37
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
Однак жоден із названих методів управління не може претендувати на універсальність. Більш того, специфіка інтелектуальних ресурсів як об'єкта управління зумовлює необхідність і доцільність використання комбінованих прийомів, що вимагають одночасного застосування декількох методів управління. Ступінь дії кожного з важелів розглянутих методів управління залежить від особливостей їх використання до окремих типів та видів інтелектуальних ресурсів.
Реалізація управлінських функцій здійснюється за допомогою певних інструментів, весь спектр яких можна об`єднати у дві групи: формальні, неформальні. До формальних інструментів належать експертні системи управління, системи штучного інтелекту, автоматизовані системи прийняття рішень, системи підтримки рішень і системи підтримки роботи з клієнтами. Вони спрямовані на кодифікацію інформації та збереження знань у компанії у випадку звільнення співробітника; є основою організаційного капіталу компанії, що формує внутрішню структуру організації; ефективні для вирішення типових завдань.
Серед формальних інструментів управління знаннями слід особливо відзначити системи підтримки клієнтських відносин Customer Relationship Management (CRM), які ефективно застосовуються в багатьох компаніях сфери консалтингу і довели свою ефективність використання. CRM – система, яка надає комплекс інструментів, що дозволяють систематизувати дані про клієнтську базу, процеси залучення клієнтів і розвитку відносин із ними, вдосконалення системи продажів, маркетингу й обслуговування, підвищення задоволеності клієнтів.
Неформальним інструментам управління інтелектуальними ресурсами відводиться особлива роль. Близько 80% неявних знань втрачається при звільненні співробітника з компанії, якщо не відбувається обмін знаннями всередині колективу. Спеціалісти рекомендують використовувати в організації командний тип роботи, тому що це зумовлює вирішення ряду проблем, саме: ефективний обмін знаннями між різними функціональними одиницями; взаємозамінюваність членів команди на основі наявності громад цілей і цінностей; наявність чітких командних ролей і лідерства збільшує ефективність
ізнижує ризики внутрішньо організаційних конфліктів; команди дозволяють значно підвищити конкурентоспроможність компанії за рахунок сукупності знань і навичок кожного її члена та синергетичного ефекту від їх роботи.
Узагальнюючи вищевикладене, можна зазначити, що в цілому структура
ізміст керуючої підсистеми представлені цілями, завданнями, функціями, організаційною структурою, методами управління та організаційноекономічними інструментами.
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
38
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
Оцінювання ефективності використання інтелектуальних ресурсів виступає основою прийняття відповідних управлінських рішень і забезпечення процесу саморегульованості організаційно-економічного механізму, дозволяє активно впливати на поточний стан і тенденції розвитку інтелектуальних ресурсів, встановлювати напрями і масштаби управлінських дій.
Система показників ефективності формування та використання інтелектуальних ресурсів підприємства наведена у табл. 8.3.
Таблиця 8.3
Ключові показники ефективності формування та використання
інтелектуальних ресурсів підприємства
|
Група |
|
|
|
|
|
|
інтелектуальних |
Показник ефективності використання інтелектуальних ресурсів |
|
ресурсів |
|
|
|
|
|
|
|
частка клієнтів, які повторно зробили замовлення, у загальній |
|
|
чисельності клієнтів; індекс довіри клієнтів; частка постійних |
|
Ринкові |
клієнтів у |
загальній чисельності клієнтів; індекс надійності |
|
клієнтської бази); індекси екстенсивного та інтенсивного приросту, |
|
ресурси |
|
інтегральний показник приросту, середній темп зростання та |
|
|
|
|
середній темп приросту клієнтської бази; середній розмір рахунку |
|
|
постійного клієнта, індекс зростання якості ринкових ресурсів |
|
|
рівень конфліктності; рівень освіти, кваліфікації, виробничого стажу |
|
|
персоналу; раціоналізаторська і винахідницька активність; культура |
|
Людські |
праці (частка браку в роботі, наявність претензій і позовів з боку |
|
ресурси |
споживачів, |
оптимальність |
трудових |
дій); |
індивідуальна |
|
|
результативність та якість праці; ступень відповідності знань і умінь |
|
|
працівників вимогам ринку |
|
|
|
|
|
кількість поданих у патентне бюро заявок на реєстрацію патентів на |
|
|
винаходи, свідоцтв на промислові зразки, корисні моделі, товарні |
|
|
знаки; кількість впроваджених винаходів; доходи від передачі прав |
|
Організаційні |
на інтелектуальну власність по ліцензійним і франшизним угодах; |
|
ресурси |
швидкість розв’язання професійних питань; рівень оснащеності |
|
|
сучасними засобами комунікації і зв'язку; рівень використання |
|
|
інформаційних систем і технологій, інформатизації процесів |
|
|
проектування, виробництва, збуту та управління |
|
Знання, навички, досвід персоналу можна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу (загального і відповідно до профілю діяльності підприємства) і т.д. Для їх оцінки доцільно використовувати також якісні показники, наприклад, досвід роботи в іноземній фірмі, досвід проходження курсів підвищення кваліфікації. Наявність творчих здібностей, креативний спосіб мислення, критичне ставлення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської і винахідницької активності, які характеризують схильність до генерування нових знань.
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
39
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
Досить важко оцінити кількісно моральні цінності та культуру праці, вони підлягають в основному під вимір узагальненої оцінки через показники частки браку в роботі, наявності претензій і позовів з боку споживачів, оптимальності трудових дій і т.п. Непрямим чином їх можна якісно оцінити такими показниками, як поведінка на роботі і в побуті, обов'язковість у відносинах з колегами і діловими партнерами і т.д. Перераховані показники доцільно порівнювати з аналогічними показниками лідерів ринку або галузі. Можливість реалізації людських ресурсів можна укрупнено оцінити показниками індивідуальної результативності та якості праці представників тієї чи іншої категорії, ступеня відповідності їх знань і умінь вимогам ринку (напрямок і величина вектора освіти та самоосвіти), вікової структури та ін.
Оцінку ефективності формування та використання ринкових ресурсів доцільно здійснювати на основі розрахунку й аналізу трьох груп критеріальних показників, які:
1)оцінюють силу прихильності клієнтів і ступінь їх довіри до компанії, задоволеність рівнем і якістю виконання замовлень, надійність клієнтської бази (частка клієнтів, які повторно зробили замовлення, у загальній чисельності клієнтів, індекс довіри клієнтів, частка постійних клієнтів у загальній чисельності клієнтів, індекс надійності клієнтської бази);
2)характеризують приріст клієнтської бази (індекси екстенсивного та інтенсивного приросту, інтегральний показник приросту, середній темп зростання та середній темп приросту);
3)характеризують якість клієнтського капіталу (середній розмір рахунку постійного клієнта, індекс зростання якості ринкових ресурсів).
Імідж і репутація підприємства в середовищі споживачів і партнерів мають самостійну ринкову цінність і не тільки значною мірою впливають на ефективність його ринкової діяльності, але і самі залежать від неї. Оцінити імідж та ділову репутацію можна досить об'єктивно, наприклад, шляхом опитування
споживачів, ділових |
партнерів або |
ж витратою часу та коштів на |
укладення договорів з |
контрагентами, |
на просування продукції, зокрема |
стимулювання попиту, в порівнянні з основними конкурентами. Аналогічним чином можна оцінити торгову марку (бренд).
Кількість поданих у патентне бюро заявок на реєстрацію патентів на винаходи, свідоцтв на промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки; кількість впроваджених винаходів; доходи від передачі прав на інтелектуальну власність по ліцензійним і франшизним угодах свідчать про високий рівень організаційних ресурсів і ступеня їх правової захищеності. Рівень оснащеності сучасними засобами комунікації і зв'язку можна оцінити шляхом порівняння з кращими підприємствами та організаціями на ринку або в
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
40
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
галузі. Рівень інформаційного, програмного, технічного забезпечення систем підтримки прийняття рішень доцільно визначати за допомогою коефіцієнтів їх прогресивності, оновлення і т.п. Крім того, доцільно порівнювати технікоекономічні параметри програм, комп'ютерної техніки, баз інформаційних даних і знань з кращими зразками або тими, які використовуються лідерами ринку (галузі).
Використання запропонованої системи показників передбачає орієнтацію підприємства на інтенсивний шлях розвитку і досягнення високого рівня ефективності у динаміці, виявлення резервів удосконалення використання персоніфікованих інтелектуальних ресурсів та створення діючого механізму підвищення ефективності управління.
§8.5. Нематеріальні активи підприємства
Як уже було сказано, інтелектуальні ресурси є категорією активів, яку важко ідентифікувати. Разом з тим у вітчизняному та зарубіжному бухгалтерському обліку оперують таким поняттям як нематеріальні активи (intangible assets). Нематеріальны активи - немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуватися підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує 1 рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи надання в оренду іншим особам.
Вітчизняний бухгалтерський облік (ПСБО 8) передбачає групування нематеріальних активів за такими групами:
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
41
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
права користування природними ресурсами
права користування майном
•право користування надрами (у т.ч.на розробку корисних копалин), іншими ресурсами природного середовища (водними, біологічними чи іншими),
•право користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище, яка міститься в звітах, картах тощо..
•право користування земельною ділянкою (в тому числі
за договором оренди або емфітевзису), будівлею чи приміщенням (право оренди будівлі чи приміщення)
права на комерційні |
•права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), |
позначення |
комерційні (фірмові) найменування тощо |
права на об’єкти промислової власності
авторське право та суміжні з ним права
інші нематеріальні активи
•право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, ноу-хау.
•право на літературні та музичні твори, програмне забезпечення, сайти, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо
•право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо
Рис. 8.8. Складові нематеріальних активів за вітчизнаними бухгалтерськими нормативними документами
Вартість нематеріальних активів повинна бути точно виміряна, для того щоб її можна було облікувати. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому такий актив стає придатним для використання за призначенням.
Нематеріальні активи також підлягають, як і основні засоби, амортизації. Амортизація нематеріальних активів може здійснюватися всіма методами окрім виробничого, зокрема:
прямолінійним (рівномірним);
методом зменшення залишкової вартості;
методом прискореного зменшення залишкової вартості;
кумулятивним методом.
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
42
Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8
Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк корисного використання визначається підприємством самостійно, але не може становити менше 2 та більше 10 років.
Специфічним проявом інтелектуального капіталу підприємства, що відображається у його балансі є гудвіл. Одні економісти інтерпретують вартість гудвіл, як вартість набору нематеріальних активів компанії, зокрема "гудвіл" (goodwill) – це накопичені нематеріальні активи підприємства, що охоплюють її найменування, репутацію, ділові зв'язки (зокрема, і клієнтуру), товарні знаки та ін.; власність "фірми". інші - як величину, на яку вартість бізнесу більша, ніж вартість набору матеріальних активів.
Гудвіл в кількісному грошовому виразі оцінити достатня важко. Класичним є наступний принцип: якщо дві компанії однакові за своїми показниками, то різниця їх ринкових вартостей і буде відображати різницю у вартості гудвілу цих компаній.
Чинне законодавство України (пп. 14.1.40 ст. 14 Податкового Кодексу України), також містить визначення гудвілу. Гудвіл (вартість ділової репутації) - нематеріальний актив, вартість якого можна визначити як різницю між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання найкращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.
Вартість гудвілу не підлягає амортизації.
Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.
1 |
ТЕМА 9: ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА БАЗА ТА ВИРОБНИЧА |
ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА (за підручником це тема №12) |
9.1. Техніко-технологічна база підприємства
9.2. Управління техніко-технологічною базою підприємства
9.3. Формування і використання виробничої потужності підприємства
9.1. Техніко-технологічна база підприємства
Об’єктивною передумовою підвищення конкурентоспроможності та результативності діяльності підприємств є формування потужної техніко-
технологічної бази, адже від неї вирішальною мірою залежать можливості випуску продукції (надання послуг чи виконання робіт) за обсягом та якістю, які
відповідають вимогам ринку. |
|
Сутнісна |
Поняття техніко-технологічної |
бази підприємства |
характеристика |
з’явилося в економічній літературі |
у другій половині |
ХХ сторіччя і еволюціонувало через призму таких понять, як «виробничий апарат», «технічний розвиток», «технічний рівень», «технологічні зміни».
У сучасному трактуванні техніко-технологічна база підприємства (ТТБ)
розглядається як системна сукупність найбільш активних елементів виробництва,
яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт,
надання послуг), який здійснюється за допомогою машинної техніки,
різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
Техніко-технологічна база кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих засобів підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об’єктивно необхідного техніко-
технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв’язки,
пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності
Доповнив першоджерело к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
2 |
системного функціонування технологічних процесів і відповідної їхнім |
особливостям виробничої техніки. |
Технологічна компонента техніко-технологічної бази представляє собою |
застосовувану на підприємстві технологію як засіб і процес отримання та |
переробки продуктів природи, сировини і матеріалів у предмети споживання та |
засоби виробництва. |
Технології виробництва постійно еволюціонують і кожний етап розвитку |
визначається як технологічний уклад (ТУ). На даний час, загальновизнаною є |
точка зору про існування шести технологічних укладів. Починаючи з |
промислової революції в Англії, в розвитку світової економіки можна виділити |
періоди домінування п’яти послідовно змінюваних технологічних укладів. На |
сьогоднішній день у розвинених країнах домінують технології п’ятого укладу й |
формуються технології шостого ТУ. В таблиці 9.1 надана характеристика шести |
технологічних укладів. |
Таблиця 9.1
Основні риси технологічних укладів
|
ТУ |
Період |
Зміст |
Технологічні |
|
лідери |
|
|
|
|
|
|
|
Характеризується конкуренцією серед окремих |
Великобританія, |
|
|
|
підприємців і малих фірм, їх подальшим |
Франція, Бельгія |
|
Перший |
1770-1830 рр. |
об’єднанням у партнерства, що забезпечують |
|
|
|
|
кооперацію індивідуального капіталу; механізація |
|
|
|
|
текстильної промисловості. |
|
|
|
|
Характеризується концентрацією виробництва у |
Великобританія, |
|
|
|
великих організаціях, розвитком акціонерних |
Франція, Бельгія, |
|
Другий |
1830-1880 рр. |
товариств, що забезпечують концентрацію |
Німеччина, США |
|
|
|
капіталу на принципах обмеженої |
|
|
|
|
відповідальності; використання парового двигуна. |
|
|
|
|
Характерні злиття фірм, концентрація |
Німеччина, США, |
|
|
|
виробництва в картелях і трестах; панування |
Великобританія, |
|
|
|
монополій і олігополій; концентрація фінансового |
Франція, Росія, |
|
Третій |
1880-1930 рр. |
капіталу у банківській системі; починається |
Італія, Данія, |
|
домінування електродвигунів, універсальних |
Австро-Угорщина, |
|
|
|
|
|
|
технологій обробки конструкційних матеріалів, |
Канада, Японія |
|
|
|
розвиток машинобудування і чорної металургії; |
|
|
|
|
основним джерелом енергії є вугілля |
|
|
|
|
Характерними стають транснаціональні |
США, країни |
|
|
|
корпорації, олігополії на світовому ринку, |
Західної Європи, |
|
|
|
вертикальна інтеграція і концентрація |
СРСР, Канада, |
|
Четвертий |
1930-1980 рр. |
виробництва, домінування техноструктури в |
Австрія, Японія, |
|
організаціях; відбувається розвиток органічної |
Швеція, Швейцарія, |
|
|
|
|
|
|
хімії, полімерних матеріалів, автоматизація |
СРСР, Бразилія, |
|
|
|
основних технологічних процесів, перехід на |
Мексика, Китай, |
|
|
|
нафтове енергоспоживання. |
Тайвань, Індія |
|
П’ятий |
1980-2025 рр. |
Відбувається міжнародна інтеграція малих та |
Японія, ЄС, Швеція. |
|
середніх фірм на основі інформаційних |
Розвинуті країни – |
|
|
|
Доповнив першоджерело к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Складові й тенденції розвитку техніко-
технологічної бази
|
|
|
3 |
|
|
технологій, інтеграція виробництва та збуту; |
Бразилія, Мексика, |
|
|
ознаками даного ТУ є бурхливий розвиток |
Аргентина, |
|
|
мікроелектроніки, інформаційних технологій і |
Венесуела, Китай, |
|
|
комунікацій, гнучкої автоматизації, комбінованого |
Індія, Індонезія, |
|
|
застосування конструкційних матеріалів із |
Туреччина, Східна |
|
|
заданим властивостями, використання природного |
Європа, Канада, |
|
|
газу як основного енергоносія. |
Австралія, Тайвань, |
|
|
|
Корея, Росія |
|
|
Передбачатиме широке використання штучного |
Японії та США |
|
|
інтелекту, біо- і космічних технологій, генної |
|
Шостий |
2025-далі |
інженерії, тонкої хімії, інтегрованих |
|
|
|
надшвидкісних транспортних систем, безпечної |
|
|
|
ядерної та природної енергії |
|
Аналіз технологічного рівня розвитку України показує, що технологічна багатоукладність виробництва є сьогодні однією з головних структурних проблем вітчизняної економіки: різнотипні ТУ існують та відтворюються паралельно і незалежно один від одного.
Згідно даних Інституту економічного прогнозування Національної Академії наук України, майже 60% обсягу промислової продукції припадає на 3-
й технологічний уклад, 38% - на 4-й уклад. Третій та четвертий уклади прийнято класифікувати як традиційні.
Що стосується п’ятого ТУ, то на нього припадає лише близько 3-5% в
загальній структурі національної економіки. Державна політика свідчить про те,
що в українській економіці фактично закріплюється існуюча технологічна багатоукладність і інноваційний розвиток реалізується шляхом поступового наздогнання розвинутого світу, використовуючи ще не реалізовані можливості
3-го та 4-го укладів та інтенсивно розвиваючи 5-й та 6-й уклади, які класифікуються як прогресивні.
Загальна характеристика техніко-технологічної бази підприємства передбачає виокремлення складників її елементної структури, що показано на рис. 9.1.
На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об’єктивно існують певні тенденції поступального розвитку техніко-технологічної бази підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:
1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;
Доповнив першоджерело к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
4
2)зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
3)перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого
порядку;
4)трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні
системи;
5)поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських компонентів виробництва;
6)підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем,
поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності;
7) формування інноваційних виробничих систем нового покоління та спостереження адекватних інноваційних моделей господарювання і методів управління.
Застосовувані технології (технологічні процеси)
|
Операції видобутку, |
|
Комплекс |
Складові |
|
обробки, переміщення |
Сукупність способів і |
технологічної |
інноваційного |
|
, |
прийомів переробки |
документації |
оновлення та |
|
складування, контролю |
|
та інших складових |
ресурсів та одержання |
загального і |
об’єкти |
|
інтелектуальної |
|
частин виробничого |
готової продукції |
спеціального |
|
власності |
|
процесу |
|
призначення |
|
|
|
Технологічна складова 
Техніко-технологічна база виробництва
Енергетична база
(сукупність установок і мереж для забезпе-
чення виробництва всіма видами енергії)
Технічна складова
Виробничі 
машини та устаткування, транспортно-пере-
міщуючі машини й засоби
Технічна база 
інформаційних процесів (інформаційнообчислювальна техніка й засоби зв’язку)
Рис. 9.1. Структурна характеристика техніко-технологічної
бази підприємства
Доповнив першоджерело к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
