Ознаки політичних партій:

• певна тривалість існування в часі;

• наявність організаційної структури;

• прагнення влади;

• пошук народної підтримки.

Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об’єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом’якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава – зворотний зв’язок із суспільством.

Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі у житті суспільства посідає визначення функцій політичних партій.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція – узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

політична соціалізація – сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм, цінностей, залученню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Оцінка політичних партій не може бути однозначно позитивною, їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорії політичних партій – партології – Р.Міхельса, тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи політики – єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. „Визнання організації, - писав Р.Міхельс, - це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість”⁴. Правомірність за початкового Р.Міхельсом ще в 1911р. критичного ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У ХХ ст. різко загострилась між партійна боротьба, на історичну арену вступили партії екстремістського спрямування – комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу в процесі її здійснення зробили ставку на насильство.

Однак суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об’єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту.

Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками.

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністична ), соціалістичні та соціал-демократичні. До кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні ( у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі. Опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, поза як абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.

6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

7. З а ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Деякі політологи виділяють партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням виокремлюють національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичні режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формальними й нав’язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують клани. Партії є одним із базових інститутів сучасного суспільства , без якого не можливе функціонування представницької демократії, яка потребує розвинутих і добре організованих партій. За їх відсутності посилюється загроза виникнення авторитарного режиму. Партії нині є невід’ємною частиною всієї демократичної системи, особливо парламентської демократії, оскільки парламентська робота здійснюється переважно через партії.

3. Тест по темі „Політичні доктрини Нового часу”

1. Видатний голландський мислитель - це

1. Томас Гоббс;

2. Барух Спіноза;

3. Іммануіл Кант.

2. Хто із філософів вважав можливим лише три форми держави: монархію, демократію та аристократію?

1. Гуго Грoцій;

2. Джон Локк;

3. Томас Гоббс.

3. Хто сказав: „Свобода є право робити все, що дозволено законом”?

1. Шарль – Луї Монтеск’є;

2. Жан – Жак Руссо;

3. Гракх Бабеф.

4. З яких позицій виступав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель?

1. Ліберальних;

2. Консервативних;

3. Радикальних.

5. Що є основною працею Жан – Жака Руссо?

1. „Про дух законів”;

2. „Три книги про право війни і миру”;

3. „Про суспільний договір, або Принципи політичного права”.

6. Хто написав твір „Утопія”?

1. Джон Локк

2. Жан – Жака Руссо

3. Томас Мор

7. На думку Гегеля „громадянське суспільство – це...

1. суспільство індивідів;

2. суспільство виробників;

3. суспільство власників.

8. Якого напряму англійської політичної думки був Джон Локк?

1. Ліберально-конституційного;

2. Радикально-авторитарного;

3. Консервативно-монархічного.

9.Кого вважають засновником теорії правової держави?

1. Томаса Гоббса;

2. Шарля Луи Монтеск’є;

3. Іммануіла Канта.

10. Чиї ідеї справили значний вплив на погляди Карла Маркса та Фрідріха Енгельса?

1. Жан – Жака Руссо

2. Томаса Мора

3. Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

Відповіді на тести: 1 – b; 2 – c; 3 – a; 4 – b; 5 – c; 6 – c; 7 – c; 8 – a; 9 – b; 10 – c.

1 Ленін В.І. Дитяча хвороба „лівизни” в комунізмі // Повне зібр. творів т.41. с. 61

2 Там же

3 Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (характер режимов, гражданское общество и партийные системы при демократии)//Полит. Исследования. 1991. №2. С. 138-139

4 Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги „Соціологія политической партии в условиях демократии”)// Діалог.1990.№3.С.58.