12. Хрещення Русі (988 р.)

13. Вбивство Бориса і Гліба (1015 р.)

14. Любецький з’їзд князiв (1097 р.)

У рік 6605 [1097]. Прибули Святополк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид і Олег, і Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод; Давидові — Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест». І сказали вони всі:

«Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая». І, поцілувавшись, пішли вони до себе.

http://interactive.ranok.com.ua/theme/contentview/serednya-ta-starsha-shkola/storya-ykrani-7-9-klas/storya-ykrani-7-klas-rozdl-iii-rys-ykrana-v-drygyi-polovin-xi-pershyi-polovin-xiii-st/z-povst-minylih-lt-pro-zzd-knyazv-y-lyubech

15. Осліплення Василька (1097 р.)

Володимир Мономах намагався завести згоду між удільними князями й утворити союз їх усіх, ~щоб зберегти цілість української землі. Поладнати ці справи мав на меті загальний з’їзд князів у Любечі, правдоподібно урочищі цього імені під Києвом. З’їзд відбувся восени 1097 р. На нього з’їхалися Святополк, Володимир, Давид Ігоревич, Василько Ростиславович, Давид Святославович і брат його Олег.. Літописне оповідання вложило в їх уста такі слова: „На що губимо українську землю, сварячися самі з собою? А половці руйнують нашу землю' й тішаться, що між нами внутрішня війна триває до сьогодні; відтепер здобудьмося на однодушну згоду й бережім української землі. Хай кожний держить свою батьківщину. На знак згоди цілували хрест, „що як хто відтепер на кого піде, то на того підемо всі й хрест чесний“. *1 сказали всі: „Хай буде на нього хрест чесний і вся українська земля“. Поцілувавшися, роз’їхалися князі. Настала загальна радість. Хтось почав говорити Давиду Ігоровичу що Володимир умовився з Васильком на Святополка й на тебе. Давид повірив і сказав на Василька: Хто вбив твого брата Ярополка? А сьогодні думає на мене й на тебе й умовився з Володимиром; тож продумуй про свою голову. Святополк спочатку вагався, а пізніше повірив Давидові, що почав говорити: «Коли не піймаємо Василька, то ні тобі князювання в Києві, ні мені у Володимирі». Припадок хотів, що Василько підійшов з своєю дружиною до Києва, повертаючи з походу у Волинську землю, а своє військо залишив на березі Дніпра недалеко Видубицького монастиря. Сам виправився до монастиря, повечеряв там з ігуменом і братією й увечері повернувся до свого шатра.

Схопили Василька в світлиці і закували в подвійні кайдани й поставили коло ньго сторожу на ніч . В ранці Святополки скликав бояр і киян на раду й там обвинувачував Василька в зраді, покликуючися на Давида. Ігумени почали просити за Васильком у Святополка. Давид довідавшись про це почав зазивати осліпити Василька: «Якщо цього не зробиш, а пустиш його, то ні тобі княжити, ні мені44. Святополк хотів пустити його, але Давид спротивився цьому». Осліпили Василька в світлиці у Звенигороді .

Коли Володимир почув, що Василька піймали й осліпили, здригнувся й заплакав та сказав: „Цього не бувало в українській землі ні за наших дідів, ні за наших батьків такого лиха“. Він завізвав Давида й Олега Святославича словами: „Підіть до Городця, щоб поправити те все лихо, котре натворилося в українській землі й у нас серед братії, що пхнула в нас ніж; бо як цього не поправимо, то більше лихо настане в нас і почне брат брата заколювати й погибне українська земля й наші вороги половці прийдуть і візьмуть українську землю“.

https://studall.org/all4-12085.html