Тема 9. Типи біомів суходолу: степи та пустелі

Відповіді на питання для самоконтролю:

1. Гіпотези походження степів. Гіпотези походження степів

1.Поява зонального степового ландшафту пов’язана з льодовиковим періодом, з крайовими льодовиковими водо- розділами, які слабко зволожувалися в умовах стаціонар- ного антициклону над льодовиком.

2.Друга гіпотеза полягає в тому, що первинними були дольодовикові травостої, що розвивалися в теплих і сухих умовах, які при похолоданні частково адаптувалися, а частково змінилися.

3.Випас дикої худоби сприяв виробленню в рослин системи захисту: накопичення кремнію, здерев’яніння тканин. Такі трави стійкі до витоптування, швидко відростають.

2. Загальна характеристика флори і фауни.

Флора. Особливість флори – це безлісся, яке викликане наступними причинами:

1. Конкуренцією трав, які формують потужну дернину, що перешкоджає проростанню насіння дерев.

2. Якщо насіння проростає, то на нього впливає: засоленість грунту, вітри-суховії, дефіцит вологи.

Тому дерева ростуть лише в ярах, долинах річок, проте зазвичай поширені чагарники. Трав’янисті рослини степів дуже різноманітні. В степах Євразії панує ковила, пирій, тонконіг, дводольні. В преріях Північної Америки – бізонова трава (трава грамма), пирій, ковила, дводольні, у тому числі високотравні: флокси, айстри, кактуси, соняшники. В пампасах Південної Америки травостій бідніший: ковила, осоки, ячмені, люцерна. В степах Патогонії – тонконіг, тютюн, ковила. Вздовж узбережжя річок ростуть верби, рогіз, тростина, тополя. В неплакорних умовах ростуть широколистяні ліси: дуб, граб, ясен, клен.

Фауна. В цілому відрізняється великою кількістю гризунів, землерийок, рептилій, хижих птахів, ссавців. В степах Євразії поширені бабаки, хом’ячки, сайгаки, вовки, шакали. В преріях зустрічаються бізони, олені – вапіті, американські олені, вилорогі антилопи, лучні собачки, земляні білки. В пампасах мешкають пампасні олені, гризуни, змії, ящірки, мурахи.

3. Причини безлісся степів.

Особливість флори степів – це безлісся, яке викликане наступними причинами:

1.Конкуренцією трав, які формують потужну дернину, що перешкоджає проростанню насіння дерев.

2.Якщо насіння проростає, то на нього впливає: засоленість грунту, вітри-суховії, дефіцит вологи.

4. Характеристика підзон степів і прерій.

Загальна характеристика. Степи – це безлісі угру- повання багаторічних ксерофільних  трав’янистих  рос- лин. В Євразії вони називаються – степами, в Північній Америці – преріями, в Південній Америці – пампасами, в Австралії встановленої назви вони не мають.

ат. В степах випадає 350–450 мм опадів на рік, в преріях – до 800 мм, в пампасах – 600 мм. Проте відмічається посуха – період із загостреним дефіцитом вологи. Вираженість посушливого періоду відрізняється, оскільки від широтного положення залежить випаровування: степи знаходяться в помірному поясі, прерії – в помірному та субтропічному поясах, пампаси – в субтропіках.

Підзони степів. Вся різноманітність травостоїв в степах вкладається в декілька життєвих форм. У відношенні до злаків, дводольних трав і напівчагарників степи та прерії поділяються на підзони.

1.Підзона північних лучних степів Євразії: Угорські пушти,  степи  України,  степи  Європейської  Росії.  Тут

багато дводольних рослин із злаками (більше кореневищ- них, ніж дерновинних) і домішками чагарників. Це яскраві степи, оскільки з весни до кінця осені декілька разів змінюється квітковий килим (фенофази). Представлені яруси: верхній (100 см) – деревій, хризантеми, дивина; другий (70 см) – ковила; третій (40 см) – типчак, фіалки, чебрець. Продуктивність фітомаси до 110 ц/га на рік.

2.Східні лучні прерії Північної Америки мають багаті травостої, сильно розвинену дернину та щорічну мінливість феноритмів (посухи). На схід від 100° зх. д. на Великих рівнинах розташовані високотравні прерії, які співставляються з лучними степами Євразії, де ростуть ковила, фіалки, флокси, традесканції. Продуктивність прерій – 200 ц/га на рік.

3.Підзона південних типових степів Євразії поширена від України до Маньчжурії. Там мало дводольних рос- лин, панують дерновинні злаки – це ковилові степи. Тут більше ефемерів і менше чагарників. На півдні підзона опустелюється: з’являються напівчагарники (полин) і курай. Іноді змінюється зовнішній вигляд степу – три рази за сезон. Продуктивність – 80 ц/га на рік.

4.Західні злакові прерії низькотравні – аналоги ковилових степів Євразії. Тут часто бувають посухи, феноритми нестійкі. Ростуть злаки з домішкою гірської  лілії, полину, дикої цибулі, а на півдні – кактусів і опунцій. Продуктивність – 140 ц/га на рік.

5.Пампаси на підзони не поділяються. Типовими є нескладні за структурою осоковозлакові травостої, велика кількість рослин-подушок і надзвичайно низька продуктивність фітомаси – 10–15 ц/га на рік. Це гарні пасовища, проте представлені також інтродуковані види рослин: ячмені, люцерна жовта.