Висновки

Яким чином писали історію в минувші часи, з’ясувати досить складно: перші історичні твори дійшли до нас лише у складі більш пізніх зборів. Кілька поколінь вчених, детально вивчаючи зводні літописи, все ж таки зуміли виділити самі давні записи.

Самі перші записи відносять до ІХ століття, за часів правління київського князя Аскольда, й сповіщають як про важливі, так і незначні події.

К кінцю Х століття, до часів прославленого билинами князя Володимира Святославина, зібралося багато записів та історичних оповідань, у тому числі й билин. На їх основі у Києві був складений перший літописний звід, до якого увійшли записи по роках за півтораста років, а також усні перекази, які охоплюють історію за п’ять століть.

У Давній Русі було чимало монастирських та княжих бібліотек. Наші предки любили і цінували книги. На жаль, ці бібліотеки загинули у вогні під час половецьких та татарських набігів.

Лише шляхом кропіткого вивчення вцілілих рукописних книг вчені встановили, що в руках літописців було багато історичних та церковних книг на болгарській, грецькій та інших мовах. Саме з них літописці черпали відомості з всесвітньої історії, історії Риму та Візантії, описи побуту різних народів – від Британії до далекого Китаю.

Літописні зводи малюють широку картину феодальних усобиць середини ХІІ століття. Літописці служили князям своїм пером, як дружинники зброєю, вони намагалися в усьому обілити свого князя, представити його завжди правим, підтвердити це зібраними документами. В цей же час вони показували ворогів свого князя клятвопорушниками, невмілими полководцями. Тому у зводах зустрічаються іноді протилежні оцінки одних й тих самих людей.

Самим відомим серед руських літописців є Нестор, монах Києво-Печерського монастиря, який жив у другій половині ХІ – на початку ХІІ століть.

Нестор вирішив складати літопис, вже будучи відомим письменником. Він вирішив окрім літопису – опису подій рік за роком – давати широке історико-географічне описання до нього: про слов’янські племена, виникнення Руської держави, про перших князів.

Нестор весь час слідкує за долею всього слов’янства, яке займало територію від берегів Оки до Ельби, від Чорного моря до Балтики. Весь слов’янський середньовічний світ не знає іншого історика, який би з такою точністю та знанням зміг би описати життя східних, південних та західних слов’янських племен та держав.

Праця Нестора та інших літописців була загально відомою на протязі багатьох століть. Сотні разів переписували історики «Повість минулих літ», ставили її на початку нових літописних зводів. За часів монголо-татарського іга та феодальної роздробленості «Повість» надихала людей на визвольну боротьбу, розповідаючи про колишню могутність Київської Русі, про його успішну боротьбу з печенігами та половцями.

Літописання увібрало в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередні часи, а й досягнення європейської історичної думки, традицій візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє «Повість минулих літ», де відтворено широку картину світової історії, показано місце слов’ян і Русі в системі тодішнього світу, стверджено прогресивну філософську ідею взаємозв’язку і взаємообумовленості історії всіх народів.

Саме діяння могутньої феодальної держави, бурхлива її історія, усвідомлення русичами себе як великого народу, великий рівень матеріальної і духовної культури в епоху розквіту Київської Русі сприяли зародженню літописання.