3. Полеміка щодо його автентичності
Питання про автентичність «Велесової книги» точаться між дослідниками і до сьогодні. Деякі дослідники сумніваються в автентичності пам'ятки на підставі експертизи, що була зроблена дослідницею Л. П. Жуковською, та лінгвістичного аналізу рукопису, зробленого О. В. Твороговим. Експертиза фотографії дощечки, яку надіслав до Союзу С. Лісний влітку 1959 року, була зроблена Л. П. Жуковською. У 1960 році в радянському журналі «Питання мовознавства» були опубліковані висновки цієї експертизи, за якими фотографію було визнано «промальованою», а зміст та мову пам'ятки — підробними. До того ж дослідниця Жуковська зв'язала унікальний рукопис з ім'ям збирача та фальсіфікатора слов'янських древностей О.І. Сулакадзева, що жив на початку ХІХ ст. У його музеї зберігалися як справжні унікальні пам'ятки, так і підробки, виготовлені самим Сулакадзевим. У каталозі зібрання своїх рукописів Сулакадзев згадує і рукописи, вирізьблені на 45 букових дощечках. Хоча кількість дощечок не співпадає, але час, до якого їх відносить Сулакадзев, збігається з «часом» «Велесової книги». Пізніше, зробивши лінгвістичний аналіз усієї пам'ятки, дослідник О. В. Творогов дійшов висновку, що хоча лексика «Велесової книги» безперечно є слов'янською, але її фонетика, морфологія та синтаксис є хаотичними та не співпадають із тим, що відомо сучасному порівняльно-історичному мовознавству про стан слов'янських мов та діалектів IX століття. Проте інші дослідники схиляються до думки, що зробити підробку 60 сторінок тексту мовою, якою до цього ніколи не І читали і якої не чули, практично неможливо. «Велесова книга» — надзвичайно цінна історико-літературна пам'ятка, у якій описуються події від 650-х років до нашої ери до останньої чверті IX століття. Ця пам'ятка є унікальною ще й через те, що являє собою спростування думки про відсутність писемності у руського народу, доки греки не створили кириличну абетку. За хронологією систематизувати «сторінки» «Велесової книги» надзвичайно важко, тому що одна й та сама подія описується кілька разів на різних дощечках, які не мали нумерації. У кутку кожної дощечки було розміщено малюнки (тварини, знаки, предмети тощо), які називаються гліфами. Не виключено, що ці малюнки виконували роль маркувальних позначок «сторінок», бо іншої нумерації тоді ще не було. Окрім малюнків, кожна дерев'яна табличка «книги» мала по два отвори, через які продівався шкіряний ремінець або мотузок, і в такий спосіб «сторінки» «Велесової книги» скріплювалися.
4.Основні світоглядні позиції русичів у творі.
При з'ясуванні витоків української філософії слід зважати на те, що вона формувалась під впливом світоглядних уподобань етнічно неоднорідних племен, які багато століть населяли українські землі, - скіфів, кіммерійців, аріїв, сарматів, трипільців тощо. Чимало звичаїв цих народів засвоєно українською культурою. Від скіфів, зокрема, бере початок традиція вшанування гостей хлібом-сіллю, вишивати одяг на плечах, рукавах і грудях. Від них походить обряд побратимства. Скіфська людність у дохристиянську добу породила юного мислителя царського роду Анахарсіса Скіфського, про якого давньогрецькі філософи писали як про гідного славетної когорти "семи мудреців". Один із перших істориків античної філософії, грек Діоген Лаертський писав про Анахарсіса як про дотепного "спостерігача народних звичаїв", наводив його сентенції щодо моральних оцінок "належної" і "неналежної" поведінки. Схильність скіфського мудреця до красномовних висловлювань породила приказку "Говорить, як скіф". Анахарсіс, подібно до Геракліта, високо цінував міру ("приборкуй язик, чрево та уду"), звертав увагу на відносність якостей речей (виноградна лоза має три грона - насолоди, сп'яніння та мерзоти; язик людини водночас гарний та поганий). Анахарсісу належать цікаві судження стосовно критерію істини, її відносності. Кожний фахівець, зазначає скіфський мудрець, або "простак", пересічна людина, яка має власну точку зору, відмінну від іншого. У цей період діяли скіфські мислителі Стратонік, Скіф Боспоренін, Аббіріс Гіпербореєць, Дефіл.
Це є свідченням того, що тисячолітня історія української філософії сягає дохристиянської доби, її витоки можна простежити в язичницьких (поганських) ритуалах і обрядах, притаманних магічному світосприйняттю наших пращурів. З часом це світосприйняття набуло міфологічного характеру. Однією з історичних памяток міфологічної минувшини праукраїнців є "Велесова книга". Представлена у ній характеристика праукраїнців відображає типові ознаки язичницького світосприйняття, є східнослов'янським варіантом магічного і міфологічного типів світогляду. Його основними складовими були культ Природи, визнання законів Всесвіту, звичаєве право (Ява, Нава і Права).