації Буддистів Школи Карма Каг’ю» є часопис «Буддизм сьогодні».

Наступною за кількістю як громад, так і послідовників є також тибетська школа Нінгма-па, перші українські громади якої об’єдналися в 1993 році з метою максимально ефективного поширення буддизму в Україні у всеукраїнське духовне управління «Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па» (у перекладі з тибетської «Охоронці Заповідей»). Діяльність цієї школи в Україні орієнтована як на мирську, так і на традиційну чернечу модель буддійської духовної практики, саме тому в селищі Ольгинка Волноваського району Донецької області будується буддійський монастир. Громади школи Нінгма-па були першими в Україні, що почали систематичну проповідь буддизму й одержали офіційну реєстрацію. Офіційним друкованим органом буддійського духовного Ордену Лунг-жонг-па» є газета «Левовий рик», виданий також перший номер буддійського просвітницького часопису «Дао». Також ця організація має свій веб-сайт «Нінгма в Україні», який на сьогодні є однією з найдокладніших російськомовних інформаційних баз з питань буддизму і входить у міжнародне кільце буддійських сайтів «Dharma-net».

Третьої за кількістю послідовників і громад в Україні є школа Дзогчен, яка, як окрема школа буддизму, оформилася на Заході наприкінці XX століття зусиллями Чог’яма Намхая Норбу, тибетського лами в еміграції . Як і Карма Каг’ю, ця школа в Україні орієнтована на буддистів-мирян.

Ці три школи наразі є основними осередками поширення буддизму в Україні.

Крім них існує також кілька громад і груп інших буддійських традицій:

• школа Сон – корейське відгалуження школи Чань або ж Дзен;

• Нітірен-сю – японська школа, представлена в Україні духовним Орденом Ниппондзан-Меходзі;

• групи й громади, що не мають чіткої орієнтації на ту чи іншу буддійську школу і заявляють про себе як про таких, що належать до традиції Махаяна («Велика Колісниця»).

Наші спостереження протягом більш як п’ятнадцяти років показали, що як в Україні, так і на всій європейській частині пострадянського простору існує кілька основних мотивацій, згідно з якими люди починають цікавитися буддизмом:

інтерес до екзотики, прагнення підняти особисту значимість шляхом приналежності до чого-небудь «таємного», «езотеричного», «тантричного». Як правило, велика частина людей з подібною мотивацією втрачає свій інтерес до буддизму, коли стикаються з його вимогами серйозної особистої практики;

ставлення до практики буддизму, як до частини психологічної підготовки в різних видах східних військових мистецтв, хоча це й не зовсім правильно з погляду розстановки пріоритетів. Проте більшість із людей, що прийшли до буддизму на підставі цієї мотивації, переймаються буддійськими практиками досить глибоко й серйозно; саме групи східних єдиноборств є тими основними центрами, через які буддизм найчастіше проникає в молодіжне середовище;

інтерес до буддійських психотехнік як до методів зміни своїх психологічних якостей, рішення особистих психологічних проблем. Ця мотивація була й залишається однією з основних у країнах Західної Європи й у США. В Україні також спостерігається тенденція до збільшення числа людей, що приходять до буддизму з цією мотивацією.

Останнім часом ми спостерігаємо значне посилення інтересу до буддизму саме як до системи, що дає практичні плоди вже в цьому житті, «тут і зараз», а не в загробному чи потойбічному світі. Те, що це саме практичний інтерес до філософсько-психотехнічних аспектів буддизму, а не звичайне прагнення людей до «екзотики», свідчить той факт, що ні серед керівництва буддійських громад, ані серед маси звичайних буддистів практично немає представників національних меншин, що проживають в Україні (буряти, калмики, корейці, китайці, тувинці) і для яких є традиційним сповідання буддизму в його ритуально-обрядовій формі.

Ми вважаємо, що це дуже важлива тенденція, оскільки вона веде до усвідомлення в суспільстві реальної цінності буддизму як загальнолюдського надбання, а не як екзотичного східного культу.

Однією з головних проблем поширення буддизму не тільки в Україні, але і взагалі в західному середовищі, є, з одного боку, його вимогливість до особистої практики Вчення. Це вимагає досить високої культури мислення й прагнення до самовдосконалення. З іншого боку, незвичність буддійської символіки й ритуалів (особливо в їхній тантричній версії) для західної людини часто створює певні перешкоди для розуміння сутності Вчення Будди.

Поширення буддизму в Україні буде йти шляхом його адаптації, по-перше, до мирського способу життя переважної більшості українських буддистів, а це припускає і відповідну подачу буддійських психотехнік. По-друге, потрібна буде й адаптація до досить високого науково-культурного рівня мирських послідовників, що постійно вимагатимуть від буддистів-місіонерів уміння провести паралелі між Вченням Будди й останніми науковими відкриттями в області фізики, психології, біології й інших прикладних наук. По-третє, не менш важливе місце посідатиме й адаптація буддійської термінології, символіки, обрядовості і ритуалістики до близьких і значущих аналогів традиційної української культури й сучасного національного менталітету.

Не викликає сумнівів, що вже найближчим часом у середовищі буддистів України підсилиться тенденція одержувати інформацію про буддизм не опосередковано – із книг, а запрошуючи в Україну авторитетних буддійських Учителів різних буддійських традицій. Це дозволить одержувати компетентні наставляння з різних аспектів буддійської філософії та практики безпосередньо від корінних носіїв Учення. Зараз більшість духовних контактів українських буддистів із буддійськими Учителями відбувається в Росії, буддійське співтовариство якої значною мірою численніше і фінансово забезпеченіше, у силу чого має змогу регулярно запрошувати Вчителів у свою країну.

На сьогоднішній день питання про запрошення авторитетних буддійських Учителів в Україну вже не раз піднімалося в різних українських буддійських громадах і єдиною перешкодою до його позитивного вирішення є недостатні, поки що, фінансові можливості цих громад.

У майбутньому повинно бути також вирішене питання про відправлення представників буддійських громад України на навчання в традиційні східні буддійські центри. Це дозволить українським буддійським громадам мати надалі в Україні своїх компетентних фахівців у питаннях Учення (як його мирської, так і чернечої галузі).

Ще одним важливим завданням, що стоїть перед буддизмом в Україні і яке виходить за рамки власне буддизму, є розвиток вітчизняної наукової буддології. Наукове вивчення буддизму просто приречено на розвиток в Україні, оскільки без цього, як уже було зазначено вище, неможливий ні повноцінний розвиток філософської думки, ні вивчення історії й культури народів Південно-Східної Азії.

Розвиток вітчизняної український буддології і розробка української термінологічної бази для перекладів буддійських текстів бачиться цілком здійсненним завданням, з огляду на наявність в Україні достатнього наукового потенціалу. У цій справі дуже перспективним може бути співробітництво учених-буддологів і практикуючих буддистів, компетентних у питаннях Учення. Також дуже перспективним у цьому плані має стати як проведення професійних наукових конференцій на теми буддизму , так і семінарів для студентів, що вибрали ті сфери науки, де знання буддійської філософії, історії і психотехнік можуть виявитися корисним.

Вирішення цих завдань для України є надзвичайно актуальним і з того боку, що наразі практично вся інформація про буддизм іде в нашу країну з Росії, що робить буддизм ще одним своєрідним “агентом” російської культурної експансії.

Перспективним убачається також і участь представників буддійських громад України в іноземних і міжнародних буддійських заходах. Подібна діяльність може значно підвищити популярність України на Заході й підняти імідж нашої країни на міжнародній арені як держави дійсно демократичної і такої, що реально, а не на словах дотримується принципів свободи совісті.

Підсумовуючи все вищесказане можна з досить великим ступенем упевненості говорити про те, що буддизм уже пустив корені на українській землі й що він має досить обґрунтовані перспективи для подальшого розвитку й поширення в Україні.