13. Охарактеризуйте національно-визвольну боротьби укр народу в другій половині 18 ст. Розкрийте історичне значення Коліївщини

Головні причини народних повстань другої половини 18 ст.

1.Масовий соціальний і релігійний гніт на фоні зростання політичної анархії та посилення впливу шляхти Речі Посполитій;

крім 4-денної панщини, селяни повинні були ремонтувати і споруджувати панські будинки, утримувати в порядку дороги та мости. Брали з кріпаків і натуральні побори: птицю, мед, гриби тощо. Тих, хто не корився господареві, заковували в кайдани. Селяни в Польщі не мали ніяких прав, їх положення мало чим відрізнялося від становища рабів. Пан міг за своїм бажанням продавати селян, дарувати, жорстоко катувати. У другій половині XVIII ст. правобережні міста втратили магдебурзьке право. Король і магнати втручалися в життя жителів, поступово ліквідували міське самоврядування. Посилилися гоніння на православних, відбувалися постійні процеси проти єретиків, яких нещадно катували і фізично винищували, спалюючи на вогнищі.

Посилення феодального гніту спричинив відчайдушний опір українського населення. На правобережній Україні цей опір проявився у формі гайдамацького руху (від тюркського «гайде» — чинити свавілля, турбувати), пік його припав на середину XVIII ст.. Гайдамацькі загони постійно здійснювали грабіжницькі напади на шляхетські маєтки, чим здобули значну підтримку серед населення і змушували польський уряд повсякчас звертати на себе увагу. Але явно виражена антифеодальна суть цього руху призвели до швидкої протидії проти нього можновладців Польщі і Росії.

2. Гайдамацький рух

Велике значення гайдамацького руху в тому, що він підірвав польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її входження до складу Росії. Він надовго зберігся у народній пам’яті й відіграв велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів - поему “Гайдамаки”.

3. Коліївщина – найвищий етап руху гайдамаків.

Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в другій пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята. У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської мали Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні - липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоврядування. Об'єднаними силами польської шляхти і російського царату Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І. Ґонту та його найближчих сподвижників. М. Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу в Сибір.

Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольної боротьби в Західній Україні.

15. Поділи Польщі. Входження українських земель до складу Австрійської та Російської імперій наприкінці XVIII ст. Поділи Польщі - чотири поділи території Польщі між іншими державами (1772, 1793, 1795, 1939 pp.). Перші три поділи Польщі були зумовлені кризою польської державності й розвитком загальноєвропейської зовнішньо-політичної ситуації. На початку 70х p. XVIII ст. Польща (Річ Посполита) внаслідок соціально-економічної та політичної кризи занепадала. В 1772 p., скориставшись її скрутним становищем, Австрія, Росія і Пруссія здійснили перший поділ Речі Посполитої. Австрія анексувала область на північ від Угорщини, Пруссія приєднала більшу частину польських земель між Померанією і Східною Пруссією, Росія захопила північно-східну частину Речі Посполитої. В результаті другого поділу Польщі в 1793 р. Пруссія захопила область з містами Гданськ, Торунь і Познань, Росія приєднала Правобережну Україну. Відповіддю поляків на другий поділ стало визвольне повстання, очолюване Т. Косцюшко (придушене російськими та прусськими військами).У 1795 р. Австрія, Пруссія та Росія підписали договір про третій поділ Польщі. Згідно з ним до Австрії відійшла територія на півдні та південному-сході від Варшави разом з м. Краковом, до Пруссії - Варшава з прилеглими землями, до Росії - західні українські та білоруські, а також литовські землі. Четвертий поділ Польщі відбувся у вересні 1939 р. внаслідок підписаного напередодні (23.08.1939 р.) між нацистською Німеччиною та комуністичним СРСР секретного додаткового протоколу. Він передбачав, що німецько-радянський кордон пройде «приблизно по лінії річок Нарва, Вісла, Сана». Після трьох поділів Польщі частина західноукраїнських земель опинилася у складі імперії австрійських Габсбургів. В адміністративному відношенні вони належали до різних частин імперії. Переважна більшість західних українців жили в Галичині, об'єднаній з польськими територіями, Закарпаття належало Угорському королівству, а Північна Буковина виділялася в окрему адміністративну одиницю.У Галичині українці та поляки складали приблизно по 40 % населення, причому українці населяли переважно Східну Галичину, а поляки - Західну. Ще 10 % населення Галичини було єврейським. Панівним класом тут були представники польської шляхти. У Буковині провідні позиції займали румунські бояри, а в Закарпатті - угорські поміщики. Переважна більшість українців у всіх трьох областях, підконтрольних Австрії, була сільським населенням.Селяни в Західній Україні завжди жили досить бідно

16.З кінця 1845 р. (або з початку 1846 р.) і по квітень 1847 р. (14 місяців) в Україні існувала перша політична організація української інтелігенції, яка розробила широку програму українського національно-визвольного руху, – Кирило-Мефодіївське товариство (братство) Воно назване на честь великих слов'янських просвітників Кирила і Мефодія, які дали слов'янам першу азбуку. Активними діячами та керівниками Товариства були: письменник та історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, М. Гулак, В. Білозерський, пізніше до них приєдналися О. Маркович, І. Посада, М. Савич. У квітні-травні 1846 р. до складу Братства увійшов геніальний український поет Т. Шевченко. На осінь 1846 р. до організації входили 12 осіб.

Програма товариства викладена в «Статуті Слов'янського суспільства святих Кирила та Мефодія», у «Книзі буття українського народу» та «Записці», складених Костомаровим та Білозерським. Мета товариства – ліквідація самодержавства, монархії, встановлення республіки, утворення Української держави та об'єднання слов'янських народів у федеративну державу на принципах добровільності та виборності. Зразком політичної організації суспільства для братчиків був політичний устрій США. Центром майбутньої слов'янської федерації («наріжним каменем») мала бути Україна. Кожна держава як член федерації становила б окремий штат, Київ став би столицею федерації, в якій раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган – собор, або сейм. Федерація повинна мати невелике регулярне військо, кожен штат – свої збройні сили, упорядковані постійними міліцейськими формуваннями.

Існували деякі розбіжності у поглядах «братчиків» – так Костомаров на перше місце висував ідею єдності та братерства слов'ян, Куліш – питання розвитку української культури, Шевченко вважав, що передусім треба визволити народ з кріпацтва, а Україну – з політичної неволі. Крім того, більшість виступала за поступовий (еволюційний) характер дій, а Шевченко і Гулак – за революційні перетворення.

Коли Братство за доносом було викрито, то найбільш постраждали від переслідувань М. Гулак та Шевченко, який був відданий у солдати на 10 років з забороною писати й малювати, оскільки він у своїх творах засуджував політику Росії в Україні, виступав за самостійність України, закликав до збройного повстання проти російського самодержавства. Братство стало першою в Україні політичною організацією, яка ставила перед собою чіткі політичні й соціальні цілі.Найвидатнішою постаттю національно-визвольного руху 40—50-хрр. ХІХст. був Тарас Григорович Шевченко. В історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві, культурі він посідає найважливіше місце.

Народився Шевченко в 1814р в кріпацькій родині в Київській губернії, рано залишився сиротою. Згодом разом зі своїм господарем Шевченко потрапив до Петербурга. В 1838 р. був викуплений з неволі. Тарас вчився в Академії мистецтв, де разом з художнім виявився і його поетичний талант Шевченко започаткував реалістичну течію українського живопису. Перша збірка поезій називалася «Кобзар» (1840)

Вагомий внесок в український національний рух зробив Шевченко, коли працював в «Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів». Він вивчав старовинні письмові пам'ятки, замальовував певні об'єкти (церкви, козацькі могили), знаходив предмети старовинного побуту, записував козацькі пісні, історичні перекази та легенди.

На формування історичних поглядів та політичних переконань Т. Шевченка справили неабиякий вплив народна творчість та життя кріпаків, передові ідеї суспільної думки та перші історичні дослідження П. Куліша та М.Костомарова. Шевченко вважав за необхідне звільнення селян від кріпосництва, поширення освіти в народі шляхом створення сільських шкіл. Т.Шевченко ідеалізував козацьку свободу («Іван Підкова», -Тарасова ніч». «Марковичу»). У поемі -Гайдамаки» поет описав події гайдамацького руху та повстання 1768р. (Коліївщину), не виправдовуючи гайдамацьку різанину невинних

Рушійною силою історії для Т Шевченка був народ Твори поета стали політичною програмою українського національно-визвольного руху. Розповідаючи про історичне минуле України (козацтво, національно-визвольну війну Б. Хмельницького, гетьманів). ЇЇ національне та соціальне поневолення московськими та польськими царями, він своїми творами закликав до боротьби за національне звільнення,, зз встановлення справедливого суспільства,

засноване на загальнолюдських цінностях. Т. Шевченко засуджував колоніальну політику російських царів (поеми -Сон-, «Кавказ», «І мертвим, і живим»). Неоднозначно поет оцінював політичні вчинки гетьмана Б. Хмельницького: «великомудрий гетьман-, -геніальний бунтівник», але ставив йому в докір приєднання України до Московської держави, називаючи -нерозумним сином-.

У 1846 р. Шевченко увійшов до складу першої української таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства. Він брав активну участь у розробці програми товариства та відстоював ідеї скасування кріпацтва, захисту селянства, боротьби з царським самодержавством та встановлення союзу слов'янських республік. 5 січня 1847р. Т.Г.Шевченка було заарештовано та засуджено до «служби в солдатах». Йому заборонили малювати та писати, поетові довелося робити це в уславлених «захалявних книжечках» — невеличких зошитах, що можна було сховати за халяву солдатського чобота.

Шевченко повернувся до Петербурга після смерті Миколи І у 1858р. У 1859р. написав поему «Марія», «Російські повісті». У 1861 р. Кобзаря не стало.

Висновок.Літературна та політична діяльність Т. Г. Шевченка сприяла активізації національно-визвольного руху в Україні, формуванню національної свідомості, політичної активності інтелігенції та народу.

17.

Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення.

Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення українського національного життя, але їхні наступники на австрійському престолі скасувавши цілий ряд прогресивних реформ. Зокрема у 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римсько-католицької церкви; у 1809 р. було закрито Український інститут при Львівському університеті; у 1812 р. австрійська влада скасувала обов'язковість освіти.

Але цього ж часу починає пробуджуватися національне життя в західноукраїнських землях. Ідея національної свідомості стає панівною.

Починає набирати значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книги. Рух за національне відродження на західноукраїнських землях очолило греко-католицьке духовенство. Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, написані українською мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників.

Активним діячем українського національно-визвольного руху в Галичині був греко-католицький священик I. Могильницький, який в 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. Таким чином, вони ставили і другу мету: вберегти селян від переходу до римсько-католицької церкви й ополячення. I. Могильницький написав першу в Галичині «Граматику» української мови і наукову працю «Відомості про руську мову», у який довів помилковість тверджень, що поширювалися про українську мову як діалект російської або польської мов.

У 30-х- 40-х pp. ХIХ ст. набуває значного піднесення суспільно-політичний рух у зв'язку з потребою вирішення невідкладних соціально-економічних і політичних проблем. У Львові та інших містах Східної Галичини виникають таємні підпільні гуртки та групи, що ставили на меті повалення монархії Габсбургів та ліквідацію феодально-кріпосницьких порядків. Але наприкінці 30-х pp. більшість із них була розгромлена.

«Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також національних традицій для пробудження національної свідомості. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. Діяльність гуртка розгорталась в умовах, коли в Галичині панували німецька, польська та латинська мови.

Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

У 1837 р. у Будапешті було видано збірку (альманах) «Русалка Дністрова». В альманах були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут, культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти денаціоналізації та роз'єднання українських земель.

Невеликий наклад видання майже повністю був конфіскований властями, а видавців альманаху було притягнуто до суду і передано під нагляд поліції.( Але Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Iван Вагилевич не відмовилися ні від своїх ідейних принципів, ні від патріотичної діяльності. Це видання залишило помітний слід у суспільно-політичному житті Західної України та сприяло зміцненню зв'язків галицьких українців з Наддніпрянщиною. У цілому діяльність «Руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань)

. 18. Скасування кріпосного права в українських землях

Нові капіталістичні відносини вимагали ліквідації кріпосного права, яке було гальмом подальшого економічного розвитку. Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна, яку Росія програла.

3 січня 1857 р. було створено Таємний комітет. Селянське питання мали вирішувати дворяни. 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав Маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

Реформи. У ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення: 1) общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю); 2) подвірне землекористування (Лівобережна Україна);

Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння. Селяни отримали економічні права. Однак, селянство залишалось нижчим станом у державі.

Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20%. Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили на 20%. Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.

У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого самоврядування. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було запроваджене у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах: губернські земські збори. Виконавчі органи – губернські та повітові земські управи. Земства займалися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

У 1864 р. була здійснена судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. На Україні було створено три судові палати: Київська, Харківська та Одеська. Вироки, винесені без участі присяжних, могли бути оскаржені в судових палатах. Був створений інститут мирових суддів, які розв’язували дрібні справи.

У 1864 р. почали реформу освіти. За “Положенням про початкові народні училища” запровадили єдину систему початкової освіти. Плата за навчання була дуже високою. Право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.

У 1865 р. здійснена реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури.

У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи – міська управа, на чолі якої стояв голова.

Відбулася і військова реформа (1864–1883 рр.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Вводилась загальна військова повинність. Духовенство звільнялось від служби. Відкрито військові училища і гімназії, юнкерські училища. Відбулось переозброєння армії.

Фінансова реформа (1860–1864 рр.). Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

Реформи 60–70-х років були обмеженими, непослідовними і половинчастими, втім все ж вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося у промисловість.

19.- Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. У російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській - 250 тис.

- Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. із добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" - був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. осіб. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:

- більшість українських партій, у т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримали Росію у війні;

- частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету;

- частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії

Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.

Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

20. Початок Української революції - 4(17) березня 1917 р. - утворення Української Центральної Ради; закінчення революції - 26 січня 1918 р. - установлення радянської влади в Києві, поразка УНР у першій війні з радянською Росією. Причини Української революції: 1) тривале перебування української нації, позбавленої політичної незалежності, у складі Російської імперії; 2) боротьба українського народу за реалізацію права на самовизначення, створення власної держави. Характер Української революції - національно-демократичний: 1) національний - боротьба за національну автономію України, що мала перерости в боротьбу за повну самостійність української нації; 2) демократичний - боротьба за демократичні та політичні права і свободи, а також участь широких народних мас у революційних подіях.

Початок Української революції. Лютнева революція в Росії (початок 27 лютого 1917 р.) призвела до повалення самодержавства. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду. У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих виникають альтернативні органи влади - ради депутатів (найвпливовішими в Україні були ради Донбасу — 181 рада, Харкова, Києва, Катеринослава, Луганська, Полтави та ін.). Тимчасовий уряд і російські ради, обстоюючи унітарну форму нової російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

Заснування Української Центральної Ради. Ініціатори утворення ЦР: 1) українські самостійники на чолі з М. Міхновським - радикальний осередок українського руху; 2) Товариство українських поступовців (ТУП) - поміркований осередок українського руху.

З (16) березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. У цей же день представники ТУП (автономісти), утворили власний національний центр. Керівництво обох організацій 4 (17) березня 1917 р. погодилося на створення об’єднаного органу - Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М. Грушевський). М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.

 10 червня 1917 р. - Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», в якому: проголошено автономію України без згоди на те Тимчасового уряду Росії, оголошено про відмову передавати податки до центральної казни. Історичне значення Першого Універсалу Центральної Ради: документ юридично поклав початок розбудові Української національної держави в XX ст.

Всю діяльність можно звести до прийняття універсалів.Можна розказати про всі 4,про що в них йшлося,це і є діяльність УЦР

21

Україна в боротьбі за збереження державної незалежності 1918-1920.(Гетьманська держава , Директорія , Білогвардійський рух , Отаманщина)

Гетьманська держава (Гетьманщина) — назва двох державних організацій, створених українським народом упродовж його історії. Перша з них, відома також під назвою Гетьманщини (в XVII ст. вона називала себе Військо Запорізьке) — існувала в 1648 — 1764 рр. Територія Г. д. у 1663 р. була поділена на правобережну і лівобережну. Г. д. ХVІІ — ХVІІІ ст. була суспільним союзом, поділеним на нерівні своїм правовим станом у громаді і в державі групи населення: козацький нобілітет ("старшина"), козацтво, міщанство, селянство. У XVIII ст. Г. д. стала великою мірою залежною від Росії. Г. д. також вважають (називають) державну організацію, що існувала в Україні з 29.04.1918 р. до 14.12.1918 р., що являла собою своєрідну конституційну монархію на чолі з гетьманом і гетьманським урядом.

Директо́рія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну Гетьманату (Українській Державі), який було повалено 14 грудня 1918 року.

Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революційного часу і констатувала, що влада в УНР повинна належати лише працюючим класам. «Слідуючим етапом нашої революції, — зазначалося в декларації від 26 грудня 1918, — є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм». Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовнішній політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.

Бі́ла а́рмія, Білий рух (також «Білогвардійці— військово-політичний рух різнорідних у політичному плані сил, сформований під час Громадянської війни 1917—1923 років у Росії з метою повалення радянської влади. Включало в себе представників як поміркованих соціалістів і республіканців, так і монархістів, об'єднаних проти більшовицької ідеології, які діяли на основі принципу «Великої, єдиної і неподільної Росії»

Отаманщина — засилля неконтрольованих збройних формувань в умовах відсутності чи недостатньої міці державної влади. Термін вперше виник в описах нерегулярних підрозділів на теренах України у 1918—1923 роках. У громадянську сформувався своєрідний тип отамана, який визначався революцією і війною, що кардинальним чином вплинуло на формування психології цих людей. Більшість з них були ветеранами Першої світової війни, які отримали «респект» за бойові подвиги у цій війні у вигляді Георгіївських хрестів, погон прапорщиків . А з ними — величезний бойовий досвід і досвід екстремально-комунікаційний.