2. Події лютого 1943 року.

Три дзота у Чорнушек

27 лютого 1943 2 окремий стрілецький батальйон 91-ї окремої Сибірської добровольчої бригади імені І.В. Сталіна (пізніше 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії, Калінінський фронт) одержав завдання атакувати опорний пункт в районі села чорнушки Локнянского району Псковської області. Вийшовши з лісу, солдати потрапили під шквальний кулеметний вогонь противника - три ворожих кулемета в дзотах прикривали підступи до села.

У цьому зв'язку дуже цікаву деталь наводить газета "Червона зірка" (22.02.2003). За даними видання, в чорнушки, які стратегічним об'єктом не були, хоча і перекривали виходи до залізниці, закріпилися підрозділи 197-ї німецької піхотної дивізії. Тій самій, офіцери і солдати якої в сорок першому катували і страчували Зою Космодем'янську.

Бій був запеклим. Один кулемет був пригнічений штурмової групою автоматників і бронебійників, другий знищила інша група бронебійників. Але кулемет з третього дзоту продовжував обстрілювати всю лощину перед селом, заважаючи просуванню наших військ. Було зроблено кілька спроб придушити вогневу точку противника, проте жодна з них не увінчалася успіхом.

Ось як описує події того дня газета "Ветеран" (05.02.2004):

"Гвардійці не знали страху в бою, але взяти дзот не вдалося. Три автоматника, які намагалися ближче підповзти до дзота, загинули смертю хоробрих. Тоді піднявся зв'язковий командира роти комсомолець гвардії рядовий Олександр Матросов.

- Я піду! - Сказав він рішуче.

Старший лейтенант Артюхов, командир роти, пильно подивився на воїна, обійняв його, поцілував і коротко сказав:

- Іди.

І гвардієць з автоматом, з гранатами став пробиватися до проклятого дзота, який заважав батальйону, рідний роті, товаришам просуватися вперед. Умілий воїн, він знав, що в бою дорога кожна секунда. Матросів напружував усі свої сили, щоб швидше підібратися до дзота. Але що це? Його помітили. Кулі стали решето сніг то попереду нього, то позаду. Рухатися було небезпечно. Але, як тільки струмінь кулеметного вогню відводилась в сторону, Олександр продовжував повзти вперед.

Ось вже близько і ворожа вогнева точка. Одну за одною гвардієць кинув дві гранати. Вони розірвалися біля самого дзоту. Користуючись заминкою ворога, Матросов піднявся і зробив стрибок вперед. Але знову з амбразури здалися спалахи пострілів. Довелося залягти. Гранат більше не було. І патронів зовсім небагато залишилося в диску. Пройшла ще хвилина. Матросів скинув автомат і дав по амбразурі чергу. Там, у дзоті, щось вибухнуло. Ворожий кулемет замовк. І ось Олександр піднявся на весь зріст, підвів над головою автомат і крикнув що було сил своїм товаришам:

- Вперед!

Як один встали солдати з засніженій землі і кинулися вперед. Але тут же вони змушені були залягти, так як знову ожила ворожа вогнева точка. І тоді Матросов рвонувся вперед і грудьми своєї, серцем своїм припав до чорної амбразурі. Великий подвиг гвардійця послужив сигналом до атаки. Шлях вперед було відкрито. Швидко покінчили і з дзотом. А ще через кілька хвилин була взята і село чорнушки. Незабаром над цією маленькою селом був поставлений прапор країни, за свободу, славу і честь якої віддав своє життя комсомолець Олександр Матросов.

Бойові друзі стояли поруч з дзотом, на снігу, у якого червоніла під сонцем кров їх товариша комсомольця-гвардійця Сашка Матросова. У солдата з кишені дістали комсомольський квиток. Простим олівцем написали

на ньому: "Ліг на вогневу точку противника і заглушив її. Проявив геройство"

Если такой уж дружит, - До смерти, до конца; Если уж он дерётся, - Не опустит лица; Если в беду попал он, - Идет до конца вперёд; Если уж погибает, - Врага в могилу берёт.