Презентации мудл

За напрямом дефіцитного фінансування

Активний характеризується спрямуванням коштів на інвестування

економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний характеризується спрямуванням коштів на покриття

поточних видатків (соціальні трансферти, виплати зарплати у

бюджетній сфері тощо), що підгоряється законам інфляції.

За критеріями визначення складових частин бюджетного дефіциту

Фактичний – відображає реальні доходи, видатки бюджету і

дефіцит за певний період.

Структурний— це дефіцит за умов повної або високої зайнятості

потенційних виробничих ресурсів (умовний показник).

Циклічний — це наслідок недонадходження бюджетних доходів в

результаті циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні

циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним

дефіцитом.

За строками дії

Стійкий дефіцит, який існує в довгостроковому періоді.

Тимчасовий – викликається касовими розривами у виконанні

бюджету. Його ще називають касовим, тобто – нестача коштів

бюджету в результаті незбігу термінів надходження доходів і

здійснення видатків

Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення

граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень

доходних джерел бюджету (тобто при касовому дефіциті бюджету), то

вводиться механізм секвестру видатків.

Секвестр полягає в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на

5, 10,15 і т. д. відсотків) щомісячно по всіх статтях бюджету на протязі

року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні

визначає Верховна Рада.

За зв’язком із державним боргом

Первинний – різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою

відсотків за державний борг.

Операційний – визначається як дефіцит бюджету із вирахуванням

інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування

державного боргу.

Бюджетний дефіцит можна розраховувати по різному: (1) на основі

бюджетних даних, на основі статистики та системи національних

рахунків (т.я. принципи складання статистики бюджету та системи

національних рахунків різні, то і розмір дефіциту буде різним); (2) за

рік або за економічний цикл; (3) за державним бюджетом в цілому або

по загальному та спеціальному фондах; (4) по кожному місцевому

бюджету в цілому, а також по загальному та спеціальному фондах; (5)

по зведеному бюджету держави (аналогічно в цілому або по

загальному та спеціальному фондах) та інше.

Існування бюджетного дефіциту фактично означає, що уряд не

може покрити весь обсяг видатків бюджету отриманими

доходами і змушений залучати додаткові джерела грошових

ресурсів, тобто фінансувати дефіцит. За Бюджетним кодексом

фінансування бюджету – це надходження та витрати у зв’язку зі

зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів за

бюджетом, які використовуються для покриття різниці між

доходами і видатками бюджету. Існують такі джерела

фінансування:

- за рахунок внутрішніх позик (внутрішні запозичення);

- за рахунок позик іноземних кредиторів (зовнішні

запозичення);

-

за рахунок грошово-кредитної емісії (прямі кредити уряду з

боку центрального банку).

-

приватизаційні

надходження (надходження

від приватизації

державного майна)

Серед них розрізняють емісійні та неемісійні джерела.

До емісійних джерел відноситься монетизація дефіциту або

грошово-кредитна емісія.

До

неемісійних

–

внутрішнє

і

зовнішнє

запозичення

та

приватизаційні надходження.

Потужним

інфляційним

джерелом

фінансування

бюджетного

дефіциту

вважається грошово-кредитна емісія, яка відбувається в результаті позик

центрального банку уряду та купівлі центральним банком державних цінних

паперів на первинному ринку. Монетизація дефіциту справляє

найнегативніший вплив, оскільки фінансування дефіциту через центральний

банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При

монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж — дохід від друкування

грошей, що виникає за умов перевищення приросту грошової маси над

приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

Отже, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний

податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їх доходів на користь

держави.

В Україні Бюджетним кодексом (ст.15) визначено, що емісійні кошти НБУ не

можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету

України.

Наслідки бюджетного дефіциту:

інфляція, пов’язана з емісією грошей.

державний

борг,

що

формується

при

нагромадженні

сум

бюджетного

дефіциту.

зростання податків, як один із способів скорочення розміру

бюджетного

дефіциту;

ефект витіснення приватних інвестицій

ефект Патінкіна

ефект Танзі.

ІНФЛЯЦІЯ має як негативні, так і певні позитивні сторони. Негативність –

знецінення грошей, що веде до економічної нестабільності, оскільки гроші

втрачають свою вартість у часі. Вони практично перестають виконувати функцію

нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних

доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці.

Позитивне – додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, отже і

виробництва.

ЕФЕКТ ВИТІСНЕННЯ приватних інвестицій полягає в тому, що здійснення

державних запозичень шляхом випуску позикових цінних паперів зменшує

пропозицію кредитних ресурсів і, відповідно збільшує ринкову процентну ставку,

що зменшує стимули приватного сектору до інвестування, а також зменшує

чистий експорт та скорочує споживчі витрати домогосподарств, що послаблює і

навіть може звести нанівець ефект фіскальної політики.

ЕФЕКТ ПАТІНКІНА проявляється при гіперта мегаінфляції та стосується

виконання видаткової частини бюджету і полягає в несвоєчасній виплаті

працівникам бюджетного сектору заробітної плати, відстрочення платежів уряду

за закуплені ним зернові тощо. Ці відстрочені платежі з часом нагромаджуються,

збільшуючи загальний дефіцит бюджету. Таким чином при високій інфляції

дефіцит бюджету зростає.

ЕФЕКТ ТАНЗІ (при галопуючій і гіперінфляції) полягає в тому, що в умовах

інфляції платник податків свідомо відстрочує сплату податків, щоб з часом

розрахуватись із державою знеціненими грошима. в результаті чого виграє

платник податку, а дефіцит державного бюджету зростає. (стосується дохідної

частини бюджету).

Управління бюджетним дефіцитом полягає у обмеженні розміру

бюджетного дефіциту (у процентах до ВВП), забороні окремих

джерел фінансування дефіциту, застосуванні “золотого правила”

державних фінансів (що встановлюється, як правило, по відношенню

до місцевих бюджетів). „Золоте правило” державних фінансів

полягає у збалансованості бюджету щодо поточних доходів та

видатків. Бюджетний дефіцит може бути тільки по капітальним

видаткам. А правило „здорових фінансів” передбачає бездефіцитний

весь бюджет.

Скорочення розміру бюджетного дефіциту можливе тільки двома

шляхами: а) збільшення доходів

і/або б) скорочення видатків

Основні заходи щодо скорочення бюджетного дефіциту:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків та

державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування

штрафних санкцій до порушників. Це дає змогу істотно поповнити

бюджети всіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяє вчасному

виведенню економіки із тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4.Поступове зменшення дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції та темпів приросту ВВП.

Потреба у кредитних ресурсах з боку держави може виникати як при дефіцитному

фінансуванні економіки, так і при капітальному розвитку, що у майбутньому

сприятиме економічному зростанню.

В умовах економічної кризи залучення державних позик стимулює внутрішній

попит за рахунок урядових видатків, а тому здійснює позитивний вплив на

зростання рівня зайнятості та рівня споживання. Державний кредит має також

негативні наслідки для стану державних фінансів, такі як перенесення тягаря на

майбутні покоління без створення умов для відшкодування витрат та стримування

процесу економічного розвитку в державі; збільшення обсягів ВВП, що

перерозподіляється на користь кредиторів; залежність соціально-економічної

стабільності в державі від отримання нових кредитних ресурсів тощо.

Державний кредит – це сукупність економічних відносин, які виникають, з

одного боку, між державою, а з іншого – юридичними та фізичними особами з

приводу мобілізації додаткових фінансових ресурсів на кредитній основі, тобто на

умовах поверненості, строковості та платності. В таких економічних умовах

держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

Держава у кредитних відносинах переважно виступає як позичальник, при цьому

суб’єктами кредитних відносин, згідно чинного законодавства, можуть бути:

- Кабінет Міністрів України;

- Рада міністрів Автономної республіки Крим;

- Міські ради;

- Міністерство фінансів України;

- Державне казначейство;

- Національний банк України.

Кредиторами можуть виступати громадяни, банки, страхові компанії,

недержавні пенсійні фонди, підприємства, уряди іноземних держав,

міжнародні фінансово-кредитні організації тощо.

У ст.17 Бюджетного кодексу визначені правові основі діяльності держави як

гаранта у кредитних відносинах. (самостійно)

При проведенні економічної діяльності для усіх суб’єктів господарювання

може бути економічно обґрунтованим залучення додаткових ресурсів у формі

кредитів. Порівняння державного та банківського кредиту дозволяє

вирізнити спільні та відмінні риси. До спільних рис належить формування як

державного, так і банківського кредитів на умовах строковості платності та

поверненості. Відмінність між державним та банківським кредитами полягає

у наступному:

Забезпеченням банківського кредиту виступають конкретні цінності, що

перебувають у власності позичальника. Щодо державного кредиту, то у ст.1

Закону України «Про державний внутрішній борг» зазначено про його

гарантування «всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності»;

банківський кредит має чітку цільову спрямованість. Щодо державного

кредиту, то він залучається на рівні уряду та не має конкретного цільового

характеру.

Призначення державного кредиту виявляється у тому, що він є засобом

мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку

дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси

направляються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами.

При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою

державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для

фінансування економічних і соціальних програм.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні

функції: фіскальну, розподільну, регулюючу і контрольну.

Фіскальна функція полягає у залученні державою коштів у

розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

Розподільна функція характеризує відносини вторинного

розподілу вартості створеного продукту. За її допомогою

відбувається формування бюджетних ресурсів та їх

використання на принципах строковості, платності,

повернення.

Регулююча функція пов’язана із регулюванням грошового

обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської

системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за

допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних

паперів Нац.банком України. Операції з цінними паперами на

фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що

впливає на пропозицію грошей та рівень процента за

користування ними.

Контрольна функція полягає у постійному контролі за

своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а

також ефективністю їх використання.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім..

При внутрішньому державному кредиті держава переважно виступає

позичальником, а її кредитором є бюджетні, страхові організації, інші

юридичні особи, населення.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах:

державні позики,

перетворення частини вкладів населення в державні позики,

запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду,

казначейські позики,

гарантовані позики.

Державні позики - це тимчасово вільні кошти населення, підприємств

і організацій, які залучаються на фінансування суспільних потреб

шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та

інших видів державних цінних паперів.

Передумови випуску державних позик:

наявність

кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти (головна

передумова);

довіра кредиторів до держави;

заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити

дохід.