2. Загальні та специфічні методи обстеження гінекологічних хворих.

Загальні методи: Розпочинають з огляду зовнішніх статевих органів (звертають увагу на тип оволосіння на лобку (за жіночим, чоловічим чи змішаним типом), наявність чи відсутність волосся на внутрішніх поверхнях стегон. Одночасно відзначають, чи немає подразнення шкіри внутрішньої поверхні стегон, що трапляється при надмірних виділеннях. Відзначають ступінь замикання статевої щілини. Потім розводять статеві губи й оглядають їх внутрішню поверхню. Обов'язково дають оцінку стану дівочої пліви (ціла, розірвана, свіжі розриви). Проводять огляд клітора, оглядають зовнішній отвір сечівника, пальпують бартолінову залозу. Оцінюють стан промежини: наявність старих розривів, рубців, кондилом).

Після завершення огляду зовнішніх статевих органів проводять огляд за допомогою дзеркал. Із цією метою використовують ложкоподібне дзеркало Сімса з підіймачем або двостулкове дзеркало Куско Останнім часом застосовують двостулкові дзеркала одноразового використання).

Після закінчення огляду за допомогою дзеркал проводять бімануальне (дворучне) вагінально-черевностінкове (вагінально-абдомінальне) або ректально-черевностінкове (ректально-абдомінальне) дослідження.

Специфічні та додаткові методи обстеження:

• бактеріоскопічне дослідження (мазки на ступінь чистоти);

• цитологічне дослідження піхвових мазків;

• бактеріологічне дослідження;

• тести функціональної діагностики;

• ендоскопічні методи дослідження (кольпоскопія, цервікоскопія, гістеро-скопія, лапароскопія, кульдоскопія); • інструментальні методи дослідження (біопсія, зокрема аспіраційна, зондування порожнини матки, діагностичне фракційне вишкрібання слизової оболонки матки з наступним гістологічним дослідженням, пункція заднього склепіння);

• методи визначення прохідності маткових труб (пертубація, гідротубація, ультрасонографія із застосуванням контрастних речовин, які вводять у порожнину матки);

• рентгенологічні методи дослідження (гістеросальпінгографія, пельвіо-графія, біконтрастна пельвіографія, комп'ютерна томографія);

• дослідження за допомогою ультразвуку (ультрасонографія);

• медико-генетичне обстеження;

Билет 12(б)2 Гнійна тубооваріальна пухлина

виникають як ускладнення перебігу сальпінгоофориту.

При запаленні ендотелія труби в її просвіті накопичується ексудат, який у міру прогресування процесу може набувати гнійного харак¬теру. Якщо склеюються матковий та яєчниковий кінці труби, гній не ева¬куюється і утворюється піосальпінкс. Вторинно може виникати периоофорит, а потім оофорит. За рахунок випадання фібрину труба склеюєть¬ся з яєчником. У випадку виникнення гнійного запалення яєчника нерідко утворюється єдина з піосальпінксом порожнина — формується тубооваріальний абсцес. Виникненню гнійного вогнища у придатках матки можуть сприяти наявність ВМК, характер інфекції (мікробні асоціації, су¬путні генітальні та екстрагенітальні захворювання, неадекватна терапія

Клиніка:

стан хворої тяжкий, шкіра бліда, з ціанотичним відтінком. Температура піднімається до 39 ° С, пульс частий, відпо¬відає температурі. Як наслідок інтоксикації виникає гіповолемія, що зниженням АТ. Живіт м'який, бере участь у акті дихання, може бути незначне його здуття, переважно в нижніх відділах,болючий у тих самих ділянках. Поява симптомів подразнення очеревини свідчить про загрозу прориву гнійника.

При бімануальному дещо збільшену болючу матку, болючість посилюється при зміщенні. Нерідко матка спаяна в єдиний конгломерат із збільшеними придатками. При гострому перебігові захворювання придатковий утвір має нечіткі кон¬тури і нерівномірну консистенцію, він, як правило, нерухомий, різко болю¬чий.

Для наявності гнійного утвору характерні зміни у клінічному аналізі кро¬ві — лейкоцитоз 9х109, із зсувом формули вліво, ШОЕ більше 30 мм/год, позитивна реакція на С-реактивний білок, зниження альбуміно-глобулінового коефіцієнта до 0,8.

У хворих із тубооваріальними пухлинами нерідко виникає так званий ізольований сечовий синдром. Він проявляється протеїнурією, лейкоцитурією (15-25 у полі зору), мікрогематурією та появою гіалінових чи зерни¬стих циліндрів.

Для підтвердження діагнозу використовують ультразвукове досліджен¬ня. Стінки піосальпінксу мають чіткі контури середньої ехогенності, ексу¬дат ехонегативний. Тубооваріальний абсцес має неправильну форму, він багатокамерний, з нечіткими контурами. Точнішу оцінку утвору можна дати, використовуючи вагінальний датчик.

Лікування.

Вибір антибіотиків пеніциліни з аміноглікозидами, цефалоспорини з аміноглікозидами, цефалоспорини з тетрациклінами. При підозрі на анаеробну флору призначають метронідазол. Бажаними є пункції гнійників через заднє склепіння вагіни, відсмок¬тування гнійного вмісту та введення антибіотика.

Пункції повторюють спочатку щодня, пізніше — через день до того часу, поки не евакуйовано весь гнійний вміст.

Можна проводити трансвагінальне дренування гнійника під контро¬лем ехографії. За наявності умов можна спорожнювати гнійник при лапароскопії, гній аспірують, промивають порожнину антисептиком та анти¬біотиком.

Показаннями до оперативного лікування тубооваріального гнійника є:

• відсутність ефекту від комплексного лікування з використанням пункції чи лапароскопічного дренування протягом 2-3 діб;

• підозра на перфорацію гнійника.

Білет7