52. Спортивне орієнтування як вид спорту.

Спортивне орієнтування — вид спорту, суть якого полягає в орієнтуванні на місцевості за допомогою карти та компаса та найшвидшого знаходження заданих контрольних пунктів. Спортивне орієнтування — складний багатокомпонентний вид спорту, в якому для досягнення високого результату необхідно в рівній мірі володіти всіма компонентами: фізичною, технічною, тактичною, психічною та інтегральною підготовленістю. Спортивне орієнтування є видом спорту, в якому учасник змагань за допомогою спортивної карти і компаса повинен якнайшвидше подолати дистанцію, відвідавши певну кількість точок, які влаштовані на місцевості — контрольних пунктів. Контрольний пункт (КП) — це трикутна помаранчево-біла призма з розміром сторони 30х30 см, яку влаштовують на точному орієнтирі (горб, яма, галявина, інше), що є на карті, і обладнують засобом для відмітки (олівець, компостер або електронні засоби відмітки). На старті учасник отримує спортивну карту з нанесеними на неї КП, кількість яких, а також послідовність їх проходження, визначають судді. Переможець на дистанції визначається за найкращим часом проходження всіх позначених на карті КП. Учасників, як правило, поділяють на групи — відповідно віку (10 — 60 років і старші) і кваліфікації, наприклад: 21Е (еліта: МС та КМС) та 21А (розрядники), серед чоловіків і жінок. Основні типи дистанцій: спринт, середня дистанція, довга дистанція і естафети (2-4 етапні). Найпопулярніший вид спортивного орієнтування — за заданим напрямком. Це коли точки КП на карті з'єднані послідовно один за одним лініями. Спортсмен повинен саме в такій послідовності проходити їх. Також існує спортивне орієнтування за вибором, суть якого пологає в тому, що спортсмен повинен сам обирати послідовність проходження КП, регламентується лише їх кількість — для старших груп їх (КП)більше, для молодших — менше. Існує також спортивне орієнтування на намічених дистанціях. Суть його полягає в тому, що на старті спортсмен отримує «чисту» карту, тобто без нанесених ній КП та дистанції. Спортсмен від старту починає рух орієнтуючись по маркерам (кольорових стрічках тощо), на шляху руху спортсмена зустрічаються КП, на яких засобом відмітки є маркер чи олівець, яким на карті потрібно зробити відмітку у вигляді хрестика, на тому місці карти, де на думку спорстмена-орієнтувальника знаходиться точка КП.

53. Значення техніки долання перешкод у забезпеченні безпеки проходження маршруту.

54. Класифікація техніки активного туризму.

55. Методики навчання технічним прийомам долання перешкод, показ основних прийомів, розгляд помилок.

56. Страховка і самостраховка, їх значення у технічній підготовці.

57. Класифікація техніки страховки.

58. Техніка бівуачних робіт як комплекс прийомів і засобів, для організації безпечного і зручного бівуаку.

Туристичний бівуак - це місце тривалої стоянки туристичної групи з нічлігом. Першою вимогою є безпека бівуаку, а це значить, що не слід вибирати місце поряд з населеними пунктами, великими дорогами. Друга важлива умова - вода. Вона повинна бути проточною, придатною для використання в їжу. Тому вибирати місце бажано біля джерел або на малих притоках річок. Третя умова - місце повинно бути безпечним на випадок негоди: поблизу палаток не повинно бути сухостійних дерев або дерев, що нахилилися, які можуть впасти при сильному вітрі. Ґрунт повинен бути сухим, а на випадок дощу вода не повинна стікати під палатки. Не можна розбивати бівуак біля одиноко стоячих дерев, на хребті, на вершині пагорба, щоб уникнути при грозі небезпеки удару блискавки. У випадках, коли все-таки довелось розбити бівак на відкритому високому місці, і до району табору наблизилась гроза, всі великі металеві предмети треба віднести вбік від палаток не менше, ніж на 50 м. Важливу роль відіграє наявність палива. Якщо ви знайшли місце на галявині хвойного лісу з великою кількістю сухостою та трусок, група отримає навіть у негоду дуже великий виграш у часі на приготування їжі та сушці речей. Тут ви легко і швидко облаштуєте хороше жарке багаття. Не можна розташовуватись на бівак на сухих торфовищах - тут категорично заборонено розводити багаття, тому що від багаття загорається торф навіть в глибині, під шаром дерну. Розташування бівуаку. До планування біваку (розміщення окремих об’єктів) також пред’являються свої вимоги, яких по можливості треба повніше дотримуватись, особливо, якщо бівак планується не на одну ніч. Розташовувати палатки, багаття, «дров’яний склад» та інші об’єкти треба компактно. Палатки треба ставити на сухому підвищеному місці серед дерев, недалеко одна від одної та не ближче, ніж 5-7 м від багаття. Якщо ліс буяє комарами та комахами, краще вибрати для палаток відкрите для вітру місце. Багаття слід розташовувати так, щоб не було небезпеки зайняття гілок дерев, сухостою, кущів, сухої трави. Не можна розводити його на коріннях живих дерев. Бажано, щоб багаття було захищене від сильного вітру розташованою в 10-15 м стіною густих заростей або крутим схилом яру, пагорба. Якщо є старе кострище, треба і своє багаття розводити на ньому, щоб зайвий раз не наносити шкоди природі. Якщо ж багаття розводиться на лузі, треба попередньо зняти дерен - віднести в бік та полити водою до ранку. На сухих піщаних ґрунтах багаття зручно розводити в невеликих поглибленнях, ямах, де він краще укритий від вітру. На водотоці, яким буде користуватись група, відповідальний черговий по біваку повинен намітити три місця: саме верхнє по течії - для забору води на кухню, нижче - для вмивання, миття посуду та найнижче для прання спорядження. Місце купання (при наявності річки або озера) повинно бути вибрано та ретельно перевірено самим керівником. Зупинятись на нічний привал треба задовго до приходу темряви, оскільки об’єм робіт по розбивці та обладнанню табору завжди великий. Для швидкого виконання їх потрібна чітка організація. Першочерговими будуть заготівля дров та розведення багаття, а вже потім, коли дров збереться достатньо та їх вистачить не тільки на вечір, але і на приготування сніданку, починається установка палаток. Якщо ж небо погрожує дощем або він вже починається, треба швидко поставити палатки, сховати в них рюкзаки. Відповідальний черговий по бівуаку визначає черговість робіт, розподіляє наряди, вказує де будуть багаття та місця для палаток. Бригада чергових по кухні в цей час розкладає своє господарство, обладнує багаття, готує розпалювання, приносить воду, відкриває консерви. Розведення багаття. Якщо група взяла з собою трос, то його натягують між двома деревами, віддаленими одне від одного на 7-10 м, та посередині розкладають багаття. Якщо ж у групи жорсткий станок для підвішування відер, відповідальний за багаття забиває в землю металеві трубчаті стійки, у верхні отвори трубок вставляє рогульки та на них кладе металеву перекладину. Встановлення наметів. Стандартну двоскатну палатку, розкладають двоє (інші її мешканці виконують інші роботи з упорядкування бівуаку). Для цього оглядають вибране для неї місце, ретельно визбирують все те, що може муляти (камінчики, гілки, шишки), якщо є можливість - наривають сухої трави та вистеляють нею місце розбивання. Під дно палатки підстилають поліетиленову плівку, яка не повинна бути за розмірами більша самого дна: інакше під час дощу виступаючі краї плівки будуть збирати стікаючу зі скатів даху воду і під сплячими в палатці утвориться калюжа. Ставлять палатку по-різному. Можна, наприклад, просто підвісити верх без опори на стійки між двома деревами і тільки пришпилити до землі дно та кути скатів даху. А іноді, якщо ніч тепла та зоряна, палатку просто розстеляють на землі та забираються в неї, як в конверт. Палатка поставлена правильно, якщо: а) бокові схили намету провисають рівно, без складок; б) передня і задня стінки палатки та альпенштоки стоять вертикально; в) обидві поли входу палатки обвисають ледь торкаючись одна одної та дна намету. Всі шпильки та кілки встромляються в землю не вертикально, а з невеликим нахилом в протилежний від відтяжки бік. Довжину відтяжок вибирають такою, щоб кут між ними та землею був не більшим 45°, інакше кілочки будуть погано триматися в ґрунті. При куті 30° для висмикування кілочка знадобиться вдвічі більше сили, ніж при куті в 45°, - палатка встоїть в непогоду. Відтяжка повинна бути перпендикулярна вісі кілочка, в іншому випадку з’являється висмикуюча сила, і на пухкому ґрунті при вітрі кілок не встоїть і вилетить. На кам’яному чи пісчаному ґрунті відтяжки закріпляють камінням, прив’язавши вільні кінці мотузок відтяжок до петель дна. Ранок. Відхід від бівуаку. До відходу з бівуаку треба зібрати всі залишки та відходи у сміттєву ямку, та засипати іі. У прогорілому, ретельно залитому водою багатті не повинно залишатись великих головешок. Якщо при розведенні багаття був вирубаний дерен, його треба знову покласти на місце, поливши зверху водою. Треба залишити після себе вигляд недоторканої галявини.

59. Визначення поняття «тактика».

Сукупність методів і прийомів, застосовуваних для досягнення наміченої мети

60. Групова та індивідуальна туристська тактика.

В самому загальному вигляді тактичну підготовку можна визначити як здатність групи здійснювати цілеспрямовані дії, дозволяють ефективно вирішувати як загальні, так і приватні завдання походу і забезпечувати безпеку всіх його учасників. Слід розрізняти групову та індивідуальну туристську тактику. При цьому потрібно мати на увазі, що завдання групового характеру вирішуються як на етапі підготовки походу (вибір і докладний вивчення району маршруту, планування маршруту і складання календарного плану походу, ретельно продумане матеріально-технічне забезпечення групи, планування заходів безпеки), так і безпосередньо на маршруті (зміна плану походу і графіка руху, організація вимушених привалів і днівок, попередня розвідка і обробка окремих складних або об'єктивно небезпечних ділянок маршруту, організація забросок продуктів харчування, палива і спорядження, перерозподіл обов'язків між учасниками). На групову тактику і можливу необхідність її коригування впливають: різкі зміни погодні умови і стихійні лиха, необхідність термінового надання допомоги інший туристській групі, потерпілої аварію, або місцевому населенню у разі стихійного лиха, травма або захворювання кого-небудь з учасників, незадовільний стан (фізичний, психічний) групи, необхідність не передбаченої попереднім планом суспільно корисної роботи. Всі групові тактичні дії учасників походу повинні повною мірою сприяти забезпеченню безпеки на маршруті, максимального вирішення виховних, оздоровчих та освітніх завдань. Що стосується конкретних умов навчального походу зі студентами інституту фізичної культури, слід підкреслити, що застосовуються варіанти групових тактичних дій повинні вирішувати крім перерахованих вище завдань завдання навчання туризму майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту. Тому деяка частина тактичних варіантів повинна задовольняти ефективності методів навчання. Наприклад, використання повторного методу проходження певного складного відрізка маршруту з метою відпрацювання техніко-тактичних дій учасників походу. Як правило, відрізок маршруту, на якому використовується повторний метод, повинен бути пов'язаний з подоланням перешкод. Цей метод застосовується лише у тому випадку, якщо викладач - керівник групи переконаний в абсолютній безпеці даного відрізка і в можливості повного візуального контролю за діями групи. Тактичним варіантом метою навчання студентів може бути і спеціальний вибір переправи в найбільш складних умовах із застосуванням підручних засобів незалежно від того, що поруч є міст. В цілому слід зазначити, що в основі використання тих або інших тактичних прийомів у навчальному поході має бути аналіз складної обстановки для формування у студентів умінь і навичок, необхідних при організації та проведенні туристських заходів.

Індивідуальна тактична підготовка учасника походу складається з умінь: - розподіляти сили на відрізках денного переходу і в цілому на маршруті;

- відпочивати на привалах;

- раціонально пересуватися, особливо на складних відрізках маршруту; орієнтуватися на місцевості (оптимальний вибір шляху);

- здійснювати страховку та самостраховку (вибір способів). Важливий компонент тактичної підготовки туристів - вміння швидко і якісно вирішувати різноманітні техніко-тактичні завдання, пов'язані з вибором тих чи інших технічних прийомів, найбільш доцільних в конкретній ситуації. При цьому вирішуються завдання вибору стосовно до техніки руху, прийомів страховки, організації біваку техніці орієнтування. Так, ряд прийомів орієнтування (звірення карти з місцевістю, визначення точки стояння, азимутальні рух у заданому напрямку, числення шляху) відноситься до числа чисто технічних, але вибір шляхи, співвідношення швидкості руху з точністю орієнтування - це тактичні завдання, які вирішуються одночасно з технічними. Аналогічні техніко-тактичні завдання вирішуються і при організації біваку (визначення часу, коли групі необхідно припинити рух і зупинитися на нічліг, а також вибір місця біваку - тактичні завдання, створення зручного і безпечного біваку - справа техніки). Численні техніко-тактичні завдання вирішуються туристськими групами при проходженні маршруту, організації страховки на крутих схилах, організації переправ. У початковій тактичної і техніко-тактичної підготовці туристи (в масових туристських походах) отримують наступні вміння і навички: вибір шляху, аналіз точності орієнтування і швидкості руху на окремих ділянках; зіставлення графіків руху-запланованого і фактичного; розбір варіантів подолання перешкод. Перші три завдання вирішуються кожним учасником. Для найбільш ефективного освоєння навичок вибору маршруту та вміння аналізувати помилки в орієнтуванні це необхідно робити на привалі. Маршрут заздалегідь розбивається на ділянки "часового ходу" (група йде 45-50 хв. і відпочиває 10-15 хв.), і на кожному привалі обговорюються варіанти руху і способи орієнтування. На черговому привалі робляться короткий розбір пройденої ділянки і вибір шляху руху по наступної ділянки. Вміння планувати графік руху аналізувати відхилення від нього - важливий показник тактичної підготовки учасників туристських походів. Ущільнення графіка в навчальних походах досягається максимальним використанням часу на привалах. Вибору зручного місця для привалів слід приділяти належну увагу. Важливо також, щоб проходження попереднього ділянки маршруту і вихід до місця привалу збігалися з початком можливого перешкоди. Так, привал на березі річки дозволить провести обговорення способів переправи. Місце привалу дає досить необхідної інформації для обговорення його переваг і недоліків з точки зору можливості організації біваку. Організація розбору походу - важливий елемент організаційно-методичної та тактичної підготовки. Аналіз маршруту, плану його проходження, графіка руху (за планом і фактичного) є складовою частиною походу. Розбір проводиться з використанням картосхеми маршруту і таблиць з аналізами графіка руху. При розгляді питань тактичної підготовки туристів і вдосконалення педагогічних прийомів навчання тактиці важливо звернути увагу на істотну відмінність в організації технічної та тактичної підготовки. Навчання різноманітним технічним прийомам організовується насамперед у підготовчому періоді. При цьому величезну роль у вдосконалення техніки руху і страховки відіграє участь туристів у змаганнях з техніки туризму. Подальше навчання техніці, причому на найбільш високий для даного контингенту туристів рівні, продовжується і в поході, але основи технічної підготовки закладаються в підготовчому періоді. З тактичною підготовкою справи навпаки: основне навчання тактиці відбувається саме на маршруті (тобто в основному періоді підготовки). Значну роль відіграє і послепоходный (перехідний) період - розбір походу, підготовка звітних матеріалів. Значення підготовчого періоду в цілому менше, так як найважливіші питання тактики походу (вибір району, розробка маршруту, складання календарного плану походу та плану матеріально-технічного забезпечення) вирішує, як правило, керівник. Це насамперед відноситься до навчальних походів. Що ж стосується спортивних походів (особливо вищої категорії складності), то в цих випадках роль підготовчого періоду в тактичній підготовці всіх учасників групи істотно зростає, так як в спортивних групах всі члени команди беруть безпосередню участь у вирішенні найважливіших тактичних завдань.