Прізвище Пилипенко
Прізвище Пилипенка належить до стародавнього типу слов'янських прізвищ, утворених від хрестильних імен.
Релігійна традиція, що утвердилася на Русі з прийняттям християнства, зобов'язувала називати дитину на честь того чи іншого святого, шанованого православною церквою. Практично всі християнські імена, що містяться в церковному календарі, були запозичені з давніх мов - грецької, латини, давньоєврейської. Тому вони звучали незвично для російської людини і були незрозумілі за змістом. Не дивно, що вони зазвичай «обкатувалися» живою мовою, доки не починали звучати цілком «слов'янською».
Стародавнє православне ім'я Пилип (від давньогрецького слова «філіппос», що означає «люблячий коней, верхову їзду») увійшло в церковний календар – святці завдяки святому Пилипу, що жив у I столітті, апостолу з числа 70-ти, одному з семи перших дияконів. Назва Філіп дуже рано увійшло народний побут і широко вживалося на Русі. Так, у старовинних ділових актах згадуються представники різних станів, хрещені цим ім'ям: псковський посадник Пилип Пукишов (1480), новгородський селянин Пилип Дошка (1495), вяземський посадський чоловік Пилип Дворяшкін (1626), московський пушкар16 .
Не менш популярне це ім'я і в південно-західних землях Русі, причому найбільшу популярність там набув варіант з дещо іншим звучанням - Пилип. Так, лише у реєстрі Запорізького Війська 1649 року згадується понад сорок козаків, які носили ім'я Пилип.
За часів Київської Русі патронімічний суфікс –енко у південних слов'ян означав «маленький» чи «син такого». У XIII-XV століттях чимала частина фамільних прізвиськ, записаних на Україні, у південних землях Білої Русі та на південному заході Московської Русі, була утворена за участю цього суфікса. З цим і пов'язана поширеність прізвищ із суфіксом -енко в Україні, а також півдні Білорусії та Росії. Пізніше стародавній суфікс -єнко перестав розумітися буквально і зберігся лише як прізвище, а в XVII столітті прізвища на -єнко стали переважаючими на території всієї Східної України. Так на основі народної форми хрестильного імені Пилип з'явилося прізвище Пилипенка.
Говорити про точне місце і час виникнення прізвища Пилипенко в даний момент неможливо, оскільки процес формування прізвищ був досить тривалим. Після возз'єднання України з Росією у 1654 році багато українців виїхали на проживання в російські землі, внаслідок чого українське прізвище Пилипенка можна зустріти в різних областях.
Прізвище Писанко
Фамилия Писанко относится к древнему типу славянских фамилий, образованных от мирского имени-прозвища.
Традиция давать человеку в дополнение к имени, полученному при крещении, второе, так называемое «мирское» имя, сложилась у славян сразу же после принятия христианства и сохранялась вплоть до XVII века. Это объясняется тем, что канонических церковных имён было относительно немного, к тому же поначалу они воспринимались как «чужие». Поэтому человеку с детства давали привычное и понятное, исконно славянское домашнее именование, которое могло указывать на обстоятельства его рождения, на отношение к этому факту родителей, наконец, быть охранительным прозвищем.
Давая ребёнку имя, родители старались выразить свою любовь и заботу, поэтому мирские именования нередко были очень нежными и ласковыми: Любим, Миляй, Незлоба, Ждан и подобные. Одним из популярных мирских имён, особенно в украинских и белорусских землях, было в старину красивое имя Писанка. Это имя произошло от ныне практически забытого значения прилагательного «писаный» – «расписанный красками, покрытый красочным узором, расписной». Остался древний смысл этого прилагательного в выражении «писаный красавец (красавица)»: то есть человек, красивый яркою красотою, «как на писаной картине». Также «писанками» называют разрисованные красочным узором куриные яйца, которые с дохристианских времён были символом весны, солнца и плодородия, а впоследствии были приурочены к весеннему христианскому празднику Пасхи.
Таким образом, мирское имя Писанка могло быть присвоено как родителями, с пожеланием вырасти ребёнку красавцем, так и быть дано человеку, выдающемуся своей яркой красотой. Впрочем, не исключено и то, что это прозвание мог получить тот, кто любил ходить, нарядившись в одежду яркого цвета. Какова бы ни была причина присвоения мирского имени Писанка, известно оно давно. В старинных грамотах упоминаются, например, белорусский земянин Петр Матвеевич Писанка (конец XV века), мозырский боярский человек Иван Писанка (1552) и другие.
Для украинских и белорусских земель было характерно образование семейных именований при помощи уменьшительных суффиксов -онко/-енко и -ук/-юк либо закрепление прозвища в качестве фамилии вообще без оформления специальным фамильным суффиксом. Так возникла и украинско-белорусская фамилия Писанка, сохранившая неизменным мирское имя, ставшее для нее основой. Известно, к примеру, что в 1649 году эту фамилию носили запорожские казаки Васко, Грицко, Иван и Федор Писанка. Со временем фамилия Писанка приобрела форму Писанко. Это было вызвано тем, что фамилии на -о считались более престижными и благородными, к тому же этому способствовала распространённость украинских фамилий, заканчивающихся на -ко.
Очевидно, что фамилия Писанко может быть отнесена к числу старейших славянских родовых именований, свидетельствующих о многообразии путей появления фамилий.