14. Яке значення має Рамсарська угода для організації природно-заповідних територій?

Рамсарська конвенція або Конвенція з водно-болотних угідь є міжнародною угодою підписаною 2 лютого 1971 року у м.Рамсар, що в Ірані, на південному узбережжі Каспійського моря. Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Ії офіційна повна назва – “Конвенція з водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища перебування водоплавних птахів”, відображає початкову мету угоди – зберегти водно-болотні угіддя, як середовища для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і сьогодні вона охоплює всі аспекти збереження и збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

15. В чому важливість Картахенського протоколу?

Основна мета документа – захистити навколишнє середовище від потенційних ризиків застосування ЖГЗО (поза Протоколом частіше вживають термін «генетично модифіковані організми» – ГМО), одержаних завдяки методам сучасної біотехнології. Картахенський протокол став першим юридично обов’язковим документом, який має на меті регулювання міжнародних перевезень ЖГЗО та гарантування безпеки під час переміщення, переробки ЖГЗО та їх використання і спрямований на захист біорізноманіття і здоров’я людей.

Рішення стосовно того, ввозити чи не ввозити ЖГЗО для вивільнення в довкілля, кожна держава приймає самостійно після проведення оцінки ризику, загальні принципи якої викладено в тексті документа.

16. Суть Кіотсько угоди.

Кіо́тський протоко́л — міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети^[2].

Протокол зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 роках до рівня 1990 року.

Зменшення викидів кожна країна може здійснювати за допомогою збільшення ефективності виробництва, зменшення обсягів виробництва, раціональнішого використання енергоресурсів, а також виконання проектів, які призводять до зменшення викидів парникових газів у інших країнах. Кіотським протоколом передбачаються гнучкі механізми щодо зменшення викидів парникових газів шляхом закупівлі відповідних сертифікатів за кордоном:

1. Механізм чистого розвитку (англ. Clean Development Mechanism, CDM) — передбачає співпрацю між країною, яка розвивається, та індустріалізованою країною;

2. Торгівля викидами (англ. International Emission Trading, IET) — передбачає прямий продаж викидів від однієї індустріалізованої країни до іншої;

3. Спільне впровадження (англ. Joint Implementation, JI) — передбачає співпрацю між двома індустріалізованими країнами.

17. В чому полягає зміст Віденської та Монреальської конвенції?

Загальні зобов'язання Віденської конвенції

1. Сторони вживають належних заходів відповідно до положень цієї Конвенції і тих діючих протоколів, сторонами яких вони є, для захисту здоров'я людини і навколишнього середовища від несприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару.

2. З цією метою Сторони згідно з наявними в їхньому розпорядженні засобами та своїми можливостями:

а) співробітничають шляхом систематичних спостережень, досліджень та обміну інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар і наслідки зміни стану озонового шару для здоров'я людини і навколишнього середовища;

b) вживають належних законодавчих або адміністративних заходів та співробітничають у погодженні відповідних програмних заходів для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, що підпадає під їх юрисдикцію або контроль, якщо буде виявлено, що ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару;

с) співробітничають у розробці погоджених заходів, процедур і стандартів для виконання цієї Конвенції з метою прийняття протоколів і додатків;

d) співробітничають з компетентними міжнародними органами з метою ефективного виконання цієї Конвенції і протоколів, сторонами яких вони є.

3. Положення цієї Конвенції жодним чином не торкаються права Сторін вживати згідно з міжнародним правом внутрідержавні заходи на доповнення до заходів, передбачених у пунктах 1 і 2 цієї статті; вони не торкаються також додаткових внутрідержавних заходів, уже прийнятих Сторонами, за умови, що такі заходи сумісні з їх зобов'язаннями в рамках цієї Конвенції.

4. Застосування цієї статті грунтується на відповідних науково-технічних міркуваннях.

Заходи регулювання Монреальської конвенції

(1) Кожна Сторона забезпечує, щоб за період дванадцяти місяців, починаючи в перший день сьомого місяця після дати набуття чинності цим Протоколом, і за кожний наступний період дванадцяти місяців розрахунковий рівень її споживання регульованих речовин групи I у Додатку А не перевищував розрахунковий рівень її споживання в 1986 році. До кінця того ж періоду кожна Сторона, що виробляє одну або декілька з цих речовин, забезпечує, щоб розрахунковий рівень виробництва нею цих речовин не перевищував розрахунковий рівень її виробництва в 1986 році, за винятком того, що цей рівень може зрости, але не більш ніж на десять відсотків порівняно з рівнем 1986 року. Таке зростання допускається тільки тоді, коли це необхідно для задоволення основних внутрішніх потреб Сторін, діючих у рамках Статті 5, і для цілей раціоналізації розподілу промислового виробництва між Сторонами.

(2) Кожна Сторона забезпечує, щоб за період дванадцяти місяців, що починається в перший день тридцять сьомого місяця після дати набуття чинності цим Протоколом, і за кожний наступний період дванадцяти місяців розрахунковий рівень споживання регульованих речовин, включених у групу II у Додатку А, не перевищував розрахунковий рівень її споживання в 1986 році. Кожна Сторона, що виробляє одну або декілька з цих речовин, забезпечує, щоб розрахунковий рівень виробництва нею цих речовин не перевищував розрахунковий рівень її виробництва в 1986 році, за винятком того, що цей рівень може зрости, але не більше ніж на десять відсотків порівняно з рівнем 1986 року. Таке зростання допускається тільки тоді, коли це необхідно для задоволення основних внутрішніх потреб Сторін, діючих у рамках Статті 5, і для цілей раціоналізації розподілу промислового виробництва між Сторонами. Механізм застосування цих заходів буде визначений Сторонами на їхній першій нараді після проведення першого наукового огляду.

(3) Кожна Сторона забезпечує, щоб за період з 1 липня 1993 року по 30 червня 1994 року і за кожний наступний період дванадцяти місяців розрахунковий рівень споживання нею регульованих речовин групи I у Додатку А не перевищував щорічно вісімдесяти відсотків розрахункового рівня її споживання в 1986 році. Кожна Сторона, яка виробляє одну або декілька з цих речовин, за ті ж періоди забезпечує, щоб розрахунковий рівень виробництва нею цих речовин не перевищував щорічно вісімдесяти відсотків розрахункового рівня її виробництва в 1986 році.

Однак для задоволення основних внутрішніх потреб Сторін, діючих у рамках положень Статті 5, і для цілей раціоналізації розподілу промислового виробництва між Сторонами розрахунковий рівень її виробництва може перевищувати цю межу, але не більше ніж на десять відсотків від розрахункового рівня її виробництва в 1986 році.

(4) Кожна Сторона забезпечує, щоб за період з 1 липня 1998 року по 30 червня 1999 року і за кожний наступний період дванадцяти місяців розрахунковий рівень споживання нею регульованих речовин групи 1 у Додатку А не перевищував щорічно п'ятдесяти відсотків від розрахункового рівня її споживання в 1986 році. Кожна Сторона, яка виробляє одну або декілька з цих речовин, за ті ж періоди забезпечує, щоб розрахунковий рівень виробництва нею регульованих речовин не перевищував щорічно п'ятдесяти відсотків від розрахункового рівня її виробництва в 1986 році. Однак для задоволення основних внутрішніх потреб Сторін, діючих у рамках Статті 5, і для цілей раціоналізації розподілу промислового виробництва між Сторонами її розрахунковий рівень виробництва може перевищувати цю межу, але не більше ніж на п'ятнадцять відсотків від розрахункового рівня її виробництва в 1986 році. Даний пункт застосовується в тому випадку, якщо Сторони не приймуть іншого рішення на одній із своїх нарад більшістю в дві третини присутніх і беручих участь у голосуванні Сторін, які представляють не менше двох третин загального розрахункового рівня споживання Сторонами цих речовин. Це рішення розглядається і приймається в світлі оцінок, указаних у Статті 6.