Лабораторна робота № 10 Тема. Оцінка токсичності методом біотестування Відповіді на контрольні питання.
Опишіть основні мехазми дії ксенобіотиків.
Розрізняють декілька основних способів реалізації ксенобіотиками свого токсичного впливу на організм людини.
Зміна метаболізму клітин або тканин, пов'язане з порушеннями в організмі і появою певної симптоматики.
Вплив на клітинну ДНК, зміна генетичної інформації та її реалізація у вигляді злоякісної трансформації клітини. Встановлено, що онкологічне захворювання розвивається не відразу, а після того, як клітина накопичить декілька (від 4 до 10) пошкоджень ДНК. Пошкодження в структурі хромосом, викликані дією ксенобіотиків, можуть передаватися від покоління до покоління. Наприклад, малі дози нітрозамінів, що вводяться вагітним мишам, индуцировали типові пухлини не тільки у матерів, а й у наступних поколіннях, хоча потомство мишей не мало ніякого контакту з нітрозамінами.
Наслідування дії природних хімічних сполук (наприклад, гормонів), що функціонують в організмі. При такому механізмі дії ксенобіотики порушують нормальний ріст і розвиток органів, тканин, включаючи нервову та імунну системи.
Зміна активності імунної системи у людини. Це вплив включає імунну модуляцію, що виражається в зміні активності імунних компонентів (наприклад, числа Т-або В-лімфоцитів в крові), розвитку гіперчутливості і стимуляції аутоімунних процесів в організмі. Подібним дією відрізняються ароматичні вуглеводні; карбамати (клас пестицидів); важкі метали (ртуть); галогенпохідних ароматичних вуглеводнів (поліхлоровані з'єднання); фос-форорганіческіе з'єднання (пестициди); металоорганічні сполуки олова; атмосферні окислювачі (озон і діоксид азоту); поліциклічні ароматичні вуглеводні (продукти спалювання вугілля, нафти, сміття).
Назвіть фази детоксикації ксенобіотиків.
Що таке апоптоз?
Апопто́з (від дав.-гр. απόπτωσις — опадання, листопад[2]) — найбільш розповсюджений тип запрограмованої клітинної смерті. Іншими словами — це сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини. На відміну від іншого виду клітинної смерті — некрозу — при апоптозі не відбувається руйнування цитоплазматичної клітинної мембрани і, відповідно, вміст клітини не потрапляє в позаклітинне середовище. Характерною ознакою є фрагментація ДНК у міжнуклеосомальних ділянках специфічною ендонуклеазою — CAD (caspase activated DNase) на фрагменти з розміром, кратним 180–200 нуклеотидам. В результаті апоптозу відбувається утворення апоптичних тілець — мембранних везикул, які містять цілісні органели і фрагменти ядерного хроматину. Ці тільця поглинаються сусідніми клітинами чи макрофагами в результаті фагоцитозу. Оскільки позаклітинний матрикс не уражається клітинними ферментами, навіть при великій кількості апоптозних клітин, запалення не спостерігається.
Процес апоптозу є необхідним для фізіологічного регулювання кількості клітин організму, для знищення старих клітин, для формування лімфоцитів, що не є реактивними до своїх антигенів (аутоантигенів), для осіннього опадання листків рослин, для цитотоксичної дії Т-лімфоцитів кіллерів, для ембріонального розвитку організму (зникнення шкірних перетинок між пальцями у ембріонів птахів) та іншого.