15. Проаналізуйте зміст і призначення категоричного імперативу і. Канта.

Кант закликає: визнач себе сам, переймися свідомістю морального боргу, наслідуй його завжди і скрізь, сам відповідай за свої вчинки. Така квінтесенція кантівської етики, строгої і безкомпромісної. Саме борг перед людством і перед своєю совістю примушує нас поводитися морально. Кант сформулював моральний закон - моральний імператив: "поступай так, щоб твоя поведінка могла стати загальним правилом". Він висунув ідею про "вічний світ", грунтований на економічній невигідності і правовій забороні війни. У філософії Канта моральне зливаэться з ідеєю релігійного, божественного. По Канту, згідно з ідеалом віри, церква є загальне і необхідне моральне єднання усіх людей. Вона є царством Божим на землі. З точки зору релігійного розвитку людства в історії, панування морального світопорядку в земному, чуттєвому житті, вище благо. При цьому в досвіді ідеал церкви перетворюється на емпірично з'ясовні форми, що виступають в історії. Заперечення божественного існування, згідно з Канту, - щонайповніший абсурд.

16. Проаналізуйте атрибути особистості: волю, свободу, розум, почуття.

Практична реалізація ідей, задумки, мети передбачає наявність волі. Воля – це найважливіший компонент свідомості. Вона являє собою свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї поведінки і діяльності за умови подолання внутрішніх та зовнішніх перешкод. Воля є своєрідною посередницькою ланкою, що існує у самій свідомості і являє собою внутрішню передумову переходу зі світу ідей до світу речей. Безпосередня реалізація волі як акту свідомості включає в себе постановку мети, боротьбу мотивів у процесі вибору напрямів діяльності, прийняття рішення та його виконання. Останнє є суттю вольової дії. Тільки той. Хто вміє доводити свої рішення до реалізації, вважається вольовою людиною. Почуття. В процесі становлення людської свідомості почуття зявляються пізніше емоцій, тому що формуються в ході засвоєння культури, мови та виховного впливу соціального середовища. Справжні людські почуття історично і соціально обумовлені і тому їх зміна завжди відбувається разом з розвитком суспільства. Це добре проявляється пер за все в процесі виникнення і функціонування таких вищих почуттів, як моральні(почуття сорому, милосердя, гуманності, дружби, любові), інтелектуальні(почуття здивування, допитливості, сумніву), естетичні(почуття гумору, прекрасного, піднесеного, трагічного). Свобода –  це одна з основних, найскладніших філософських  категорій, яка визначає сутність людини, що складається з її здатності мислити і діяти  відповідно до своїх намірів, бажань та інтересів, а не внаслідок якогось примусу. З часів античності і аж до наших днів ідея свободи була притаманною практично всім розвиненим філософським системам. Тож у певному розумінні, філософія – це вчення про свободу. Слід  зазначити, що в історії філософської думки існували різні підходи до визначення свободи, шляхів і засобів її досягнення. Так, наприклад, для більшості представників античної філософії – Сократа, Діогена, Епікура і Сенеки – свобода  є  змістом і метою людського існування. Для представників середньовічної схоластики – Ансельма Кентерберійського, Альберта Великого і Хоми Аквінського – свобода розуму і вчинків можливі тільки в межах церковних догматів, за межами ж їхня свобода являє собою єресь, тяжкий гріх. У Новий час стає панівною точкою зору на свободу як на природний стан людини, шлях до соціальної рівності і справедливості (Томас Гоббс, Поль Анрі Гольбах, П'єр Сімон Лаплас). Велику увагу проблемі свободи приділяли і представники німецької класичної філософії. Іммануїл Кант, наприклад, під свободою розумів недоступну чуттєвому пізнанню сутність людини; для Йоганна Готліба Фіхте свобода ­– єдина абсолютна реальність; а Георг Вільгельм Фрідріх Гегель розумів під свободою  багатопланову реальність, що у всіх своїх проявах являє форму об'єктивації абсолютного духу. Свобода є фундаментальною цінністю для людини, але вона повинна мати свої кордони, межі, щоб не стати свавіллям, насильством над іншими людьми, тобто не перетворитися на неволю. Таким чином, межами свободи є інтереси іншої людини, соціальних груп і суспільства в цілому, а також природи як природної основи існування суспільства. Розум - це найвищий ступінь логічного розуміння, теоретичного, рефлексуючого, філософськи мисляча свідомість, що оперує широкими узагальненнями і орієнтована на найбільш повне і глибоке знання істини. На рівні розуму суб'єктивне досягає максимальної єдності з об'єктивним в сенсі повноти і всебічності розуміння, а також в сенсі єдності теоретичного і практичного мислення. На цьому рівні знання носять найбільш глибинний і узагальнений характер. Розумна свідомість - глибоко діалектичний процес.