37. Народна латина. Поняття народної латини.

Загальновідоме твердження, що романські мови пішли від латинської. Більше того, як правино, стверджують, що основою ром.мов є не нормована літ.лат.мова, а так звана «народна латинь». Але з часом (1,5ст) розвитку порівняльно-історичного мовознавства цей термін мав багато інтерпретацій. Більшість романістів 19 ст. розуміли під нар.лат. мову соціальних низин Рим.держави, протиставляючи її клас.лат, тобто нормованій мові літер.творів римських письменників.В останні століття існування Рим.імперії загальний політико-економічний і культурний спад призводить до ослаблення нормуючого явища літер. мови в повсякденному житті. Це стало причиною того, що протиставлення понять «класична» і «народна» латинь для ряду дослідників набула чіткої виражений хронологічний характер: нар.лат стали називати пізньою, що слідує за класичним етапом розвитку лат.мови, безпосередньо передуючий виникненню ром.мов. Деякі вчені вносили в термін «нар.лат» і територіальні обмеження (Холл).на ряду з уявленням про нар.лат. як про мову найбідніших шарів римс.населення в останні роки існування Рим.імперії виникла і інша точка зору на нар.лат. Розширюються хронологічні рамки цього поняття: нар.латинню називають розмовну мову населення Рим.держави в усі періоди його існування ( Моль, Мейер-Любке, Косеріу), хоча окремі дослідники продовжували наполягати на включенні в поняття «нор.лат» лише мову найнижчих або середніх шарів рим.населення, що не піддалась впливу клас.лат( Баттісти, Корлетян, Косеріу), в наші дні все більшого поширення отримує визначення нар.лат. як розмовної мови всіх шарів Рим.держави в усі періоди її існування (Рольфс, Сергієвський, Відос). У звязку з цим якісно новий характер набуває протиставлення «клас – нар. Лат». Якщо раніше під цим розумілось 2 послідовних взаємовиключаючих поняття в розвитку лат.мови, то при новому визначенні «нар.лат» мова йде про протиставлення повсякденно змінної розмовної мови і мови кодифіцированої літ.мови або навіть протиставлення усної і писемної мови. Заслуговує уваги пропозиція італ.дослідника Тальявіні ввести визначення «розвовна мова» і «загальна мова» або «латинське койне», щоб запобігти неправильному визначенні прикметника «народна». Далі термін «народна латина» буде розумітися як загально розмовна лат.мова в усі періоди її існування з урахуванням всіх інновацій, які зявилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формуванню ром.мов.

38. Просодична структура слова. Наголос. Його характер в лат. І ром. Мовах.

Просодична структура лат.слова відрізняється від просодичної структури слів ром.мов характером наголосу і розрізнювальними ознаками довготи/короткості складу. Всі лат.слова поділяються на 1)окситонні, тобто ті, що мають наголос на кінцевій голосній; до них належать лише односкладові слова; 2) парокситонні з наголосом на другому складі з кінця – всі двоскладові слова і трьохскладові, де передостанній склад – довгий, тобто має довгий голосний або короткий голосний в закритому складі; 3) даклічні або пропарокситонні з наголосом на третьому складі з кінця, де передостанній склад – короткий так як має короткий голосний у відкритому складі. Відносно типу наголосу в лат.мові, то наука не має точних даних. Припускається, що в архаїчній латині існувало 2 наголоси – силове і музикальне. Перше мало розділяючи ф-цію і падало на початковий склад. Місцк другого залежало від кількості складів у слові і від довготи/короткості передостаннього, тобто теж було зафіксованим і не несло смислорозділюючу ф-цію. При розповсюдженні латини за межі Лаціуму на Апенінському п-ові і за його межами, ці складні просодичні норми не були засвоєні іншомовним населенням і підпорядковувалось перебудові: музикальний наголос замінилось більш енергетичним експіраторним, наголошені голосні у відкритому складі стали вимовлятися як більш довгі по відновенню з наголошеними голосними в закритому складі і тим більше в порівняння з ненаголошеними. Ці зміни були заложені в самій системі лат.мови , де довгі по природі голосні викликали спрощення подвійних приголосних. Таким чином, якщо в клас.лат довгота/короткість голосної не залежала від типу складу, то в нар.лат поступово довгота голосної закріпилась за відкритим, а короткість – за закритим складом. Крім того, в пізній нар.лат в результаті аналогії з боку найбільш поширеної акцентної моделі лат.мови в ряді випадків відбувалося зміщення з третього від кінця складу на передостанній. Це слова: що мають зіяння; що мають в передостанньому складі групу muta cum liquida. Іншим випадком переміщення наголосу була так звана «рекомпозиція» - явище не чисто фонетичне, пов’язане з потягом розмовної мови до виділення основної значущої частини слова і вирівнювання за звучанням однокореневих слів. Аналогічними причинами пояснюється переміщення наголосу у формах перфекта 3-го особи множини.