Фітопатологія_конспект лекцій

пихтово-букових лісів, на родючих ґрунтах у грудових умовах. Найниж-чою стійкістю відрізняються культури ялини на пасовищах і старопахотях, де відмирання її стає катастроф ічним. В рівнинних районах УРСР ялинові насадження найчастіше уражають-ся в чистих культурах, створених на родючих ґрунтах і в дібровних і судубравних типах лісу (Поділля). В Карпатах і в Поліссі в природних насадженнях ялини поразка кореневою губкою не носить масового характеру.

На інтенсивність розвитку цього гриба великий вплив роблять умови зволоження. Після посушливих років спостерігається зниження приросту рослин і активізація вогнищ кореневої губки. Так, в західних областях УРСР після посушливих 1961, 1963, 1972 р. у багатьох районах Поділля (в ялинових культурах) спостерігалося масове відмирання дерев у вогнищах хвороби. В західному Поліссі особливо сильний відпад спостерігався в місцях, поблизу яких було проведено надмірне осушення боліт без вста новлення шлюзів для регулювання рівня ґрунтових вод.

Радикальні методи боротьби з кореневою губкою поки не розроблені. Боротьба зводиться до виявлення і ліквідації вогнищ кореневої губки, попередженню їхнього виникнення в насадженнях, сприйнятливих до захворювання, створенню насаджень, стійких до гриба.

ОПЕНЬОК ОСІННІЙ

Опеньок осінній — Armillariella mellea (Fr. ex Vahl) Karst викликає білу заболонну кореневу й окоренкову гнилі багатьох хвойних і листяних порід (мал. 173). Зустрічається більш ніж на 200 видах деревних і чагарникових порід у всіх частинах світу. Живе звичайно як сапро троф на відмерлих деревах, пнях і товстих коренях різних деревних і чагарникових порід, але нерідко паразитує на хвойних, а іноді і на листяних деревах (Д. У. Соколов, 1964).

В лісах УРСР опеньок осінній найбільшої шкоди заподіює як паразит хвойних порід — ялни, модрини, сосни звичайної, сосни веймутової і менше — ялиці і псевдотсуги. Більш стійкими є листяні породи, але і серед них опеньок вражає ослаблені екземпляри граба, берези, дуба, осики, тополі, ільма, клена. В останні роки опеньок все більше паразитує в засихаючих дубових лісах.

обпадає. При загостренні хвороби хвоя іноді обпадає зеленою, не встигаючи пожовкнути. Молоді деревця відмирають протягом одного-двох вегетаційних періодів, а в дорослих екземплярів цей процес іноді продовжується 5—10 років.

Під час хвороби, особливо в кінцевих її фазах, в нижній частині стовбура починається смолотеча. Живица, яка випливає з молодих рослин, проникає в ґрунт і утворює натіки на відмираючих коренях. У середньовікових дерев вона звичайно нагромаджується у великій кількості під корою, заповнюючи ті місця, де кора відстає, часто випливає назовні, що є зовнішньою ознакою ураження дерева.

На великих деревах, які відмирають, під корою стовбурів і коренів виникають сніжно -білі віялообразні плівки грибниці. Ці плівки в молодих дерев знаходяться на товстих коренях і кореневій шийці, у старших можуть підніматися по стовбуру на висоту до 2-3 м. Коли плівка окільцює кореневу шийку або стовбур, дерево відмирає. При частковому ураженні воно сильно послабляється, і на ньому поселяється короїд-типограф (Ips typographies L.) і гравер (Pityogenes chalcographus L.), що значно прискорюють загибель дерев.

Через якийсь час після загибелі дерева кора починає відставати, і тоді під нею плівки перетворюються в ризоморфи. Ризоморфи продовжують рости на мертвому дереві і

61

звичайно піднімаються вище, ніж плівки. Біля кореневої шийки і на коренях вони проникають через кору, а в гумусній частині ґрунту поширюються в різні сторони до 30 м, сприяючи зараженню сусідніх дерев.

Ризоморфи поширюються в ґрунті по поверхні коренів, а також під корою уражених рослин. Зовні вони темно-бурі, всередині світлі, на

поперечному розрізі округлі, а коли ростуть під корою, стають плоскими. Зовні вони дуже нагадують корені вищих

рослин.

Рис. 173. Опеньокосінній (Armillariella mellea): 1 — уражена нижня частина стовбура і міцелій гриба; 2 — плодові тіла опенька; 3 — капелюшок (а — пластинчатий гіменофор) і ніжка (б – кільце) гриба; 4 — розріз через плодове тіло; 5 — базидіоспори; 6 — поперечний і подовжній зрізи через уражену деревину.

Ураження опеньком соснових і модринових культур має трохи інший характер і морфо -логічні ознаки.

В соснових лісах опеньок завдає шкоди молодим культурам у віці з 3 до 12—15 років, створеним на лісосіках, де збереглися пні листяних порід (найчастіше дуба). Іноді він зустрічається й у більш старих насадженнях. Період часу від зараження до відмирання в молодих культурах (5—7-літніх) дуже коротких – всього кілька місяців, а в

старших може продовжуватися 2—3 роки.

Характерна ознака ураження сосни опеньком — наявність плівки грибниці під корою кореневої шийки і коренів і наявність на коренях землі, що цементує живиця, яка витікає з уражених смоляних ходів, а також специфічний характер відмирання дерев. Уражені сосонки відмирають у різний час вегетаційного періоду. При відмиранні навесні пагони відразу в'януть і згинаються, хвоя стає блідо -зеленою, потім бурою. При відмиранні влітку хвоя набуває блідо-зеленого забарвлення, молоді бруньки гинуть, пагони не згинаються. З часом, звичайно на другий рік, хвоя буріє й обсипається.

Навколо уражених коренів в землі помітні ризоморфи, а в мертвих сосон під корою вони піднімаються порівняно високо по стовбуру. Деревця, уражені опеньком, часто заселяє малий сосновий довгоносик (Pissodes notatus Fr.), що прискорює їхнє відмирання.

Зовнішні ознаки захворювання модрини і псевдотсуги тисолистної такі ж, як і в сосни.

Наступна явна ознака хвороби — утворення плодових тіл опенька, що восени масово з'являються біля дерев, які відмирають, на пнях і часто на відмерлих стовбурах. Вони можуть виростати на висоті 2—3 м, а іноді і вище, куди піднялися ризоморфи. Молоді плодові тіла їстівні і є об'єктом заготівель.

Плодове тіло опенька — однолітнє, у вигляді капелюшка на центральній ніжці 5—10 см, рідко до 20 см. Капелюшок спочатку опуклий, потім плоский, іноді з горбком у центрі, жовто -бурий, з буруватими лусочками.

62

довжиною і до 1 см товщиною. Коло основи іноді роздуті, жовто -бурі, лускувато-волокнисті, зверху з білуватим пухнатим кільцем від покривала. Плодові тіла виростають групами на пнях і уражених деревах. Базидіоспори безбарвні, еліпсоїдальні, гладкі, розміром 7—9х5—8 мкм. У масі білі, під старими плодовими тілами утворюється суцільний жовтуватий наліт спор.

Гниль корозійно-деструктивного типу, біла, заболонна, обрамлена чорними лініями. В початковій стадії гниття деревина трохи темніє, потім приймає буре забарвлення, після чого світлішає і стає білою. Гриб для харчування більше використовує лігнін ніж целюлозу, що сприяє появі дрібно -волокнистої гнили. Структура гнили волокниста , біла.

Зовнішні ознаки ураження листяних порід (дуба, берези, осики, граба й ін.) наступні: зрідженість крони, більш раннє осіннє пожовтіння (в осики - почервоніння) листків, наяв-ність тріщин в нижній частині стовбура, з яких іноді випливає слиз. Під корою уражених дерев знаходяться білі плівки грибниці, а в відмираючих экземплярів - і ризоморфи; крім того, ризоморфи обплітають корені і по поверхні. Восени на коренях і коло основи стовбурів формуються плодові тіла. В деревині також з'являється біла заболонна гниль з чорними лініями.

Опеньок розмножується базидіоспорами, які можуть проростати тільки на мертвих пнях, а зараження живих рослин відбувається при допомозі ризоморф. Переходу ризоморф і міцелію від хворого дерева до здорового спр ияють зростання коренів і їх безпосередній контакт (рис 177).

В ґрунті під ураженими насадженнями накопичується велика кількість ризоморф. Так, у 50-літньому ялиновому насадженні в Дубинскому лісництві Сколевського лісхоззагу на 1 га виявлене більш 500 кг ризоморф. Інтенсивність зараження і швидкість відмирання у великій мері залежать від поживної бази, тобто від розмірів пня і відстані до хвойних рос-лин.

В соснових культурах в першу чергу вражаються саджанці з деформованою корене -вою системою, пізніше — рослини, сильно ослаблені хворобою шютте, і, нарешті, поблизу від заражених пнів відмирають і добре сформовані сосни. Відмирання звичайно йде куртинами, нерідко охоплюючи до 10—20% площі. В більш старих насадженнях

ялинові культури створюються в невідповідних для них місцях або коли за ними не ведеться догляд.

В ялинових лісах опеньок осінній розповсюджений у всіх районах Карпат. Більше всього опенька в західному Прикарпатті, де на великих площах були створені ялинові монокультури в поясі буково -пихтових лісів. Цей пояс у кліматичному відношенні непри-датний для створення стійких ялинових насаджень.

Найбільша кількість вогнищ відмирання ялини спостері-гається у свіжих і сирих типах лісу, в яких контрастність зволожен-ня ґрунту дуже висока. Особливо сильно пересихає ґрунт в посуш-ливі роки у свіжих типах (С2) і заболочується у вологий період у сирих типах лісу (С4). Різкі коливання вологості знижують стійкість насаджень, сприяють розвитку опенька, а слідом за ним і стовбурними шкідниками, що прискорюють загибель насаджень (мал. 178).

Ураження ялинових лісів опеньком протягом останніх двох десятиліть спостерігається в прикарпатських лісах Польщі й у східній частині Чехословаччини.

В рівнинних лісостепових районах України ялина у свіжих типах лісу малостійка проти опенька. Краще зберігаються насадження у вологих умовах зростання (С3-4). Трохи вище стійкість ялинових поліських деревостоїв в острівцях природного походження. Найбільш часте зараження сосни опеньком спостерігається у свіжих і вологих типах судібров, дібров, трохи менше — у суборах, на лісосіках після вирубки листяних порід.

Опеньок у соснових культурах паразитує по всьому ареалі сосни, але більше всієї шкоди приносить коло південно-західної границі її ареала в Росточье, Надбужанской низовини і на Волинській височині.

модрини, особливо сибірської, спостерігається в багатьох лісництвах. Крім того, у культурах

63

сосни веймутової опеньок паразитує на деревах з деформованою при посадці кореневою системою. Псевдотсугу вважають однієї з найбільш стійких до опенька хвойних порід.

В останні роки в багатьох районах спостерігається масове відмирання дубових насаджень внаслідок ряду факторів систематичного об'їдання листогризучими комахами, різких змін водяного режиму й інших причин. На кінцевому етапі відмирання значну роль відіграє опеньок, що прискорює процес загибелі деревостоїв.

ТРУТОВИК ШВЕЙНИЦЯ Й ІНШІ ЗБУДНИКИ КОРЕНЕВИХ І ОКОРЕНКОВИХ ГНИЛЕЙ

насадженням сосни звичайної.

Зараження відбувається через корені спорами і грибницею при контакті з хворими деревами. З хворих коренів гниль переходить у стовбур і піднімається по ньому до висоти 2 м.

Плодові тіла – однолітні. Вони утворюються коло основи уражених дерев, на коренях, а іноді на землі в червні – липні. Вони сидячі, без ніжки або на короткій товстій ніжці, мають дуже мінливу воронковидний або майже тарілковий капелюшок, що досягає ширини 15—40 см і товщини 1— 3,5 см. Верх плодового тіла бархатисто-опушений, жовтобурий з жовтуватим краєм, губчатої консистенції. Старі плодові тіла темно -бурі, почорнілі, тендітні. Тканина м’якопробковидна, губчата, ржавокоричневого кольору. Гіменофор трубчастий, іржаво -бурий, з зеленуватим відтінком. Трубочки довжиною 3—5 мм, з кутастими порами, неправильної форми, іноді розщепленими. Спори гладкі, безбарвні (6—7х4—5 мкм).

Гнилизна деструктивного типу. Спочатку на деревині утворюються блідо -жовті або блідо-бурі смуги, потім вона набуває червоно-бурого забарвлення, просочується живицею і розтріскується по річних кільцях і серцевинних променях на призматичні шматочки. В тріщинах накопичуються білі, тонкі плівки грибниці.

Уражена деревина стає крихкою, легко розтирається в порошок.

Уражені дерева вивалюються вітром, іноді вони усихають на корені. Шкідливість від гриба велика, але поширення його незначне. Найбільш часто гриб зустрічається в старому і перестійному сосновому насадженнях.

Дібровний трутовик — Inonotus dryadeus (Pers. еt Fr.) Murr (мал. 181) викликає жовтувато -білу, ядрово-заболонну кореневу й окоренкову гнилі дуба. Уражає головним чином дуб, рідше каштан їстівний, бук і деякі інші породи. Розповсюджений у європейській частині СРСР.

Плодові тіла однорічні, плоскі або подушкоподібні, розміром 6-30 8-35 26 см, в свіжому виді губчасті, при

шаруватістю. Гіменофор трубчастий, сірувато -бурий, трубочки довжиною 0,3—1 см. Базидіоспори гладкі, жовтуваті (6-8 7-8 мкм). Плодові тіла утворюються в другій половині літа в основі уражених дерев і швидко руйнуються комахами; на дереві залишається звичайна основа плодового тіла, яка зберігається тривалий час.

Гнилизна корозійного типу, жовтувато-біла, волокнистої структури. Спочатку в ураженій деревині з'являються бурі плями в заболоні, потім гнилизна проникає в ядрову частину. Деревина сильно зволожується, світлішає й утворює білу або жовтувато-білу, дрібнотріщинувату гниль. В тріщинах ураженої деревини збираються білі тяжі грибниці.

Сприяють хворобі різні ослаблення дерев. В результаті впливу гриба коренева система відмирає, дерево усихає або вивалюється вітром. Зустрічається гриб дуже рідко, викликає загибель одиничних екземплярів.

64

Гниль корозійного типу. У початковій стадії гниття деревина має рожевий відтінок, потім стає червоно-бурою або червоною. По мірі розвитку гнилі на червоно бурій деревині утворюються білі подовженоовальні плями, які перетворюються в пустоти з білим дном або з білими стінками, розміром 2,5-3 мм і більш. У кінцевій стадії гниття деревина розчіплюється по окружності на відлупи і волокна, її називають ситовина. Структура гнилі — ямчато-волокниста. Гниль у стовбурі має форму циліндра, який закінчується виступами різної довжини. Протяжність гнилі складає 4-12 м (В.М. Братусь, 1966).Сосна заражається винятково базидіоспорами, але тільки в тих випадках, коли вони потрапляють на ядрову деревину гілок або через глибокі рані, які доходять до ядрової частини стовбура (ядро у гілках утворюється з досягненням деревом 25—30 літнього віку. З цього часу і виникає небезпека заражання).

Плодові тіла найчастіше ростуть в місцях обламаних гілок, тобто там, де відбулося заражання і почався розвиток грибниці. Найчастіше зараження починається з західної сторони, оскільки переважні в помірних широтах західні вологі вітри які переносять спори зволожують стовбур.

Поки на ураженому дереві не з'являться плодові тіла, воно зовні не відрізняється від здорових, росте нормально. В таких випадках хвороба виявляється «звуковою пробою» якщо при ударі по стовбурі чутний глухий звук, це свідчить про наявність порожнеч. Наявність на стовбурі «тютюнових» сучків і стовщень грибниці, так званих «сліпих плодовичків», також свідчить про розвиток гриба всередині дерева.

Інтенсивність ураження грибом не однакова в різних районах і типах лісу Так, у західних областях України, по

Втрати від соснової губки можна зменшити раціональним використанням ураженої дер евини. Деревина в початковій стадії гнилі може використовуватися в круглих сортиментах, в кінцевій стадії гниття — для теплоізоляції.

Ялинова губка — Phellinus pini (Thore et Fr. ) Pil. var. abietis (Karst.) Pil. викликає строкату ядрову стовбурну гниль ялини звичайної.

Гриб уражає 40—50 літні стовбури ялини, зрідка сосни, модрини і ялиці. Заражання відбувається базидіоспорами через місця механічних пошкоджень, мертві суки і складає від 7 до 20 %.

Ялинова губка зустрічається в усіх районах, де зростає ялина. В результаті захворювання часто відзначається повна втрата ділової деревини в уражених дерев.

Плодові тіла багаторічні, тонкі, у вигляді плоских капелюшків, напіврозпростерті або розпростерті з відігнутим и

66

Мал. 193. Північний трутовик (Abortiporus borealis): 1 – схема поширення гнилі в стовбурі; 2 — зовнішній вигляд плодових тіл; 4 – уражена деревина; 5 – базидіоспори; 6 – цистида;7 – пори гіменофору.

Трутовик Гартіга (рис. 191) — Phellinus hartigii (All. et Schnab.) Band викликає білу ядрову стовбурну гниль

67

ялиці. Рідше він викликає ядрово-заболонну гниль. Гриб вражає стовбури ялиці сибірської, білої, кавказької і білокорої, а також зрідка ялини і сосни. Зараження відбувається через сучки і механічні пошкодження, ракові виразки, які виникли від дії Melampsorella cerastii Wint. Поширений в Карпатах, де він часто переходить у заболонну частину і призводить до бурелому уражених дерев.

Плодові тіла багаторічні, тверді, спочатку желвакоподібні, потім копитоподібні, з округленим краєм, прикріпляються до стовбура всією основою, 5-15 см діаметром. Поверхня плодового тіла від жовто-коричневої до чорнуватої, з неясними концентричними смужками, іноді з тріщинами. Тканина дерев'яни ста, жовто-коричнева, зі шовковистим блиском на зламах. Гіменофор трубчастий, іржаво-коричневий, з сірим нальотом. Трубочки різної довжини, одного кольору з тканиною у старості заростають білуватою тканиною. Кожний шар трубочок відокремлюється прокладкою із трами. Пори дрібні, округлі або злегка кутасті, 0,1-0,15 мм діаметром. Базидіоспори кулясті, безбарвні, 6-7 мкм діаметром. Щетинки в гіменії зустрічаються рідко.

Гниль корозійного типу, блідо-жовта або білувата, відмежована від здорових ділянок вузькими звивистими чорними лініями. У кінцевій стадії розвитку гнилі на поверхні стовбурів утворюються вдавленості, де гриб формує плодові тіла. Структура гнилі — волокниста. Гниль розташована звичайно в другій і третій чвертях стовбура, протяжність гнилі по стовбуру складає 8 м.

Північний трутовик — Abortiporus borealis (Fr.) Sing. (рис. 193) викликає буру ядрову дрібнотріщинувату окоренкову гниль ялини. Гриб незначно уражає також ростучі дерева ялиці кавказької і сосни звичайної. Розповсюджений скрізь. Зараження відбувається базидіоспорами через рани на коренях і в нижній частині стовбурів. Плодові тіла з'являються біля основи стовбура і на пнях зазначених порід.

Плодові тіла однорічні, розміром 5-7 2-10 1-3 см, подушковидні, із загостреними краями, які іноді розташовуються черепитчатими групами, спочатку водянисто -губчаті, потім тверді. Поверхня нерівна, без зон, волокнисто-жовта або щетиниста, світла, потім кремово-охряна. Трама біла, двошарова, верхній шар тонкий, губчастий, м'який і нижній – шовковисто-волокнистий, при висиханні дерев'янистий. Трубочки 3-10 мм довжиною, поверхня їх біла або жовтувата. Пори кутасті, неправильні, часто нерівновеликі, до старості злегка звивисті. Цистиди веретеновидні, тонкостінні, з однорідним вмістом, розміром 25-30 7-12 мкм. Базидії 18-23 5-6 мкм. Базидіоспори яйцеподібні 4-6,5 3-4 мкм,

безбарвні.

Гниль деструктивного типу. У першій стадії гниття деревина бурувато-жовта, у другий — з'являються численні тріщини, які заповнюються білою грибницею. У третій стадії деревина р обиться

ослаблені дерева та призводить до суттєвих втрат в лісовому господарстві.

Плодові тіла багаторічні, дуже мінливі за формою, забарвленням і розміром. Спочатку вони подуш ковидні або плоскі. Потім копитоподібні, сидячі на ніжці або з розпростертою основою, розміром 3-15 3-20 2-8 см, від коркової до дерев'янистої консистенції, іноді досягає 50 см у діаметрі. Поверхня нерівна, борозенчато -волокниста, у молодих вона жовтувата або червонувато-вохриста, з віком стає бурою або чорною, зі слабким блиском. Краї від гострих до притуплених, на кінцях, зверху, розташована жовтувата, кіноварно -червона або жовто-рожева облямівка, звідси і назва «облямований». Тканина корково-повстяна, кремово-рудувато-бурого кольору. Гіменофор трубчастий. Трубочки кулясті, наростають щорічно на 3—10 мм, із віком заростають білою тканиною, різко відділяються від тканини плодового тіла. Пори дрібні, округлі, суцільні (0,2-0,3 мм), блідо-кремові або світло-кофейні. Базидіоспори довгастоеліпсоїдальні або яйцеподібні, 6-8 3,5—4 мкм, у масі білі. У зрілому гіменії спостерігаються безбарвні, гіфоподібні

цистиди, які виступають на 20-25 мкм.

Гниль деструктивного типу. У першій стадії деревина набуває рожевого забарвлення, у другий — червоно-бурого з білуватими плямами, а в третій — бурого, із численними тріщинами, у яких накопичуються пухнаті білі плівки грибниці. Така деревина розпадається на дрібні призмочки, які легко розтираються пальцями в порошок. Структура гнилі — дрібнопризматична. Гниль інтенсивно поширюється від периферії до центру стовбура. Протяжність гнилі в середньому біля 4 м. Облямований трутовик — один з найбільш розповсюджених видів. В ялинових лісах, зокрема в Карпатах, приносить значних збитків.

Ялиновий окоренковий трутовик — Polystictus circinatus var triqueter (Pers.) Bres (рис. 197) викликає строкату ядрову окоренкову гниль ялини. Гриб уражає середньовікові дерева, ялини, модрини і сосни.

Плодові тіла

однорічні, у вигляді шапинки, з невеликою ніжкою або без неї, одиночні або

групами, товщиною 2 см і діаметром 3-10 см. Шапинки плоскі, округлі, тонкі, від буро-коричневих

вмолодому віці до темно-коричневих

встарому віці, з гострим краєм, без зон, бархатисто -

69

Гниль корозійного типу. У деревині в першій і другій стадіях утворюються світло -коричневі, невеликі, овальні плями, які заповнюються білою грибницею. У кінцевій стадії гниття деревини по річних шарах з'являються тріщини, заповнені коричнево-чорними, тонкими шнурами міцелію. Гниль ядрова, розвивається в окоренковій частині стовбура і коренях. В окремих місцях виходить до периферії й вбиває камбій, викликаючи при цьому ядрово - заболонну гниль. Іноді гниль піднімається по стовбуру на висоту до 5 м.

Модринова губка—Fomitopsis officinalis (Will.) Bond. et Sing. (рис. 198) викликає буру ядрову призматичну стовбурну гниль модрини. Рідше викликає ядрово -заболонну гниль. Гриб уражає стовбурну частину ростучих дерев модрини, кедра, сосни і ялиці. Заражання відбувається базидіоспорами через рани і обламані сучки. Модринова губка приносить великі збитки, тому що вражає всю ділову частину стовбура.

Плодові тіла багаторічні (живуть до 75 років), копитоподібні або подовженоцилін-дричні, розміром 3-8 5-12 4- 20 см. Поверхня біла або жовта, рідше сірувато-бура, із концентричними колами і тріщинами, краї закруглені. Тканина м'яка, біла або жовтувата, в сухому стані кришиться, на смак дуже гірка. Гіменофор трубчастий, довжиною 1—2 см, жовтуватий, пори дрібні, округлі або кутасті. Базидіоспори яйцеподібні, гладкі, безбарвні, розміром 5 4 мкм.

Гниль деструктивного типу. У першій стадії гниття деревина набуває світло -бурого забарвлення, у другий стає бурою, а в третій вона розтріскується по радіусу і по річних шарах, утворюючи кубики. Структура гнилі призматична, уражена деревина розтирається в порошок. В тріщинах накопичується грибниця у вигляді кремово - білих, товстих плівок, які нагадують замшу. Гниль може підніматися по стовбуру до 18 м.

Модринова губка широко поширена в ослаблених стиглих і перестійних насадженнях модрини, кедра і сосни. Лускатка жирна — Pholiota adiposa Fr. викликає коричнево-буру ядрову ямчато-волокнисту стовбурну гниль. Уражає живі і вітровальні стовбури, рідше корені хвойних (ялиці, ялини, модрини) і листяних порід (бука,

берези, вільхи, липи, осики, тополі), найчастіше паразитує на ялиці.

Плодові тіла однолітні, у вигляді шапинок на центральній або б ічній ніжці розташовані звичайно групами. Шапочка діаметром 4-15 см, товщиною 2-3 см, м'ясиста, округла, золотисто-жовта або коричнево-жовта, з концентрично розташованими, рідкими, бурими лусочками, які швидко обпадають. Тканина м'якушки біла, потім жовтувата, мясисто-пробкової консистенції. Ніжка щільна, білувата, з лусочками і кільцем. Гіменофор пластинчастий, із широкими, частими, жовтими, пізніше коричневими пластинками. Спори (6-8 3-5 мкм) жовті або іржаві.

Гниль корозійного типу. В початковій стадії хвороби в центральній частині стовбура з'являється жовтувате забарвлення. Пізніше деревина буріє, на ній утворюються ямки, заповнені рудуватою грибницею. Структура гнилі ямчато-волокниста. Іноді утворюється дупло.

Поширення значне, особливо в Карпатах. Збиток приносить не великий.

СТОВБУРНІ ГНИЛІ ЛИСТЯНИХ ПОРІД

Справжній трутовик — Fomes fomentarius (L. ex Fr. ) Gill. (мал. 200) викликає білу «мармурову» ядрово -заболонну стовбурну гниль. Гриб уражає стовбури бука, ясена, берези, осики, тополі, верби, граба, вільхи, черешні, клена і багатьох інших листяних порід. Дерева заражаються базидіоспорами через рани на стовбурі, морозобійні тріщини, сухобочини і місця обламаних мертвих суків.

В Україні розповсюджений скрізь на ослаблених, рідше на живих деревах і досить часто на пнях, труску і сухостійних стовбурах. На одному стовбурі може рости кілька десятків плодових тіл.

Плодові тіла. багаторічні, копитоподібні, тверді, діаметром 10-40 см, із широкою основою, до дерева прикріплюються тільки верхньою частиною задньої стінки плодового тіла, з нижньої поверхні плоскі. Поверхня

70